Читати книгу - "Пробуджена Енея"

рідновірському русі РФ є громади “Давньоруської Церкви Православних Старовірів-Інглінгів”, які “грали першу скрипку” на цьому з’їзді. Група засновників під керівництвом А. Ю. Хіневича (Асгардська Слов’янська община) уже склала і видала кілька томів “Славяно-арийских вед” (видавництво “Аркор”, м. Омськ), у яких викладені “Закони Рита”, “заповіді Патера Дея” (псевдонім Хіневича) та ін. Громади інглінгів є у багатьох містах Росії. Вони відверто відмежовуються від язичників і наполягають відмовитися від вживання самого терміну “язичництво”, замінивши його “ведизмом”, “ведичною культурою”. Інглінги-старовіри виготовляють родові домашні вівтарі, здійснюють моління біля дубів. Вони проповідують культ Роду, зміцнення багатодітної сім’ї, здоровий спосіб життя – що привертає до них увагу багатьох сповідників. Серед священиків багато жінок-волхвинь, берегинь. Так, наприклад, Волхвиня Веста з общини “Родовичі” має цілу програму євгенічних заходів, яка включає культову магію, що “здійснювалася в храмі жриць (12–15 тис. до н. ч.), виявленому на Кубані”.

Однак, напориста пасіонарність цієї групи заслуговує того, щоб придивитися до неї більш прискіпливо. Патер Дей (Хіневич) був висвячений якимось отцем Владіміром, керівником старовірської секти. Своє ім’я він пояснює, що це не “той” Бог Дий, а лише його “земне втілення”. Авторитарність Хіневича в общинах інглінгів незаперечна. З його біографії відомо, що він воював у Афганістані. Насторожує те, що він, проповідуючи певні морально-етичні та побутові норми життя общинників, сам у побуті не виконує їх: наприклад, закликає не їсти м’яса, не палити цигарок, але сам їсть м’ясо і палить тютюн, многожонець (хоча многожонство він активно проповідує “для збільшення кількості дітей”). Релігійну кар’єру Хіневич почав з католицтва: захистив дисертацію у Ватикані. Проповідувати почав у республіці Марі Ел (нібито марійське язичництво), далі створив громаду в Омську. Особиста релігійна “легенда” Патера Дея: він нібито знайшов золоту табличку з таємничим “святим письмом”, на основі якого секта вже видала багатотомне зібрання свого вчення.

Структури стровірів-інглінгів організовані, войовничі та напористі, нетерпимі до традиційного рідновір’я. У своєму журналі “Ведическая культура” відверто пишуть: “Язычество – это извращение, уход от Ведической культуры, поклонение одному или нескольким Богам материального мира, исполнение их воли, вместо прославления Весвышнего и жития по Его Заповедям, изложенным в Ведах. Яркой формой проявления язычества являются современные мировые религии” [81. 1. 4]. Не будемо аналізувати фактичні помилки, звертаємо тільки увагу на свідомо спотворене розуміння язичництва і намагання принизити традиційну релігію слов’ян. Ще одне дивацтво або свідомий нонсенс: інглінги позитивно ставляться до Й. Сталіна, шанують і виправдовують його як “арійця”. Вони міфологізують навіть його прізвище Джугашвілі: “джу” – сила, могутність, “швілі” – рухливість. Цей та інші факти дають привід вважати, що напрямок створений якоюсь із спецслужб для послаблення і компрометації традиційного язичницького руху [371]. На цій підставі, наприклад, Держкомрелігії Білорусі заборонив реєстрацію цих громад у своїй державі (з повідомлень учасника Міжнародної науково-практичної конференції “Духовна сутність слов’ян”, Київ, 2005). Спекулюючи на культі родини, любові, природи і Батьківщини, інглінги створюють свою “слов’яно-арійську систему”, яку можна віднести до Нью-Ейджу.

Про це свідчить штучність новоствореного “Ведического календаря славян”, у якому рік починається чомусь не за слов’янською традицією навесні, а за юдейським зразком з осені, доба не з ночі на ранок, а з вечора на ніч: “Новолетие до этого отмечали в день осеннего равноденствия... Сутки начинаются с вечера одного дня (с 18. 00 – в зимнее время и с 19. 00 – в летнее время) и длятся до вечера следующего дня”. Місяці інглінгів (яких всього дев’ять) називаються чудернацькими іменами невідомого походження: рахмат, айлет, бейлет, гейлет, дайлет, элет, вэйлет, хейлет, тейлет [423. 4–7].

