Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна та Росія. Як брати горщики побили 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна та Росія. Як брати горщики побили"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна та Росія. Як брати горщики побили" автора Денис Володимирович Журавльов. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 73
Перейти на сторінку:
козацької держави) і сюзерена (Росії) хоча б частково збігалися. Проте така ситуація існувала лише до початку нового великого європейського конфлікту — Північної війни (1700–1721 роки). Як відомо, під час цієї війни Росія, Річ Посполита та Данія спробували поділити шведські володіння на Балтиці. Одначе Швеція, очолювана Карлом XII, зуміла нав'язати союзникам зовсім не ту «гру», на яку вони сподівались. Данія вибула з війни майже одразу, шведи зав'язли в Речі Посполитій, а в Росії після поразки під Нарвою 1700 року прискорився процес унутрішніх перетворень, надзвичайно важливий для нашого розуміння україно — російських політичних від носин. Початок європеїзації Росії Олексієм Михайловичем і Петром І означали пряму загрозу для всіх автономій у її складі. У новій, побудованій за європейським зразком (принаймні так уважав Петро І і його наступники, вибірково запроваджуючи європейські звички, одяг, бюрократичний апарат), Росії не було місця автономіям з їхнім непокірним, зовсім не «холопським» населенням і давніми правами та привілеями.

Царські реформи не могли оминути й Українську козацьку державу. Росія вела війну проти Швеції з величезним напруженням унутрішніх сил. Петро І прагнув до використання всіх наявних ресурсів і мало зважав на старі, усталені традиції так званої станово — представницької монархії, котра захищала права окремих станів. У цьому російський цар не був оригінальний — абсолютизм, що зростав і зміцнювався по всій Європі, вів наступ на права й вольності станів та окремих іншонаціональних автономій у складі абсолютистських монархій. Тепер король ставав уже не першим серед рівних, а повновладним володарем майна, свободи і навіть життя своїх підданих. Абсолютистські тенденції зростали в Іспанії, Франції, Австрії, Швеції, Данії тощо. І всюди на перешкоді поширенню безконтрольної влади монарха ставали віковічні станові права і привілеї дворянства, духовенства, міщан, селян, що їх дедалі більше порушували монархи, котрі прагнули абсолютної влади. Західна Європа була дещо однорідніша національно (хоча й тут існували давні, ще середньовічні національні «автономії» — Каталонія в Іспанії, Бретань у Франції тощо), у Центрально- Східній Європі таких національних автономій було значно більше (Угорщина у складі імперії Габсбургів, Молдавія та Валахія — під владою Туреччини, Ліфляндія — під Швецією, Українська козацька держава й різноманітні козацькі державні творення — у складі Московії, згодом Російської імперії). Тут брутальний наступ монархів на права і свободи (ключове поняття середньовічного права) мешканців автономій поєднувався зі спробами послабити, а то і знищити їхню національну свідомість, розвиток якої в подальшому неминуче мав призвести до «сепаратизму». Боротьбу за давні права і свободи в згаданих автономіях почала місцева еліта, нерідко на чолі з правителем автономії. Гетьман Мазепа добре знав проте, що Петро висловлював, наприклад, наміри перетворити Київський та Прилуцький козацькі полки на регулярні драгунські полки російської армії (що стало б нечуваним порушенням українських «прав і вольностей»). Мазепа, користуючись деяким впливом на царя, до певного часу стримував реформаторський запал Петра І щодо козацької України, але це не могло тривати довго.

З плином часу зовнішньополітична кон'юнктура із просто несприятливої для України (країну втягнуто в непотрібну й виснажливу війну, її сюзерен порушує права і свободи громадян) стала відверто загрозливою. У разі перемоги Карла XII та його союзника, «альтернативного» польського короля Станіслава Лещинського Гетьманщину могли захопити поляки, підірвавши чи зруйнувавши козацький устрій. За умов перемоги Петра І і «законного» польского короля Августа II фактично зайняте українськими військами Мазепи 1705 року Правобережжя повернулося б під польську владу, а російський наступ на права і свободи Гетьманщини пішов би безперешкодно (як, зрештою, і сталося). За таких умов мав рацію відомий історик кінця XIX століття, німець на російській службі Олександр Брікнер (його важко запідозрити у прихованому українофільстві чи русофобстві), котрий у своїй «Історії Петра Великого» писав, що союз Мазепи з Карлом XII «був не більш неморальним, аніж союз, що його двома роками пізніше уклав молдавський господар Кантемір з Петром Великим проти султана», а спроба визволити Україну з — під панування Петра І «була героїчним актом».

Зауважмо, що Північна війна ставала чимраз обтяжливішою для всіх верств тогочасного українського суспільства. Йдеться не тільки про економічну експлуатацію Гетьманщини (постачання російської армії тощо). До царя і до гетьмана йшов постійний потік скарг щодо тяжких образ і збитків, які завдавали солдати Петра І місцевому населенню. Спроби ж царя припинити знущання його військ із українців особливого успіху не мали.

До невдоволень селян і міщан додавалися невдоволення козаків, які перебували у походах, завойовуючи своєю кров'ю славу та нові території для майбутньої Російської імперії. Геть нічим не можна виправдати факти безглуздої, звірячої жорстокості й варварського ставлення до козаків та навіть старшини з боку російських командирів. Такі факти траплялися з самого початку Північної війни — побої, вбивства з метою пограбування, крадіжки коней. Смертність козаків від хвороб, непосильної праці, знущань була високою, вона значно перевищувала козацькі втрати на полі бою. Інколи додому поверталися лише 45–50 % особового складу козацьких полків. Окрім того, щорічні походи вели до занепаду козацьких господарств.

Усі ці факти переконливо свідчать про брак «дружніх» почуттів між українським населенням та різно- шерстною, нашвидкоруч набраною з найрізноманітніших соціальних елементів армією Петра І (яка робила все, щоб виправдати відоме китайське прислів'я «з гарного заліза не роблять цвяхів, гарна людина не йде в солдати»). Тому лукаві фрази про «захист спільної вітчизни», «віковічну дружбу народів», що її шукали всюди в російській історії — навіть на залитих кров'ю руїнах татарської Казані XVI століття, українського Батурина XVIII століття, та туркменського Геок — Тепе XIX століття — слід назавжди «здати до архіву», на відміну від справжніх складних перипетій міжнаціональних узаємин різних народів, які населяли Російську імперію. Водночас автор зовсім не закликає замінити один простенький міф іншим, із протилежним знаком, просто, вочевидь, почуття певної національної окремішності, що його демонстрували українці, страшенно дратувало і солдат, і офіцерів Петра І.

У такій важкій ситуації гетьман Мазепа — політичний лідер, відповідальний передусім за свій народ і його долю — мусив зробити все, аби принаймні забезпечити існування Української козацької держави у разі перемоги («цілком імовірної, як тоді здавалося» — Брікнер) Карла XII та Станіслава Лещинського. Фактично мова йшла про те, чи доживати вже літньому гетьманові свого віку «вірним підданим» царя і стежити за агонією козацької держави (радикальні реформи мали розпочатись після смерті Мазепи), чи спробувати повернути колесо невблаганної долі в інший бік. Звісно, вибір у Мазепи був. Скоріш за все,

1 ... 44 45 46 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна та Росія. Як брати горщики побили», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна та Росія. Як брати горщики побили"