Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

class="p1" style="">- Охоче, сер,- сказав Бейкер, що тим часом підвівся й сунув під пахву свого нового гусака.- Наше невеличке товариство відвідує корчму «Альфа» біля музею,- ми, бачте, проводимо в музеї цілісінькі дні. Цього року її власник, містер Віндіґейт, заснував «Гусячий клуб», кожен із членів якого сплачує щотижня кілька пенсів і одержує на Різдво гусака. Я вже виплатив усі належні пенси, а те, що було далі, вам відомо. Щиро вдячний вам, сер, бо ж не личить солідній людині мого віку ходити в шотландській шапочці.

Він уклонився нам обом з кумедною врочистістю й пішов.

- З Генрі Бейкером закінчено,- мовив Холмс, зачинивши за ним двері.- Цілком зрозуміло, що він про цю справу нічого не знає. Ви голодні, Ватсоне?

- Не дуже.

- Тоді пропоную перетворити обід на вечерю й негайно вирушити свіжими слідами цієї загадки.

- Я готовий.

Був морозний вечір, і нам довелося надягти пальта й закутати собі шиї шарфами. На безхмарному небі холодно сяяли зорі, й пара від дихання перехожих нагадувала димок від численних пістолетних пострілів. Наші кроки гучно й чітко відлунювали вулицями. Проминувши Вімпол-стріт і Гарлі-стріт, ми пройшли через Віґмор-стріт на Оксфорд-стріт і за чверть години були в Блумсбері, біля корчми «Альфа» - невеликої пивнички на розі однієї з вулиць, що вели до Голборна. Холмс відчинив двері корчми й замовив два кухлі пива рум’янощокому хазяїнові в білому фартусі.

- Пиво у вас, напевно, чудове, якщо воно не гірше за ваших гусей,- мовив він.

- Моїх гусей? - хазяїн удав здивування.

- Так. Півтори години тому я мав розмову з містером Генрі Бейкером, членом вашого «Гусячого клубу».

- А, так, так. Але бачте, сер, ці гуси не мої.

- Справді? Чиї ж вони?

- Я, бачте, купив дві дюжини гусей у Ковент-Ґардені.

- Невже? Я знаю декого з тамтешніх крамарів. У кого ж саме?

- Його звуть Брекінрідж.

- Ні, цього я не знаю. Тож за ваше здоров’я, господарю, й за добробут вашого дому. На добраніч!

- А тепер - до містера Брекінріджа,- сказав Холмс, застібаючи пальто, коли ми вийшли надвір, на мороз.- Пам’ятайте, Ватсоне, що на одному кінці нашого ланцюжка лише така мирна річ, як гусак, але на другому - людина, якій загрожує не менш ніж сім років тюрми, якщо ми не доведемо її невинність. Утім, можливо, що наші розшуки покажуть, що винна саме вона, але будь-що ми тримаємо в своїх руках нитку, яка вислизнула з рук поліції й випадково потрапила до наших. Тож дійдемо до кінця цієї нитки, хоч би й сумного. Тепер - напрям на південь, і кроком руш!

Ми перетнули Голборн, пішли вздовж Ендел-стріт і, поблукавши якимись закутнями, опинилися на Ковент-Ґарденському ринку. На одній з найбільших крамниць висів напис: «Брекінрідж». Її власник, чоловік із кобилячою щелепою та пещеними бакенбардами, допомагав хлопцеві зачиняти вікна.

- Добрий вечір! Оце так мороз! - мовив Холмс.

Крамар кивнув головою і запитливо глянув на мого друга.

- Гусей, як я бачу, розпродано,- вів далі Холмс, показавши на порожній мармуровий прилавок.

- Завтра вранці можете купити хоч п’ять сотень.

- Завтра вони мені ні до чого.

- Добре, кілька ще залишилося в отій крамниці, де горить газовий ріжок.

- Але мені порадили саме вас.

- Хто порадив?

- Господар «Альфи».

- Так, я йому послав дві дюжини.

- Чудові були гуси! Де ви їх дістали?

На мій подив, це запитання розсердило крамаря.

- Послухайте-но,- мовив він, задерши голову і вперши руки в боки,- на що це ви натякаєте? Кажіть прямо!

- Я й кажу прямо. Я хотів би знати, хто продає вам гусей, яких ви постачаєте «Альфі».

- От не скажу, й квит.

- Не скажете, то й не треба. Чого ви гарячкуєте через такі дурниці?

- Гарячкую? Ви б іще не так гарячкували, якби вам докучали, як оце мені! Я плачу добрі гроші за добрий крам, та й по всьому. Так ні-бо: «Де гуси?», «В кого ви купили гусей?», «Кому ви продали гусей?» Світ клином зійшовся на тих гусях, чи що,- такий галас через них зчинили!

- Мене не обходять ті, хто докучає вам із цими запитаннями,- мовив Холмс.- Не хочете казати, то й не треба. Але я розуміюся на птиці й навіть побивсь об заклад на п’ять фунтів, що гусак, якого я їв, годований у селі.

- От і пропали ваші п’ять фунтів: гусак міський! - вигукнув крамар.

- Не може бути! Нізащо не повірив би.

- Чи не гадаєте ви, що знаєтесь на птиці краще за мене, коли я торгую нею трохи не з пелюшок? Кажу вам, що вся птиця, продана в «Альфу», відгодована у місті.

- Ви ніколи не мене в цьому переконаєте.

- Тоді хочете побитися об заклад?

- Це означало б просто забрати у вас гроші, бо я впевнений, що маю слушність. Але в мене тут є з собою соверен, і я готовий закласти його, щоб провчити вас за впертість.

Крамар зловтішно посміхнувся.

- Принеси-но мені книги, Білле,- сказав він.

Хлопець приніс дві книги: одну малу, тоненьку, а іншу велику, засмальцьовану, й поклав обидві на прилавок під лампою.

- Ну, містере впертюху,- мовив крамар,- я думав, що продав сьогодні всіх гусей, однак наостанку до моєї крамниці заблукав ще один гусачок. Бачите оцю книгу?

- Ну то й що?

- Це реєстр усіх тих, у кого я купую. Бачите? Отут, на цій сторінці,- мої сільські постачальники, а цифри після їхніх імен - сторінки у великій книзі, де я веду їхні рахунки. А тепер - бачите оцю сторінку, списану червоним чорнилом? Це мої міські постачальники. Подивіться на третє прізвище й прочитайте його вголос.

- «Місіс Окшот, Брикстон-Роуд, 117 - сторінка 249»,- прочитав Холмс.

- Добре. А тепер розгорніть велику книгу.

Холмс відшукав зазначену сторінку.

- Ось воно. «Місіс Окшот, Брикстон-Роуд, 117 - постачальник яєць та дичини».

- Так, а про що говорить останній запис?

- «22 грудня. Двадцять чотири гуски по сім шилінгів шість пенсів».