Читати книгу - "Брама"

Скоро РІЗДВО! Подаруйте своїм близьким справжню збірну модель Брами або Брами-2 з пластмаси гічі; придбавши її, ви зможете насолоджуватися виглядом блискучих завірюх-снігопадів, що виготовлені зі справжнього пилу зі Світу Пеггі. Мальовничі голографічні плівки, браслети з гравюрами для проспекторів-новачків та багато інших подарунків. Тел.: 88-542.

У ВАС є сестра, донька, подруги на Землі? Я хотів би листуватися. Кінцева мета — шлюб. Тел.:86-032.

Він натиснув кнопку і промовив:

— Є ознаки закодованого електромагнітного випромінювання.

У формі зчитування сканера з’явилася синусоїда, що повільно рухалася. Вона коливалася протягом кількох секунд, а потім випрямилась і зупинилася.

— Негативно, — сказав Гем. — Аномальні температури, які залежать від часу.

То було щось новеньке для мене.

— Що це таке? — запитав я.

— Схоже на те, що тут стає тепліше із заходом сонця, — нетерпляче відповіла Клара. — І що з того?

Утім, ця лінія також не була резонансною.

— Теж не те, — сказав Гем. — Металева поверхня з високим альбедо?

Синусоїдальна хвиля, яка повільно рухається. Потім порожньо.

— Гммм… — протягнув Гем. — Хех! Інші ознаки не годяться; тут немає метану, оскільки бракує атмосфери, тому далі й так зрозуміло. Як вчинимо, шеф?

Сем розкрив рота, щоб відповісти, але Клара випередила його.

— Вибач, — сказала вона непривітно, — але що означає твоє звертання «шеф»?

— Закрийся! — нетерпляче відповів Гем. — Семе?

Кагане, наче перепрошуючи, швидко усміхнувся Кларі.

— Якщо ти щось хочеш сказати, будь ласка, — запропонував він. — Як на мене, нам слід висадитися на супутник.

— Марна витрата пального! — відрубала Клара. — Дурна ідея.

— Запропонуй щось краще.

— Тобто «краще»? Який сенс?

— Ну, — багатозначно промовив Сем, — ми не дослідили весь супутник. Він обертається досить повільно. Можна сісти до посадкового модуля й оглянути все; на іншому боці може бути ціле місто гічі.

— Губу розкатали, — майже нечутно пирхнула Клара, тим самим заздалегідь уточнюючи питання. Хлопці не слухали: троє з них уже були на шляху до посадкового модуля, а ми з Кларою залишилися вдвох у зорельоті.

Клара пішла до туалету. Я запалив цигарку (майже остання) і пускав кільця диму, які проходили крізь одне одного, розширяючись і застигаючи в повітрі. Капсула злегка гойдалась, і я вдалині побачив, що брунатний диск супутника тієї планети поплив угору, а через хвилину попереду з’явився ледь помітний яскравий водневий вогник посадкового модуля, який летів до супутника. Я замислився: а раптом у них закінчиться пальне, вони розіб’ються чи щось зламається. У такому випадку доведеться їх залишити там назавжди. А ще я задумався над тим, чи вистачить мені мужності таке вчинити.

Жахлива та безглузда жертва людським життям.

Що ми тут робимо? Пролетіти сотні й тисячі світлових років, щоб розбити собі серця?

Я зловив себе на думці, що тримаюся за груди, наче моя метафора справдилася. Плюнувши на недопалок, я загорнув його в пакет для сміття. Невеличкі грудки попелу плавали навколо мене. Я автоматично відганяв їх, але думав зовсім про інше. Я спостерігав за великим крапчастим півмісяцем планети, який з’явився в кутку екрана, і милувався ним як витвором мистецтва: на межі світлого й темного боку планета віддавала жовтувато-зеленим кольором, а її темна частина була аморфною плямою, що закривала інші зірки. Можна було помітити місце, де починалися тонші зовнішні шари атмосфери. Там було кілька яскравих зірок, які мерехтіли крізь неї. Однак більша частина атмосфери була такою щільною, що крізь неї нічого не видно. Без сумніву, про висадку не було й мови. Навіть якщо там є тверда поверхня, вона захована під таким товстим шаром газу, що ми там не вижили б. Корпорація планує побудувати спеціальний посадковий модуль, який зможе подолати густу атмосферу як на Юпітері. Можливо, колись такий модуль з’явиться, але зараз його тут нема.

Клара досі сиділа в туалеті.

Я розклав свій гамак у кабіні, заліз до нього, опустив голову і заснув.

За чотири дні хлопці повернулися з порожніми руками.

Дред і Гем Тає мали похмурий вигляд. Вони були брудні й нервові; Сем здавався досить життєрадісним. Але на мене це не подіяло: якби він знайшов щось цінне, то сказав би мені по рації. Проте, мені було цікаво:

— Як успіхи, Семе?

— Облом, — відповів він. — Там лише скелі й ні чорта не видно цінного. Але в мене з’явилась ідея.

Клара підійшла до нас, із цікавістю позираючи на Сема. Я дивився на двох інших: у них був такий вигляд, наче вони знають, що це за ідея і вона їм не подобається.

— Розумієш, — сказав Сем, — то подвійна зірка.

— Як ти це визначив? — запитав я.

— Я запустив сканери. Ви бачили те велике блакитне чудо… — він оглянув усіх навколо і вишкірився. — Ну, я не знаю, де вона зараз, але була біля планети, коли ми вели зйомку. Все ж, здавалося, що вона поряд, тому я навів на неї сканери. Хай як дивно, це допомогло виявити потрібний рух. То мусить бути подвійна зірка