Читати книгу - "Пробуджена Енея"

організацій, які стоять на ідеологічних засадах язичництва. Молодіжні праворадикальні організації, які є прихильниками Рідної Віри, мають переважно політичне і військо-патріотичне спрямування. Так, організація “Ніклот”, названа на честь західно-слов’янського князя ободритів Ніклота, який вважається останнім язичницьким князем, що боровся за незалежність свого племені ободритів (західні слов’янські землі нині на території Німеччини) і героїчно загинув у бою в 1160 р. “Ніклот” – товариство захисту Традиції та культури, створене 1998 р. Його організатором і натхненником є Томаш Щепаньский. Мета товариства – культурна експансія, яка “дасть відсіч капіталістичному і соціалістичному рабству” і переможе антикультуру. “Ніклот” виступає проти змішування культур, мов, рас і народів, проти будь-якого релігійного універсалізму, який на думку його членів, є протиприродним. Натомість – віддається пріоритет і повага усім етнічним релігіям інших народів.

Одним із суттєвих політичних питань, які ставлять члени цієї організації залишається німецька проблема. Річ у тім, що німецька економічна експансія стає все помітнішою на Заході Польщі. Молоді “ніклотовці” вважають її “прихованим німецьким економічним вторгненням на територію Польщі”. “Ніклот” також провів ряд мітингів і демонстрацій антинатовського спрямування. Вступ до Європейського Союзу, на думку членів організації, означає нову окупацію Польщі.

Головний осередок “Ніклота” знаходився в м. Щецині, а нині у Варшаві. Друкованим органом товариства є метаполітичний журнал “Триглав” (Tryglaw), на обкладинці якого гасло: “Слава Польщі! – Слава богатирям!”, що нагадує наші українські патріотичні традиції (Слава Україні! – Героям слава!).

Організація “Орден Задруга”, яка існує в польському Помор’ї, також об’єднує язичницьку молодь, що стоїть на засадах польського націонал-соціалізму. Як говорить один з активістів Ордену: “на жаль, більшість поляків католики, інші ж дивляться тільки на Захід: ліберали, соціалісти, соціал-демократи. Коли в Польщі впав соціалізм, з’явилась мода на західні субкультури, але на щастя, ми швидко зрозуміли, що це тупик. Ми стали створювати новий тип організації, яка зможе протистояти цьому… Ми вважаємо, що попереду політики повинна йти особлива культура, тому що без цього не можна створити таку політику, яка переможе… Така ідеологія повинна стати єдиною для всіх людей білої раси” [18. 1. 71]. Члени Ордену носять чорну уніформу, рясно споряджену язичницькою символікою: коловратом (свастичним знаком), пряжками з емблемою “Топожел” та ін. Мають свій часопис “Секуріус”.

Язичницькі організації Польщі видають багато періодичних збірників, через які поширюють свої погляди та ідеологію. Серед них особливо відзначається “Lechia Stragona” – часопис “Товариства Відродження Рідної віри”, що виходить в м. Познані (є чотири випуски). В журналі публікуються переважно дослідження предківської релігії та матеріали з життя нових язичницьких громад. Так в одному з випусків викладені принципи “Рідної віри”, що ґрунтуються на розумі і логіці. Світ, у якому ми живемо, є вічним і незнищенним. Ця віра не знає догматів, вона розвивається у міру пізнання законів природи. Згідно цих законів, смерть неминуча і необхідна, фізичне безсмертя – тільки в нащадках, духовне – в їхній пам’яті. “Рідна віра” включає в себе поклоніння Богам, сонцю і роду, обожнення всієї світобудови. Мета “Рідної віри” – відновлення арійської єдності [18. 1. 64].

Журнал “Одала”, названий так за одноіменною руною, що означає єднання роду, виходить з 1995 р. У своєму зверненні до читачів редакція зазначає: “Ми – голос наших духовних коренів, які зобов’язують нас боротися за нашу націю і расу. Наша боротьба це боротьба небагатьох проти більшості… Ми вважаємо, що людина без національності неповноцінна. Ми – нащадки аріїв і піднімаємо прапор арійської віри, який закликає нас бути чесними.

