Читати книгу - "Пробуджена Енея"

хоча ці процеси досить нерівномірні і часто неоднозначні.

Перші організації язичницького напрямку виникли в колишньому Ленінграді (нині Санкт-Петербург) на початку 90-х років під назвою “Союз венедов”, “Федерация Славяно-горицкой борьбы”, які на початку не були власне релігійними об’єднаннями. Ці організації видавали свою газету “Родные просторы”. Першою виразно релігійною організацією була “Нижегородская областная языческая община”, яка в 1992 р. об’єднувала не стільки росіян, скільки представників кількох корінних етносів Поволжя, але вже з 1994 р. про неї нічого не відомо навіть самим російським язичникам, можливо вона перестала активізуватися.

У 1993 р., після переломних подій російського політичного життя, з ініціативи язичницького просвітителя Доброслава (Алєксєя Добровольського) в селі Вєсєньово Кіровської області відбулося Купальське свято, яке росіяни вважають своїм першим язичницьким з’їздом. З того часу такі Купальські з’їзди стали традиційними.

Біографія цього російського просвітителя достатньо показова для розуміння процесів становлення язичницького руху в Росії. Народився він 13 жовтня 1938 р. у Москві в родині службовців. Батько – Добровольський Олександр Іванович, родом із запорізьких козаків, помер, коли синові було 12 років, устигнувши все ж засіяти в його душу добре насіння. Мати Наталя Василівна Салова виховувала сина одна. У 1956 р. А. Добровольський, що тоді працював вантажником у друкарні, подав заяву про вихід з комсомолу, а в 1957 разом з друзями створив “Русскую Национально-Социалистическую Партию”.

Через рік всі члени партії були арештовані, Алєксєй був засуджений на три роки ГУЛАГу. В таборі він познайомився з колишніми білогвардійцями, соратниками Краснова, Шкуро, Власова. Після звільнення в 1961, працював у букіністичному магазині, що давало змогу молодому вільнодумцю підвищувати свою самоосвіту. В 1963 р. Добровольський увійшов до підпільної групи НТС, яка провадила “боротьбу з комуністичним режимом”. Кілька разів був арештований радянськими КДБ та МВС, засланий у табори, тюрми та психлікарню. У 1966 вступив на бібліографічний факультет МГИКу, але не закінчив його через черговий арешт.

В 1969 р. після смерті матері та бабусі на гроші, виручені від продажу старовинних меблів та прадідівських ікон, Добровольський купує цілу бібліотеку. Він вивчає праці Олени Блаватської. Власне язичництво як обожнення природи він сповідував з раннього дитинства, але заглибився у вивчення Рідної Віри лише на початку 70-х років. Одночасно знайомиться з парапсихологією, історією відунства, вивчає незвичайні можливості людського організму, здійснює сорокаденне голодування.

У 1986 р. Добровольський залишає Москву і поселяється в зеленому містечку Пущино, де розробляє власну систему цілительства шляхом вдихання квіткових ароматів. У 1988 самвидавом виходить його книга “Арома-Йога”, а в 1989 – “Стрелы Ярилы”. В 1989 р. він здійснює самопосвяту під язичницьким ім’ям Доброслав. З цього часу він проводить багатолюдні язичницькі свята, виступає з лекціями про Рідну Віру [151. 3–10].

В 1990 р. Доброслав разом зі своїми дорослими синами Родоставом та В’ятичем поселився в занедбаному сільці Вєсєньово в Шабалинському районі Кіровської області, і з того часу веде натуральне господарство. Родостав завів пасіку, а В’ятич запровадив виготовлення традиційних дерев’яних ковшів, братин, гусел.

Заслуги Доброслава перед російськими язичниками досить великі. Саме він склав перший короткий слов’янський іменослов, язичницький місяцеслов, затвердив коловрат (восьмипроменеву свастику) як символ відродження російського рідновір’я. Доброслав має почесне свідоцтво номер один “Русского Общества Охраны Природы”.

