Читати книгу - "Сім стихій"

«Залишилася сама, — подумала Валентина, — час на «Гондвану». Вона повернула апарат на південь. Ще з хвилину до неї долітали тривожні сигнали, потім вони заглухли. І цієї миті електрограф гойднув червоною стрілкою і три різкі посвисти сирени оглушили її. Та було вже пізно.

Надто пізно… Внизу, на дні, спалахнуло багрове око підводного вулкана.

Поштовх. Різкий удар. І ще…

Вона спрямувала апарат нагору. Досить було йому, як дельфіну, ковтнути повітря, лишитися на плаву, і удар хвилі був би не такий уже й страшний. Вона не встигла.

Невидимий екран наздогнав її. Енно бачив: лишалося метрів із тридцять до поверхні, коли Валентини не стало.

Навігатор дослідницького судна «Гондвана» Енно Рюон — керівництву Міжнародного геофізичного центру:

«23 листопада ц. р. о 8.09. у точці, розташованій за тридцять кілометрів на північний схід від атолу Еаури-пік, виявлено зміни в забарвленні поверхні води. Напередодні в цьому районі зафіксовано тектонічні зрушення, зареєстровано виверження підводного вулкана.

Пляма жовто-зеленого кольору досягла наступного дня діаметра дванадцять кілометрів і чітко вирізнялася на тлі яскраво-синьої океанської поверхні у сусідніх районах. Припущення про утворення нового острова невдовзі підтвердилося. З огляду на те, що над океаном опустився легкий туман, окремі етапи народження острова простежити не вдалося. Загальний хід явищ схожий на підняття океанського дна поблизу острова Нісінодзіма у 1973 році.

Посланий до місця подій геофізичний терраплан підтвердив висновок про виникнення нового острова і провів зйомку в інфрачервоних променях. Зібрано зразки виверження порід, уточнено новий профіль дна, з’ясовано, що видимість довкола раптово погіршилась у зв’язку з тим, що невдовзі після виверження над водною поверхнею піднялася хмара пари. Чітко видно чорні частки вулканічного попелу та широкі й довгі білі смуги — легкі вивержені породи, за складом та властивостями близькі до пемзи.

Зйомки завершено. Координати острова уточнено.

Окрема думка: пропоную назвати новий острів іменем Валентини АтрЬвої, яка виконувала завдання згідно з програмою «Афаліна» і загинула під час виверження».

Про що ми говорили з нею у день знайомства?.. Я пригадав: вона казала про потоп, про повінь від того, що лід тане. Колись, ще дівчам, намагалася вона вирахувати вміст вуглецевого газу в повітрі — тоді про це писали ще частіше, ніж зараз. Зізналася: їй було лячно, що океан почне наступати. Дві-три необережні статті — і в ній оселилася тривога. Дивна забаганка — розмірковувати над проблемами, які хвилюють дорослих.

— Мені уявилося, що я здатна в цьому розібратися. Те, що писали й казали, помалу почала приймати за несерйозне. Стиснувши кулаки, я ладна була сперечатися з ким завгодно. Я пам’ятала: за півтора століття вуглекислоти атмосфері додалося на одну чверть. Через це планета могла перетворитися на велетенську теплицю: молекули вуглекислоти затримували інфрачервоне випромінювання від поверхні Землі. Мовби хтось накинув на земну кулю тепле покривало. Діяв й інший фактор: пилова хмара над континентами. Дим з фабричних димарів та частки ґрунту з розораних полів, вихлопні гази двигунів…

Як усе це впливало на клімат? Пилова хмара не пропускала сонячне світло до Землі, сприяла охолодженню планети. Вуглекислота і пил діяли у прямо протилежному напрямку. Загальна картина майже не піддавалася розрахункам. До того ж усе довкола безперервно змінювалося: з’являлися іонольоти, геліостати, магнітні поїзди, нові й нові двигуни та види транспорту. Якби розтанув лід Північного Льодовитого океану, то лиха ще не сталося б: колись океан звільнявся від криги влітку, а взимку знову вкривався не таким уже й товстим шаром. Води, звичайно, стало б більше: її загальний рівень піднявся б на 20–30 сантиметрів. Це не страшно. Але ось якби почав танути двокілометровий лід Гренландії й Антарктиди, наслідки могли бути катастрофічними. Вода піднялася б на 50–70 метрів. Дном моря стали б Нідерланди, частина Північної Європи, Канади…

І хоч як це парадоксально, захист від вод океану людина могла б знайти у того ж океану. Його простір очищав повітряні маси від вуглецевого газу (і від пилу теж). Океан — легені планети.

Проте вуглецевий газ, що міститься у воді, при деякій критичній концентрації, зрештою, розчинить тверді форми карбонату кальцію, наприклад, арагоніту. Це означає, що почнуть розчинятися мушлі молюсків.

…Усі перехрестя її розмірковувань вели до таємниць океану.

Я ще раз пригадав цю розмову з Валентиною, проте вже значно пізніше, через кілька років. Випадкова зустріч з Ольховським (він ледве впізнав мене), і я зрозумів, яким важливим було те, про що вона колись казала. Вуглекислота нагромаджується на дні морів, пояснював Ольховський, у ґрунті, в придонних шарах. Всюди, де відбувається окислення органічної речовини.

— Ми вже залишили пам’ять про себе, — Ольховський був у песимістичному настрої, його колючі очі потемніли, він постарів або ж надто втомився. — На дно осідають кістяки тварин, їх рештки. Ще трохи, і ми знищили б ці безцінні для нас сліди життя. Ви, звичайно, пам’ятаєте «Гондвану». Так ось, нині десятки таких дослідницьких кораблів переконали нас у тому, що ми стояли на самій межі: вуглекислота справді розчиняла мушлі. Уявляєте, яких би прикрих розчарувань ми завдали нашим нащадкам, не залишивши їм не тільки живих молюсків, а й навіть їх викопних решток? У тім-то й річ, що коли ми наблизилися до межі дозволеного, вживати якихось заходів було вже пізно. За молюсками неминуче вимерли б й інші види: океан перетворився б на величезну порожню калюжу. Спочатку ми знаходили те, на що сподівались: у північних морях від мушель астарт, йольдій та портландій — так називаються ці молюски — лишилася тільки темна зовнішня плівка, яку так легко зішкребти з мушлі ножем. Називається вона періостраком. Цей м’який роговий шар — усе, що нагадує про життя мешканців дна.

Проте винна в цьому не тільки людина: вуглекислота, образно кажучи, прилипала до дна, і бактерії, що