Честь перестала бути важливим елементом сучасного світу, зруйнованого в процесі загальної дегенерації… Наша земля в небезпеці. І вона чекає героїчних захисників, як ніколи раніше. Вони, подібно до ведійських кшатріїв, не зважаючи на смерть і руїни, приведуть нас до відродження… Такі цінності важливіші перш за все в боротьбі за Польщу, але також за свободу всіх слов’ян і аріїв!” [572. 6; 18. 1. 58].

Багато уваги на сторінках “Одали” приділено осмисленню основоположних праць Юліуса Еволи (наприклад, інтерв’ю з Мартіном Шварцем, редактором австрійського часопису “Кшатрія”), де наводиться думка Еволи про християнство як релігію, що “каструє потенціал еліти вищих людей”. М. Шварц називає ідею Еволи про відродження язичницького імперіалізму піднесеною ідеєю “сакрального фашизму” на відміну від гітлерівського нацизму. Тут друкуються також праці Ю. Еволи “Американська цивілізація” (1945), “Таємниця виродження” (1938), розділ з книги “Язичницький імперіалізм” (1928), а також стаття З. Міколейка про нього [572. 6; 308].

Виразну політичну язичницьку позицію займає журнал “Секуріус” (Securius). Привертають увагу погляди, висловлені в статті “Польський національний соціалізм”, де говориться, що Польща нині перебуває на грані денаціоналізації. Якщо раніше головним ворогом Польщі була римсько-католицька церква з центром у Ватикані, то нині в хід пущені всі засоби, перш за все ЗМІ. Польські націонал-соціалісти визначають націоналізм як “активний патріотизм”. Вони ставлять за мету очищення польського національного характеру від неарійських нашарувань: “Бути арійцем значить бути язичником”. Водночас підкреслюється, що польський націонал-соціалізм не має нічого спільного з неарійським соціалізмом, тобто марксизмом: “ціль марксизму – створення безкласового суспільства, після чого настане кінець історії”. Одна з публікацій журналу присвячена слов’янським “хонсникам” – аналогу вікінгів.

Вплив ідей Ю. Еволи відчутний і в інших публікаціях цього часопису. Так, у статті “Національний соціалізм як елітарна теорія суспільства” зазначається: “Нема ніякої “народної культури”; культуру завжди створює еліта. Початок культурної роботи рівнозначний включенню механізмів суспільного відбору. На сучасному етапі важлива не кількість, а якість людського матеріалу. Якість – це те, що відрізняє нас, як арійців, від інших рас” [576. 5].

Часопис Вроцлавської громади Рідної Віри “Барбарікум” (Barbaricum) повністю присвячений саме язичницькій Традиції. Його редактор археолог Войслав Войніцкий. На обкладинці першого випуску – зображення Світовида зі словами: “Давні Богове не відійшли, ми мусимо навчитися бачити їх знову” [551. 1]. На сторінках цих журналів привертають увагу публікації “Язичницьке повстання на Полаб’ї”, “Слов’янські імена”, “Арійський культ вогню”, “Збруцький Світовид”, “Архетип слов’янської влади”, а також про деякі язичницькі ритуали [551. 1, 2].

Отже, польський рідновірський рух ХІХ – ХХ ст. має різноманітні форми і вияви в сучасному світі. Він спирається на основоположні праці як польських, так і зарубіжних мислителів, але наповнюється саме польським національним духом дуже повільно. Обрядовість і календар, а також створення активно діючих громад ще перебувають у стані формування. Однак, польському рідновірському рухові ХХІ ст. притаманна активна політизованість, а іноді войовничість, що можна зрозуміти, враховуючи сучасну історичну ситуацію глобальної загрози нашим народам.

Рідна Віра в Російській Федерації

Етнічні релігійні вірування росіян сформовані переважно на основі слов’янського язичництва, незначною мірою позначеного деякими угро-фінськими елементами. Відродження російських етнічних культів нині спостерігається по всій Російській Федерації,