Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

219
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 136
Перейти на сторінку:
href="footnotes.xhtml#footnote45" id="footnote-ref45"> 45 є маленька кухонька, де все начиння срібне, а рожни - золоті. Там Егаліте, герцог Орлеанський, 46 пік куріпок тієї ночі, коли разом з маркізом Стайном виграв у ломбер сто тисяч фунтів в однієї вельможної особи. Частина тих грошей пішла на французьку революцію, частина - на купівлю титулу маркіза й ордена Підв’язки маркізові Гонту, а решта...- та ми не маємо на меті розповідати, куди ділася решта грошей, хоч Том Пролазлі, що знає про всі чужі справи, міг би дати звіт за кожний шилінг.

Крім цього будинку в столиці, маркіз мав у різних місцях трьох королівств ще багато замків і палаців, описи яких можна знайти в путівниках: замок Стронгбоу з лі­сами на березі Шеннону; Гонт-касл у Кармартеншірі, де взято в полон Річарда II; замок Говтлі в Йоркшірі, де, як мені розповідали, було двісті срібних чайників для гостей та іншого відповідного до них розкішного начиння, і Стілбрук у Гемпшірі - маркізів маєток, трохи скромніша резиденція, де, як ми всі пам’ятаємо, стояли ті чу­дові меблі, що їх після смерті його милості продав з аук­ціону один відомий аукціонер, теж уже давно небіжчик.

Маркіза Стайн походила з славетного, стародавнього роду Керлайонів, маркізів Камелотів, які зберегли свою давню віру ще з часів навернення в християнство шанов­ного друїда, свого предка, і родовід яких сягає в часи, ще давніші за ті, коли на наші острови прибув король Брут. 47 Старшому синові в родині з давніх-давен давали ім’я Пондрагон, а молодшим - Артур, Утер або Карадок. Багато з них склали свої голови в монархістських змовах. Єлизавета відтяла голову сучасному їй Артурові, що був камергером у Філіппа й Марії 48 і возив листи шотландської королеви 49 до її дядьків Гізів. Його менший брат був офіцером великого герцога, 50 одним із найдіяльніших учасни­ків славнозвісної Варфоломіївської ночі. Поки Марія пе­ребувала у в’язниці, Камелоти влаштовували змови, щоб визволити її. Великих майнових втрат родині завдали спорядження війська проти іспанців за часів Армади 51 та кари й конфіскації, які накладала на них Єлизавета за переховування католицьких священиків, за впертий нон­конформізм і папістські надуживання. Один боягузливий представник цієї родини за короля Якова 52 був зрікся своєї віри, переконаний доказами того великого теолога, і маєтки родини внаслідок цієї своєчасної легкодухості трохи збіль­шились. Але вже той граф Камелот, що жив за часів Карла, 53 знов повернувся до віри своїх предків, і родина далі боро­лася за цю віру і убожіла через неї, доки був живий хоч один Стюарт, здатний задумати або очолити повстання.

Леді Мері Керлайон виховувалася в одному паризькому монастирі; її бабусею була дофіна Марія-Антуанетта. 54 В розквіті дівочої краси її віддали заміж за лорда Гонта - продали, як кажуть, тому чоловікові, що був тоді в Парижі і виграв величезну суму грошей у її брата на бенкетах у Філіппа Орлеанського. Славнозвісну дуель лорда Гонта з графом де ля Маршем, полковником «сірих мушкетерів», чутки пояснюють зазіханням того офіцера (колишнього пажа, що й далі був улюбленцем королеви) на руку красуні Мері Керлайон. Вона вийшла заміж за лорда Гонта, коли в графа ще не загоїлися рани, осели­лася в Гонт-гаусі і якийсь час була оздобою двору принца Уельського. Фокс виголошував тости на її честь. Морріс і Шерідан оспівували її в своїх віршах. Малмсбері якнай­вишуканіше кланявся їй, Уолпол називав її найчарівнішою, Девоншір мало не ревнував. Та її лякали бурхливі розваги людей, серед яких вона опинилася, і, народивши двох синів, вона почала жити замкнутим, побожним жит­тям. Не дивно, що лорда Стайна, який любив веселощі, не часто бачили поруч з цією тремтячою, мовчазною, за­бобонною і нещасною леді.

Згадуваний уже Том Пролазлі (який не має жодного стосунку до нашої розповіді, лише знає весь лондонський світ, а також історію і таємниці кожної родини) розпові­дав мені й інше про міледі Стайн - може, правду, а може, й брехню.

- У себе вдома,- розповідав Том,- та жінка терпіла страшні приниження. Лорд Стайн наказував їй сідати до столу з такими жінками, що я нізащо в світі не дозво­лив би місіс Пролазлі зустрічатися з ними,- з леді Крекенбері, з місіс Чіпенгем, з мадам де ля Крюшкассе, дру­жиною французького секретаря (від будь-якої з тих дам Том Пролазлі, що пожертвував би задля них своєю дру­жиною, радий був би отримати вітання або запрошення на обід),- одне слово, з усіма королівськими фаворит­ками. То невже ви думаєте, що жінка з такої родини, гор­довита, як самі Бурбони, жінка, для якої Стайни - просто лакеї, вискочні (бо це, властиво, не старовинні Гонти, а молодша, сумнівна вітка родини), невже ви думаєте, кажу я (читач не повинен забувати, що це слова Тома Пролазлі), що маркіза Стайн, найгордовитіша жінка в Англії, так скорилася б своєму чоловікові, якби на це не було особливих підстав? Дурниці! Були, кажу я вам, та­ємні причини. І ось які: абат де ля Марш, що був причет­ний до Кіберонської справи 55 разом з Пюїзе і Тентаньяком, а потім емігрував до нас, той самий полковник «сі­рих мушкетерів», з яким Стайн бився на дуелі вісімде­сят шостого року... зустрівся тут знов з маркізою. Це після того, як велебного полковника застрелили в Бретані, леді Стайн стала така побожна: вона тепер щодня зами­кається зі своїм сповідником і щоранку слухає службу божу на Іспанській площі. Я вистежив її так - тобто випадково зустрів,- і будьте певні, що тут без якоїсь таємниці не обійшлося. Люди не бувають такі нещасні, коли їм нема в чому каятися,- додав Том Пролазлі, гли­бокодумно хитаючи головою,- і будьте певні, ця жінка не корилася б так маркізові, якби він не тримав над її головою меча.

Отже, коли відомості містера Пролазлі правдиві, цій леді, незважаючи на її високе становище, доводилось тер­піти багато особистих принижень і ховати під зовнішнім спокоєм велике потаємне горе. Тож давайте, братове мої, чиї імена не вписані до «Червоної книги», 56 втішатися при­ємною думкою, що й ті, хто стоїть вище за нас, бувають нещасні і що в Дамокла, хоч він сидить на атласних по­душках і їсть із золотих

1 ... 44 45 46 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"