Читати книгу - "Пробуджена Енея"

відродження релігії в росіян буде ще вдосконалюватися.

Нині Калузька община виготовляє спеціальні ритуальні напої, які називають слов’янським медом. Шиють полотняний національний одяг, прикрашаючи його барвистою тасьмою. В лісах росіяни ставлять дерев’яні статуї Богів (Чури), біля яких відзначають свої свята. Храмів поки що не будують з відомих причин, однак мають дерев’яні капища. Лідер ССО Вадим Казаков добрий організатор, автор кількох книжок про рідну віру “Именослов”, “Славянское обрядовое питание”, “Мир славянских Богов” та ін. [201; 202; 203].

Серед провідних общин Російської Федерації також Московська община “Родолюбие”, Обнинська, Іжевська, Брянська та Рязанська громади. Самі по собі процеси етнічного відродження релігійності в Росії є закономірним явищем.

І хоч існує кілька спроб повернути етнорелігійні процеси в інтернаціональне русло (напр., общини так званих “вєдістів”), деякі з них пропонують навіть християнсько-кришнаїтську версію релігійного шляху. Одначе, в їхніх доктринах під назвою “арійського відродження”, насправді криються універсалістські ідеї “общечеловеческой религии” [147]. Їхні праці загалом дуже сумнівної якості, і досі аж ніяк не впливають на відродження справді етнічних релігійних культів у Росії.

Неоднозначні процеси відбулися і в “Союзі Венедів”, які також вважають себе “конфессиональным Советом Ведического вероисповедания, а не языческой религией” [392. 1 (54)]. У 2003 р. із Союзу Венедів були виключені двоє активних членів за так зване “українофільство”.

Почалося з того, що члени “совета волхвов” В. К. Федосов та А. Б. Тищенко (обидва родом з України) надрукували в журналі “Волхв” повний переклад на російську мову праці Володимира Шаяна про Велесову Книгу під назвою “Вера забытых Предков” [107. 1 (23)]. Ця публікація керівниками “Союза Венедов” була сприйнята вкрай вороже. Так, у газеті “Родные просторы” було опубліковано інформаційне повідомлення, підписане як “совет волхвов”, у якому, зокрема, говориться (для документальності наведемо мовою оригіналу): “весь перевод (Велесової Книги – Г. Л.) подается как база для создания украинской нации, имеющей свою древне Украинскую веру” [392. 1 (54)].

Авторів повідомлення надто стурбували деякі патріотичні вислови Володимира Шаяна, наприклад: “Киев здесь ясно обозначен как скипетр Великой державы Руси-Украины”, або “Староукраинская держава”, “Споконвечная миссия Украины”. “Совет волхвов” обурюється: “О какой древнеукраинской вере может идти речь, если само слово Украина появилось не более 300 лет назад”. Далі пускаються в хід уже достатньо заяложені аргументи про Україну як “окраїну”, опуси давно забутого російського історика Іловайського, і зовсім невідомих дописувачів про те, що мовляв: “нашим врагам украинство нужно для расчленения и уничтожения России”. Ще більш тенденційним виглядає висновок: “Чтобы ослабить Россию, поляки, австрийцы, папский Рим и даже чехи изобрели Украинский народ, а смесь русско-польского языка назвали украинской литературной мовой… Казалась бы очевидные вещи для венеда, занимающегося изучением истории, в этом нет никакого открытия. Однако, совету потребовалось приложить усилие, чтобы убедить Тищенко и Федосова хотя бы немного умалить восхваление Украинской нации” [392. 1 (54)].

Так у “Союзі Венедів” стався розкол і утворилося дві організації під цією назвою. Венеди, очолювані В. Федосовим і О. Тищенком, досі залишаються активними діячами відродження Рідної Віри і зберігають дружні стосунки з українськими рідновірами.

Нині можемо кваліфікувати “славяно-русский ведизм” як одну з форм сучасного Нью-Ейджа в Росії. У 2002 р. в Геленджику був проведений перший з’їзд керівників слов’янських і російських “ведичних общин”. 1–3 вересня 2003 р. у Воронежі відбулося друге зібрання під назвою науково-практична конференція на тему “Ведическая культура Руси”. Її організатором став ветеран національно-визвольного руху, засновник “Русской партии”, газети “Русские ведомости” і директор видавництва “Витязь” – Віктор Іванович Корчагін.