Походження “славяно-ариев” пояснюється своєрідними міфами новітнього виробництва: “Роды х’Арийские прилетели из Созвездия Ориона 273897 лет назад. Роды Свага – голубоглазые Святорусы прилетели на Мидгард из Созвездия Лебедя (Макошь или Ковш Большой Медведицы) 211689 лет назад…” [423. 33]. Далі описуються антропологічні ознаки різних родів, як наприклад, “русичів-рисичів” (назва від кольору очей рисі), зі “срібними”, блакитними, зеленими та карими очима, а також різних ворогів, яких перемагає Тарх Перунович Даждьбог [423. 39]. Інглінги також поклоняються “Йоге-Матери”. Штучність подібних новотворів, така очевидна для освічених людей, часто непомітна для молодих довірливих громадян, яких приваблює новизна й таємничість або просто екзотична форма розваг. Общини інглінгів численні, що викликає закономірне занепокоєння. Свої праці Хіневич підписує як ”Його святійшество Патер Дий – голова Давньоруської Інгліістичної Церкви”. Абсурдність самої назви інглінгів на слов’янському мовному грунті викликає подив, оскільки “інглінги” – родова назва англо-саксонського походження, вірогідно від імені скандинавського Бога Інги-Фрейра – родоначальника племені інгевонів (“Сага про інглінгів” розповідає про Фрейра як предка королівського роду інглінгів) [312. І. 512; 312. ІІ. 572].

Автор новоствореного віровчення стверджує, що для написання “Славяно-Арийских Вед” ним було взято за основу “х... Арійський рунічний текст”(?), нібито написаний на дощечках з дуба, берези, кедра і ясеня. На нашу думку, подібні псевдоязичницькі рухи створюються певними структурами з метою компрометації дійсно етнічного рідновір’я слов’ян і відволікання людей від етнічної релігії.

Російський рідновірський рух, різноманітний у своїх формах і проявах, представлений багатьма періодичними виданнями: газета “Вятич”, що відображає погляди ССО; часопис правої перспективи “Наследие предков”, який уже нині втратив свої виразно язичницькі позиції через зміну редакційного складу; газета “Родные просторы” та журнал “Волхв”, друковані органи “Союза венедов”, а також нова газета “Ярь”, що стала конфесійним виданням “Союза венедов” вже після його розколу (головний редактор – А. Б. Тищенко, заст. ред. – В. К. Федосов).

Газета “Русская правда” (редактор А. Аратов), що виходить у Москві, займає дуже виразні антиюдейські і антихристиянські позиції, однак, часто друкує матеріали шовіністичного або провокаційного характеру (наприклад, просталінські публікації). Вона не може вважатися повністю язичницькою, хоча й друкує чимало матеріалів з історії російської етнорелігії. Ця газета не ставить за мету відображення діяльності релігійних громад ні ССО, ні інших общин РФ.

Серед молодіжної читацької аудиторії активно діє “самвидавівський” сказатель (журнал) “Перун”, який видають язичницькі організації м. Новокузнєцка.

Значним інтелектуальним явищем російського праворадикального руху став часопис “Атеней”, що вирізняється на тлі малотиражних язичницьких видань своїм академізмом, енциклопедичною повнотою та різнобічністю. Журнал засновано в 2001 р. як російське міжнародне видання, що продовжує давні багаті традиції шанування Афіни – античної Богині мудрості й справедливої війни.

Засновник, видавець і головний редактор його – історик і лінгвіст Павло Володимирович Тулаєв, автор багатьох праць про давню культуру слов`ян [461; 462; 463; 464; 466]. Він поставив за мету зробити своє видання “одним із головних мозкових центрів російської нації, арсеналом передової думки, генератором сміливих ідей і проектів, звернених у майбутнє”[18.1]. Слід зазначити, що редакція “Атенея” досить успішно втілює в життя свої задуми і