Читати книгу - "Повернення до зірок"

Це огидне обличчя наближалося до Ґордона, ніби Х’харн вирішив його поцілувати. Ґордон бився у конвульсіях. Він почув жахливий крикЛіанни.

Величезні очі Х’харна заступили все поле зору. У їх глибині все яскравіше і яскравіше розгорявся мерехтливий вогник.

Він перетворився на бездонне море полум’я, у якому Ґордон потонув.

Він був Джоном Ґордоном з древньої Землі. І водночас він був В’рілом з Амамбарана.

Він пам’ятав у деталях все своє життя — і на Землі, і у світі майбутнього. І так само пам’ятав життя В’ріла, сина одного з народів, що населяли Амамбаран — колосальне зоряне скупчення, яке люди назвали Малою Магеллановою Хмарою. Та частина його особистості, яка належала Джону Ґордону, була вражена цією подвійною свідомістю, але друга нічому не дивувалася. Спогади спливали абсолютно проти своєї волі. Ось вона, дорога матінка-планета, сховалася у самій гущі скупчення. Планета, з якої непереможні зоряні конкістадори Х’харни почали свою експансію.

Не завжди вони були настільки могутні. Колись вони були всього лише одними з багатьох, далеко не найсильнішими і не найрозумнішими. Інші навіть зневажали їх за слабкість і дурість. Але де вони тепер, ці інші? Мертві. Зникли самі або розбиті маленькими слабкими Х’харнами. Яка солодка помста… Сталося так, що Х’харни виявили у глибинах своєї свідомості зародок майбутньої всемогутності — вроджені телепатичні здібності. Спочатку вони недооцінювали цей дар, використовуючи його лише для захисту від диких звірів. Але потім усвідомили можливості, які відкриваються і у глибокій таємниці від інших мешканців планети почали ці телепатичні здібності розвивати, поєднуючи пари найобдарованіших Х’харнів. Минав час, і їх телепатична міць зростала. Ніхто нічого не підозрював. Таємниця ретельно охоронялася — поки вони не відчули себе досить сильними. Настав великий день. День, коли нікчемні Х’харни проявили свою ментальну міць, обернувши її проти тих, кого ненавиділи. Вони перемагали і підкорювали, доводили телепатичними атаками до божевілля і до смерті.

Тріумф Х’харнів. Золота легенда історії! Ні з чим не зрівняне відчуття — бачити, як ворог біснується за твоїм уявним наказом!

Але Х’харни знищували не всіх. Деяких звертали у рабство. Вчених, інженерів, будівельників зорельотів. Завдяки їх праці Х’харни досягли інших світів, і почався переможний похід, який зупинився лише тоді, коли всі населені світи Амамбарана були захоплені і підкорені.

Але у неймовірних глибинах космосу світився величезний зоряний континент, порівняно з яким Амамбаран був лише невеликим острівцем. Незліченні світи, населені незліченними народами, вільними від влади Х’харнів. Це було нестерпним. І почалися приготування…

Поневолені племена, працюючи як раби на будівництві єгипетських пірамід, збудували армади космічних кораблів. І цей величезний флот попрямував до Галактики, народи якої повинні були скоритися новим господарям.

А потім… Відбулася катастрофа. Подібної не було ні раніше, ні після. Ганебна сторінка у переможній історії Х’харнів. Оскаженілі від непомірної гордині, жителі Галактики наважилися вчинити непереможним Х’харнам опір. Скориставшись зброєю, яка руйнувало просторово-часовий континуум, вони знищили армаду зоряних конкістадорів. Це сталося дуже давно, але Х’харни не забули свого приниження. Жалюгідні істоти, які посміли не лише чинити опір Х’харнам, а й знищити їх флот, повинні бути покарані.

Гіркота поразки змиє тільки їх кров — кров людей. Два тисячоліття всі підкорені Х’харнами народи тяжко трудилися в ім’я досягнення величної мети. Кращі уми створювали нову зброю, нові кораблі, швидкість яких перевищувала все відоме досі. Деякі поневолені народи, щоправда, обирали смерть ніж рабство, але здійснення проекту загальмувалася лише ненадовго, бо бунтівників замінювали мільйони інших рабів. І знову настав день. Знову Х’харни були готові до вторгнення. їх колосальний флот не знав собі рівних у всьому Всесвіті як за швидкістю кораблів, так і за озброєнням. Захистом зорельотам слугували особливі поля, які робили кораблі невидимими у всіх діапазонах. І цей невидимий флот Х’харнів таємно досяг околиць Галактики. На багато планет вони відправили агентів, щоб сіяти смуту серед людей, підштовхувати їх до війни. У разі війни флоти Імперії та інших королівств опинилися би далеко від столиць. Тільки тоді Х’харни підуть у наступ. їх кораблі-невидимки приземляться на всіх столичних планетах, у тому числі на Трооні, де зберігається Руйнівник. Захисники Троона будуть безсилі при раптовому нападі, і Руйнівника буде захоплено. Імператор не зможе використати його для захисту столиці, бо це загрожуватиме знищенням не лише міста і планети, але і центрального світила.

На жаль, все пішло не так. І виною цьому — мерзенний чоловічок, який встиг підняти тривогу. Тепер Руйнівник знаходиться у космосі і знову загрожує Х’харнам повним знищенням. Необхідно якнайшвидше з’ясувати принцип дії цієї зброї і виробити засоби, здатні нейтралізувати чи знешкодити її. Але…

Ґордон відчув, як у його мозку спалахнуло здивування, яке відразу змінилося гнівом. На цьому все скінчилося. Дві свідомості роз’єдналися. Він знову був самим собою. І перше, що він побачив, був розлючений погляд Х’харна.

— Це правда, — прошипів В’ріл. — Він дійсно використовував Руйнівник, не усвідомлюючи його будови. Неймовірно…

Незважаючи на сильне запаморочення, Ґордон мимоволі згадав слова Шорр Кана про те, що Х’харни надзвичайно дурні. І тепер, побувавши у шкурі одного з них, він не міг не визнати правоти Шорр Кана. Істоти, які прагнули підкорити Галактику, у інтелектуальному сенсі були просто недорозвиненими. Лише могутня телепатичний сила дозволяла їм домінувати над іншими, більш розвиненими народами. Якби не було її, про Х’харнів ніхто би і не почув.

З самого початку ці тварюки викликали у Ґордона страх. Тепер до цього почуття додалася ще й ненависть. Брудні, огидні п’явки. Стало зрозуміло, чому Бренн Бір, щоб розбити це плем’я виродків, не зупинився навіть перед ризиком знищити сам простір. Солдати поставили Ґордона на ноги, і він остаточно прийшов до тями. В’ріл, на щастя, встиг уже вдягти своє сіре вбрання, позбавивши людей від необхідності споглядати свою огидну наготу. Ґордону здавалося, що після цього уявного злиття його душа і тіло… забруднені.

В’ріл показав рукою на Джона Ґордона.

— Ця