На конференцію приїхало близько ста делегатів, які заслухали 20 доповідей. Сам організатор сформулював власне визначення “Русского Ведизма” як “національної ідеології, заснованої на традиційному і сучасному Знанні”. Він закликав присутніх спілкуватися на містичному рівні з Рідними Богами, і поділився особистим релігійним досвідом. Пропозиція скласти короткий пантеон із семи Богів, визначити яких намагалися шляхом голосування не була підтримана делегатами.

Голова Ведичної общини м. Воронежа А. М. Гончаров запропонував свою ідеологічну програму у вигляді “Кодекса слов’янина”, як проекту для обговорення. Ці вісім заповідей були обговорені і затверджені (наводимо їх текст повністю):

1. Всевишній єдиний, Богів множество. У кожної Землі – свій покровитель. У кожного народу – свій Бог.

2. Пам’ятай про Наву. Живи в Яві за законами Прави.

3. Оволодівай знанням, законом і зброєю. Борись з невіглаством. Учись у смерті жити, у життя – умирати.

4. Продовжуй життя Роду. Безсмертя – є Життя.

5. Бери в подружжя діву роду Слов’янського. Люби в жінці здатність бути матір’ю.

6. Не дозволяй прийшлим володіти твоїм Правом, твоєю землею і надрами. Зберігай і захищай Русь-матінку.

7. Відкинь скверну, п’яняще і дурманяще. Не вдихай яд – тютюн. Бадьорись Сурою – напоєм Богів.

8. Братам Слов’янам бажай здоров’я і добробуту. Друга – вітай. Ворога – зневажай.

Історик і військовий теоретик В. М. Дьомін із Омська (автор популярних книг ”От Ариев к Русичам”, “От Русичей к Россиянам”, “Война и вооруженная борьба”) торкнувся деяких актуальних проблем національного руху і висловився за створення російської партії на ведичній основі, закликав освоювати нові методології, у тому числі в галузі расової теорії, а не обмежуватися текстами на зразок “Велесової Книги” чи “Славяно-арийских вед”.

Учасники конференції неодноразово підкреслювали, що Росії потрібне не відродження релігії, а розвиток сучасних наукових знань – не віра, а відання. У кількох доповідях наголошувалося на негативній ролі РПЦ, яку порівнювали з “древом, у якого до юдейського стовбура прищеплені християнські гілки”.

Історик і видавець журналу “Атеней” П. В. Тулаєв, який повідомив нам про цю конференцію, виклав своє розуміння ведичної традиції, збереженої не тільки в російському фольклорі та народних обрядах слов’ян, але й в класичних творах арійської мудрості, таких як “Авеста”, “Рігведа”, “Артхашастра”, “Магабгарата” та ін. Він наголосив, що “арійська традиція” і “арійський міф”, складений під впливом філософії Ф. Ніцше і німецького націонал-соціалізму, – це не одне й те саме. Крім того, “росіяни – не арії, а слов’яни, тому ми в першу чергу повинні освоювати свою слов’яно-російську спадщину, що включає не тільки давні знання, але і сучасну науку”. П. Тулаєв також виступив проти “нового талмудизму”, тобто пояснення світу за якою-небудь однією книгою. Він зазначив, що “Для родовєда сама Природа і Рідна історія – відкриті книги і священні тексти. Тому слід оволодівати діалектикою, біологією, антропологією, сучасною технікою, без яких не можна зрозуміти не тільки Богів, але й навколишній світ” (зі щоденника конференції, рукопис) [14].

Конференція ведистів у Воронежі прийняла резолюцію, в якій висвітлені головні питання, що обговорювалися. Бурхливі протести присутніх викликала пропозиція вилучити із вжитку слово “язичництво”, а також прийняти пантеон із семи Богів. Голосування з релігійних проблем виглядало досить комічно і показало неготовність на даний момент прийняти оптимальне рішення.

Досить активними в