Читати книгу - "Журавлиний крик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Стій, хлопці! — уже лагідніше сказав Климченко. Він уже почав заспокоюватись і чим далі, тим усе виразніше розумів, що відбувається і що треба робити. Це надало йому впевненості й душевної, злагоди — здатності через силу перемогти щось непереможне в собі. Та в цю мить Пєтухов щось гукнув бійцям і, тримаючи напоготові пістолет, хутко рушив до обриву.
За ним ступив Орловець.
— Стривайте! Ви що? У мене в дев’ять нуль-нуль атака! Ви це враховуєте чи ні?
Пєтухов навіть не глянув на ротного.
— Трибунал усе врахує! — погрозливо пролунало в тривожній тиші яру, і в грудях у Климченка щось безнадійно занило. На хвилину в нього зблиснула і згасла мимовільна вдячність ротному. Але відразу ж з’явилася думка: «Не треба! Не проси! Даремно!»
Пєтухов доліз до крайнього бійця і з затятою суворістю на м’ясистому обличчі штовхнув його в карк. Хлопець упав на коліна, встав і подерся вище. І в цей час Климченко надзвичайно загостреним розумінням відчув справжній, неминучий, великий кінець.
Щоб не передумати, не дати в собі ослабнути чомусь, як йому здавалося, дуже ясному і єдино можливому, він перехопив рукою автомат і приставив його ніби нарочито скошеним для того дульним зрізом до своїх грудей.
— Стій! З глузду з’їхав, чи що?!
Хтось із силою рвонув його за лікоть. Лейтенант озирнувся — то був Голанога. Тоді в секундному отямленні Климченко побачив себе збоку і збентежився.
Справді, це було зовсім безглуздо, навіть огидно вбити себе, якщо вже тебе не вбили німці. Його рішучість, що так повільно визріла, була похитнута. Але що робити? Як бути далі? І лейтенант випустив автомат, коли його потягнув до себе Голанога, й розгублено оглянувся — на схилі яру, стурбовано втупившись у нього, стояли бійці.
Він так нічого й не вирішив, як зненацька десь за яром гулко вдарило в повітрі — раз і другий. У хмарному небі над головами автоматників з тугим шерехом пронеслися снаряди. Крекнувши, вони розірвалися на висоті. Через кілька хвилин мала початися атака.
Орловець квапливо глянув на годинника в рукаві й рішуче ступив до Пєтухова:
— Ти ось що! Кінчай!
Пєтухов здивовано оглянувся.
— Ви що?
— А нічого! Забирайся під три чорти! У мене атака! — похмуро сказав Орловець і, не чекаючи відповіді, голосно подав команду: — Командири взводів, по місцях!
— Ах, так! — круто повернувся до нього Пєтухов. — Покриваєш? Кого покриваєш, подумав? Ти відповіси за це!
— Ну й відповім! — через плече кинув Орловець. Видно було: він ледве стримувався і в інший час не стерпів би такого втручання у справи роти. Але тепер у роті було ЧП, і тут багато в чому він відчував себе зв’язаним.
Орловець знову глянув на годинника і тугіше підтягнув паска на своєму кожушку. Потім, начебто тільки-но помітивши на схилі пригнічено-розгубленого Климченка, з дбайливою суворістю гримнув на нього:
— Чого став? Ану, марш до взводу!
Климченко збентежився ще більше — таким несподіваним видався йому цей, по суті, звичайнісінький наказ. Лейтенант здивовано глянув на Орловця: чи до нього той звертається? Але помилки не було — ротний наказував йому; сказав і пішов понад струмком угору, насередину цепу, ніби одразу забув і про нього, і про Пєтухова, який, затаївши злобу, хутко подався вподовж яру.
Відчуваючи, як у грудях гулко стукає серце, Климченко повернувся до взводу.
На висоті гуркотіли вибухи, вгорі у хмарному березневому небі люто верещало й вило. Бійці докурювали цигарки і, охоплені новою турботою, квапливо розбігалися в цеп на краю яру. Лейтенант теж вибрався по обриву нагору й ліг між бійцями. Ще не вірячи, що все обійшлося, що найбільша біда минулась, і передчуваючи попереду трудне, він поступово заспокоювався.
А втім, часу в нього було небагато, командири взводів у цепу подавали вже команди. Тоді й він, трохи підвівшись на краю обриву й голосніше, ніж було треба, тремтячим від хвилювання голосом гукнув:
— Взвод, приготуватися до атаки!
Хтось тицьнув йому автомат, хтось поспішно скинув із себе й віддав йому ватник. З німою вдячністю в душі лейтенант прийняв усе це й оглянувся. Трохи збоку над обривом звелася приземкувата постать Орловця. Ротний дістав із-за пазухи пістолет і, махнувши ним, вискочив з яру.
Рота автоматників починала атаку.
Примітки1
© Мастацкая література, 1980.
(обратно) 2Рядки з поеми «Нова земля» Якуба Коласа.
(обратно) 3© Мастацкая література, 1982.
(обратно) 4Наказ (нім.).
(обратно) 5ПММ — пально-мастильні матеріали.
(обратно) 6Зрізати гудзики (нім.).
(обратно)Оглавление Вірність правді Передмова А. Яскевича Журавлиний крик Повість[1] 1 2
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Журавлиний крик», після закриття браузера.