Читати книгу - "Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте, досить про запах. Пора до дії. Та, умовна, нехай собі потриває на сцені, а ти берись до конкретної. Невиправної. Неповторної. Невідворотньої Ось вже нарешті ти прибув. Приїхав. Опустився. Вже підвал.
* * *Двері ліфта різко розчахнулись у напівтемряву підвального коридора і Шлойма сахнувся — прямо перед дверима хтось стояв. Та цей миттєвий чи то шок, чи то мандраж зменшився і зник одразу, як він роздивився, що в напівтемряві підвалу перед ним стоїть солдатик — один з тих, котрі несли варту перед металевими дверцятами з написом „АТТЕNТІОN!»
Це був молоденький польський жолнєжик, світловолосий, акуратний, вмитий і поголений, тільки що добряче виснажений десятигодинним стоянням на варті в театральному підвалі. Побачивши Шлойму, він по-військовому клацнув підборами й майже відрапортував — видно було, що всі фрази ним заготовані заздалегідь, вишикувані в необхідній послідовності й перевірені на предмет доцільності кожного слова. Десяти годин варти на це вистачало з головою.
«Czekam na pana juz od dawna! Moj kolega nie doczekal sie i odszedl. Prosze, niech pan to zrobi najszybczej. Czeka na to Ukraina, i Polska na to czeka. Wreszcie uwolnimy sie od siebie.»
Проказавши це усе єдиним духом, воячок різко й водночас плавно відступив убік, звільняючи Шлоймі дорогу. Ецірван пройшов повз нього, навіть не озирнувшись. Він добре знав, куди йому тепер.
* * *Затиснувши в долоні розпроклятого ключика (а він аж пропікає руку своїм холодним металевим доторком!), я повільно йду коридором, в темне черево театру, в глибину його підземель. Видно, уникнути свого призначення мені сьогодні не дано, не судилося. Ця прем'єра, увесь цей люд, Оксана, Зоммер, Маульвюрф, навіть Боніфацій — усі хочуть від мене цього вчинку. Зрештою, я ж сам завжди картав себе за нерішучість, за ті дурні рефлексії-медитації, в наслідку яких я стільки пропустив, не встиг, недобрав у своєму житті. Так ось він тепер переді мною — мій шанс на чин, на дію, на звитягу! Більшість люду в залі, там, нагорі, вбрані у свої найкращі строї, надухані парфумами, радісні й збуджені — та більшість безперечно заслуговує на це. На цю… на цю зміну декорацій, даруйте літературно-театральний термін, але я ж усе-таки драматург! Творити дію — моє призначення, моє завдання! Я намагався про це сказати у своєму сумбурному виступі — хто ж їм винен, що вони реготалися?..
Що ж, бувай, прощавай, моє любе, маленьке, затишне моє місто, моє Західне Рівне, моє Рівне вечірнє, Рівне ранкове, Рівне полуденне й опівнічне, залите сонячним, місячним і світлом ліхтарів, занурене в тумани осені, всипане інеєм і снігом, залите дощем, бите раптовим градом, безкінечно рідне й дороге. Місто моє… Недо-місто моє… Як люблю я тебе і як я тебе ненавиджу, і повік не розділю цих двох відчуттів, і ніколи не визначу, яке з них сильніше, яке з них правдивіше. По усих тих Парижах, Берлінах та Амстердамах я гуляв тимчасовим зайдою, минущим туристом, — і мав я там хліба шматок, і пива ковток, і слави кавалок, і півсотні розумак-інтелектуалів зазирали мені до пломбованого рота на читаннях та прес-конференціях, і гонорарні суми з кількома нулями я отримував там в акуратних конвертиках, щоб там-таки їх розпустити-розтринькати, але тільки в твоєму рідному затхлому лоні бував я щасливий з десятьма копійками в кишені. На твоїх вулицях, під твоїми дахами пізнавав я уперше і пекуче нестерпне щастя, і таку солодку ганьбу. Пил доріг твоїх, вулиць і площ, алей, стежок і завулків повік віків не струшу я зі стіп своїх. Блідий і грішний стою перед лицем твоїм, безлике й пересічне місто моє, велике й опереточне місто моє, заздрісне і шляхетне, жадібне і продажне, велико— і малодушне, часом навіть цілком бездушне, всепрощаюче й незлопам'ятне. Зі зціпленими зубами, з закушеними губами люблю тебе усе — і селянські хати у Тинному, і котеджі довкіл Грабника, і стару забудову на Замковій, і крупнопанельну безликість Льонокомбінату й Ювілейного. Люблю тебе й ненавиджу, обожнюю і проклинаю, плачу й сміюся в передчутті того, що зараз муситиму зробити.
А зрештою — що такого я зараз зроблю? Приведу в дію примітивний механізм — та й то, якщо вдасться. З'єднаю два умовно, лише умовно роз'єднаних потоки нечистот, два космоси фекалій, два моря гівна, які течуть собі із Заходу й зі Сходу. Вони й самі, без мене колись у майбутньому, трохи пізніше окислили б, роз'їли б ті вельми символічні ґрати і безперешкодно злилися б воєдино. Та й чи зроблю я це, і як я це зроблю? І чом би я не мусив це зробити, адже ж я не останній, не найгірший між блудних синів твоїх, блудне місто моє. Блудний батьку, сам прийди та покайся перед лице блудного сина твого — і простить тобі син, як і ти простив би його, і багатьох братів і сестер його, ще навіть не народивши і не зачавши їх…Місто зіллється з містом, місто уявне з містом реальним, і друге поглине перше, як, власне, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець», після закриття браузера.