Читати книгу - "Дума про невмирущого, Павло Архипович Загребельний"

— Ти куди? — крикнув Андрiєвi Зеп. — Чого тобi тут треба?

— Я хотiв сказати, що ми вирiшили зробити для Фройляйн маленьку скриньку з оцiєї соломи, — показав на солому Андрiй. — Це буде дуже красива скринька.

— Гм, — буркнув Зеп, — як же це ви її зробите з соломи?

— Для цього нам потрiбний лише шматок картону i шматочки якої-небудь кольорової тканини, що-небудь з обрiзкiв.

— Он ба, — зацiкавився єфрейтор, — та ти, виходить, спецiалiст?

— Так, я вмiю робити багато речей з соломи, — пiдтвердив Андрiй. — Я з України, у нас багато пшеницi й жита.

— Ти з України? — здивувався Зеп. — Нiколи не думав. Ну, йди! Фройляйн, я думаю, не вiдмовиться од вашого подарунка, коли вiн буде вартий того.

— Я заздалегiдь вдячна вам, — швидко промовила Теа.

— Цi свинi повиннi робити для нас усе й без подяки, — самовдоволено промовив Зеп. — Можете не турбуватися, фройляйн. А все, що буде треба для роботи, я дiстану сам, коли дозволите.

— Я вам теж допоможу, — сказала Теа.

— Ха! Ми з вами можемо стати друзями! — зареготав єфрейтор.

— Якщо ви не будете ображати ваших бранцiв.

— О, вони справжнi свинi, фройляйн, даю вам слово честi.

— А ви?

— Що я?

— Ви кращий за них? Ви всi кращi?

— Ми — нiмцi.

— Мiй батько теж нiмець, — болiсно всмiхнулася Теа. — I я теж.

Вона круто повернулася i пiшла до мосту, якось по-чоловiчому горблячись, сумно схиливши голову.

— Знову отой мерзотник образив дiвчину, — сказав Антропов, — я на твоєму мiсцi, Павлуню, розвалив би йому голову.

Андрiй подивився на Банникова. У того на очах стояли сльози.

Увечерi Зеп разом з однооким Фрiдрiхом прийшов до кiмнати Коваленка. Андрiй, у довгiй бiлiй сорочцi, босий, як бiблiйний апостол, сидiв посеред нар i плiв з соломи золотавi змiї. Зеп од здивування навiть рота розтулив. У Фрiдрiха заблищало його єдине око. Вони нiколи до того не бачили такої краси.

— I оце ти плетеш з самої соломи, чоловiче? — не повiрив єфрейтор.

— Вже ж не з золота, — знизав плечима Андрiй.

— Але це справжнє золото! — захоплено вигукнув одноокий.

— Ти там багато розумiєш! — одмахнувся од нього Зеп. — Що тобi треба? звернувся вiн до Андрiя. — Якi матерiали?

Андрiй повторив, що йому потрiбний картон, а також клаптики кольорової матерiї. Крiм того, трохи ниток. У нього є нитки, але вони грубуватi для цього.

— Домовились, — сказав Зеп. — Завтра ти матимеш усе, що треба. Вночi якраз моя вахта, i я принесу тобi матерiали.

До тiєї ночi вони готувалися ще ретельнiше, нiж тодi, коли прорiзали пiдлогу. Зепа брав на себе Банников, Андрiй i Сашко мали тiльки допомагати йому. Коли Антропов висловив сумнiв щодо того, чи вдасться Павлунi одним ударом покласти такого бика, як єфрейтор, Банников зневажливо посмiхнувся i сказав:

— Шкода, що ти мiй друг, а то б я показав тобi свої здiбностi. Ти коли-небудь чув про джiу-джитсу?

— Трохи чув, — признався Антропов, — але бачити — не бачив. По-моєму, про неї тiльки в книжках пишуть.

— А я бачив, — сказав Павлуня. — У нас у селi жив китаєць, який мiг покласти навiть ведмедя, не те що людину. От, наприклад…

I вiн узяв Сашка за руку. Той засичав од болю.

— Пусти, чорт! — гукнув вiн. — Що ти робиш?

— Тепер вiриш? — засмiявся Павлуня.

— Та вiрю, ну тебе до бiса! В тобi талантiв, бачу, цiлий мiх. То любовником став, то раптом борцем виявився. А таке, ж нiби непоказне.

— Великий верблюд, та на ньому воду возять, малий соболь, та його на головi носять, — знову засмiявся Павлуня, вiдпускаючи руку Антропова.

Вночi нiхто в кiмнатi не спав. Ждали Зепа. Домовленiсть була тверда. В'яжуть єфрейтора, забирають його гвинтiвку, обеззброюють сонну варту, примушують до здачi того солдата, що вартує надворi, i всiєю командою прямують на схiд, до лiнiї фронту, до своїх. Андрiй повiдомив, що їм з Банниковим удалося дiстати невелику географiчну карту Нiмеччини, i хоч вiн не сказав, як саме це їм удалося, всi зрозумiли, що карту принесла Теа. Компаса в них не було, та вiн не дуже був i потрiбний, бо в Нiмеччинi всi автостради й шосе були втиканi покажчиками i орiєнтуватися можна було з допомогою самої карти. Очолювала всю операцiю трiйка: Андрiй, Павлуня й Сашко. Про подальше говорити уникали. Треба було зробити перший крок.

Десь пiсля пiвночi на дверях кiмнати забрязкотiв замок. Зеп увiйшов веселий, забризканий теплим весняним дощем, недбало закинувши гвинтiвку за плече. Але, як i вчора, вiн прийшов не сам, а з однооким. Фрiдрiх став на порозi кiмнати, i, хоч у нього гвинтiвка теж висiла на ременi, вiн мiцно тримався за неї i готовий був щомитi зчинити тривогу.

План, з такою ретельнiстю розроблений Андрiєм i Павлунею, летiв шкереберть. Андрiй сидiв на нарах, плiв джут, тоненькi соломинки мелькали в його руках, мов золотi спицi, його очi пильно слiдкували за роботою рук, але думки юнаковi були далеко звiдси. Вiн думав про нову невдачу. Невдачi переслiдували його в цiй країнi на кожному кроцi. Коли ж цьому буде край? Вiн не сидiв склавши руки. Вiн весь час намагався пробити той мур, що вiдгороджував його i його друзiв од свободи. А наслiдки?

— Чоловiче! — вигукнув Зеп. — Та ти плетеш ще краще, нiж учора! Фрiдрiх, подивись-но на цю штуку.

Фрiдрiх недовiрливо хмикнув i пiдiйшов до нар. I тодi сталося несподiване для всiх. З-за Андрiєвої спини тонкий i нагальний, мов стрiла з лука, вилетiв Павлуня Банников i черкнув ребром долонi по шиї єфрейтора. Зеп