22 червня 1997 р. на Вічі Об’єднаного з’їзду язичницьких общин Доброслав був проголошений “вождем русского Освободительного Движения, имеющего целью избавление Народа – Родины – Природы от чужеродной кабалы” [151.5]. Доброслав листується з багатьма своїми учнями, сподвижниками, розкриваючи перед ними сокровенну сутність язичництва як найглибшого, гармонійного і піднесеного світогляду.

Його роздуми про закони життя рідновіра містять багато повчального в плані морально-етичних та екологічних норм співжиття людини, суспільства і природи. Так, він радить своїм учням: “Турбуйся лише про те, щоб узгодити свої вчинки зі своїми переконаннями. Людина гине, коли вступає в гендель зі свою совістю. Муки сумління в прямому смислі завдають невиліковних ран внутрішній сутності людини.

Будь чесним з самим собою. Чесність робить людину цілісною. Коли людина думає, говорить і робить одне і теж, то її сили зростають втричі.

Честолюбство – не вада, бо воно природне, безкорисливе і великодушне. Але остерігайся марнославства: воно малодушне, заздрісне і спустошливе. Слава тікає від того, хто її домагається, і сама віддається тому, хто не підлещується до неї” [151. 276].

Калузька община, утворена у вересні того ж року учнем Доброслава Вадимом Казаковим, обрала раціональний шлях відродження рідної віри і прагне об’єднати всі рідновірські течії Росії. Цьому рухові притаманні деякі вульгарно імперські риси. Так, своє об’єднання в 1997 р. вони назвали “Союзом Славянских общин” (ССО) і запрошують вступати до нього представників інших слов’янських народів.

Вибір терміну росіяни пояснюють так: “Власне віросповідання ми називаємо Славянство, а його послідовників Славянами. Саме слово “Славянин” означає “славлящий Богов”. Так сталося, що етнічна самоназва народу Словене (тобто “ті, що вміють говорити зрозуміло”) злилася з його релігійною самоназвою Славяне” [320. 6. 9].

У цьому твердженні лідери ССО припустилися суттєвої помилки. Згідно сучасної, прийнятої в науці термінології, слов’яни – це суперетнос, тобто етнічна система, яка об’єднує кілька близьких територіально та генетично, мовно і культурно народів. Складовими суперетносу є етноси (чи нації). Нині слов’янами є 16 народів, у тому числі й українці, білоруси, поляки, чехи, словени ті інші. Таким чином, керівники ССО перевищили “свої повноваження”, взявши на себе “місію” об’єднання усіх слов’ян.

Яку роль грає термінологія в житті народів, ми вже добре знаємо. Отже, не маючи нічого проти дружніх стосунків між слов’янами, ні українці, ні білоруси, ні поляки, ні чехи не поспішають скористатися пропозицією росіян вступати в ССО.

Община в’ятичів (Калуга) вживає й відповідну термінологію щодо сповідників язичницької віри, які вступили в ССО, називаючи їх “славянами”. Тому в газеті “Вятич” можемо зустріти такі вислови як “в Москве живет один славянин”. Така “гра слів” виглядає несерйозно, особливо на тлі тієї значної роботи, яку здійснює згадана община і її лідер Вадим Казаков для відродження власне російського язичництва.

Російські общини ССО, очолюваного Вадимом Казаковим, вживають у своїх моліннях так званий “славянскій язик”, що викликає певну недовіру з боку компетентних філологів. Однак, читати молитву, та ще й сучасною мовою, рідновіри ССО вважають за порушення язичницьких правил. Старійшина читає молитви напам’ять, виконує обрядодії просто, природно, без особливої театральності.

Так, для освячення оберегів, їх достатньо покрутити над полум’ям, промовивши кілька звичайних слів-прохань до Вогню-Сварожича, щоб посвятив ці речі. Під час богослужби і на братчині рідновіри п’ють “мед” (яким найчастіше буває саморобне пиво або квас), передаючи один одному дерев’яний ківш, що називається “братиною”. Однак, ігрова основа язичницьких свят, яку розвивають ці общини, приваблює молодь до участі в язичницьких обрядах. Звичайно, сакральна обрядова основа