Читати книгу - "Розстрільний календар"

Обвинувачені були засуджені до 3—10 років ув’язнення, кілька з них отримали умовні терміни. Наприкінці 1930-х років 13 в’язнів було розстріляно. Одним зі страчених був лікар Аркадій Барбар, якого звинувачували в отруєннях пацієнтів-комуністів.

За справою «СВУ» заарештували 700 осіб. Загалом під час та після процесу «СВУ» було репресовано близько 30 тисяч осіб.

За викриття «СВУ» 28 квітня 1930 року групу чекістів, співробітників ДПУ, нагородили орденом Червоного Прапора.

Історики не одностайні в питанні фактичного існування СВУ. Тим не менш, навіть якщо не торкатися питання міфічності цієї організації, мета радянського керівництва є прозорою навіть для непрофесіоналів. Її ілюстрацією є й цитата з журналу «Більшовик України» за 1930 рік: «В процесі СВУ український пролетарський суд розглядає справу не лише про контрреволюційні покидьки петлюрівщини, а судить в історичній ретроспекції весь український націоналізм, націоналістичні партії, їх зрадницьку політику, їхні негідні ідеї буржуазної самостійності, незалежності України».

Враховуючи загальні процеси періоду «великого перелому», коли відбувалися поетапні чистки серед найрізноманітніших верств українського населення (від «Шахтинського процесу» 1928 р. до «Великого терору» 1937—1938 рр.), справа «СВУ» стала черговою фазою ламання хребта українському суспільству як нації. Геноциду 1932—1933 рр. передувало нищення світоглядних засад українців у вигляді репресій над старою, дорадянською інтелігенцією. Навіть дати початку і завершення судового процесу — день народження Тараса Шевченка і Великдень — мали роль додаткового, психологічного підтексту.

11 серпня 1989 року Пленум Верховного суду реабілітував усіх засуджених у справі «СВУ».

Білокінь Сергій. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр. : Джерелознавче дослідження. — К.: Укр. пропілеї, 1999. — 447 с.

Білокінь Сергій. Справа «Спілки визволення України» й перспективи її дальшого вивчення // Історіографічні дослідження в Україні. — 2012. — Вип. 22. Режим доступу: https://goo.gl/NwfBKH

Пристайко В. І, Шаповал Ю. І. Справа «Спілки визволення України»: невідомі документи і факти. Науково-документальне видання. — К.: Інтел, 1995. — 448 с. Режим доступу: https://goo.gl/8FCzLF 20 квітня 1932 року заарештований агроном Олександр Вальда-Фарановський37

За одними даними, Вальда-Фарановський був українцем, за іншими — німцем. Достеменно відомо лише те, що він народився у Підволочиську (нині — Тернопільщина), а під час Першої світової війни служив ротмістром кінного полку австрійської армії.

У книзі спогадів про ГУЛАГ вченого Юрія Чіркова Вальді-Фарановському присвячено кілька дуже емоційно насичених сторінок — автор спілкувався з ним у таборах і ретельно записав деталі його біографії. Ця книжка — чи не єдине розлоге джерело інформації про ротмістра.

У 1916 році Вальда-Фарановський потрапив у російський полон, після 1917 року одружився і залишився в Росії. Судячи з усього, він приєднався до армій Денікіна та Врангеля, через що у 1921 році перебував під слідством у Мелітополі за «участь у контрреволюційній організації».

Тут почав проявлятися доленосний незламний характер: Вальда-Фарановський втік з в’язниці і жив під вигаданим прізвищем. Відомо, що він працював у Криму, Києві, Дніпропетровську, Харкові. Чірков згадує, що Вальда-Фарановський дуже любив коней, знав, як з ними поводитися (давався взнаки досвід перебування у кінному полку). Вальда-Фарановський працював на кінному заводі заступником директора і навіть мав подяки від Будьонного.

Переламний момент наступив у 1930 році. Директором заводу призначили якогось міліцейського начальника, що не знав ні азів конярства, ні культури. Звернення на «ти» та інші мінуси нового керівництва виводили колишнього ротмістра з рівноваги, він став думати про еміграцію, мріяв про повернення до Підволочиська, що після 1920 року відійшов до Польщі.

Але відразу після звернення до польського посольства його заарештували (сталося це 20 квітня 1932 року). Постановою трійки ДПУ УСРР від 19 листопада 1932 року Вальда-Фарановський був засуджений до 10 років таборів за «шпигунство» і відправлений будувати Біломорканал.

Там у Вальди-Фарановського стався інцидент із кримінальниками, через який він отримав ще одну статтю — «убивство». Про цей епізод він розповів Юрію Чіркову, а той описав його у книзі.

Кримінальники помітили незалежність характеру Вальди-Фарановського та організували справжню травлю: вибивали у нього з рук миску з їжею в їдальні, ховали під подушку дохлого щура. Якось урки випорожнилися у взуття Вальди-Фарановського, яке він зазвичай за військовою звичкою акуратно ховав під матрац, але одного разу забув це зробити. Зранку ротмістр сунув у взуття ноги… Ледь стримав себе і тихо прошипів: «Спіймаю — вб’ю. Граєте з вогнем». Довелося йому босоніж йти снігом отримувати нове взуття.

Тієї самої ночі кримінальники напали на сплячого Вальду-Фарановського. Він зорієнтувався, зіскочив із нар і вступив у бійку. Ротмістр встиг схопити важку сокиру — колун, що стояв біля пічки. Цим колуном він розрубав голову одному, перебив ключицю другому, третьому розтрощив руку, що тримала ніж. Ще одного нападника він встиг вдарити по спині. П’ятий — ватажок, гвалтівник, вбивця, що грабував політичних та знущався зі слабких і хворих, — впав на коліна та закричав: «Не вбивай!» Але Вальда-Фарановський розрубав його череп тією ж таки сокирою.

Зробивши це, він опустив колун та пішов, босоніж, як був, до комендатури. Там сів на лавку та сказав здивованим черговим:

— У п’ятому бараці урків побив.

— Скількох? Кого? — запитав комендант і, коли отримав чітку відповідь, додав: — Цих не шкода, але тебе шльопнуть.

— Мені все одно, — тихо відповів Вальда-Фарановський.

Слідство було дуже швидким. Ротмістр отримав грізну славу та 10 років за статтею 136, але фактично — додав ще 2 роки до своїх 10-ти. Його перевели на Соловки, де він працював конюхом, мав при кінниці окрему кімнатку, із задоволенням доглядав коней керівництва і читав мемуари про Першу світову.

Далі — біла пляма. Невідомо, як і в якій ситуації проявив себе грізний та незламний характер Вальди-Фарановського. Знаємо лише, що 14 жовтня 1937 року Особливою трійкою Управління НКВС СРСР Ленінградської області він був засуджений до найвищої кари і за два тижні, 1 листопада 1937 року, розстріляний у Карелії в урочищі Сандармох.

Чирков Юрий. «А было все так…»: Спогади. Режим доступу: https://goo.gl/omzdjS

Шевченко Сергій. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України // Радіо Свобода. — 2012. — 12 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/J1Lpzx

24 жовтня 1949 року Бердника було заарештовано в місті