Читати книгу - "Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Але тоді в очі сипонуло світло великої зали і зазвучала музика, витісняючи роздуми…

Розділ 11. У якому Гессі багато-багато танцює і дивується

Гессі ніколи не думала, що їй сподобається. Точніше — що сподобається аж так. Адже їй ніколи не давали задоволення заходи, де багато людей дивились на неї й оцінювали — під їхніми поглядами було набагато легше припуститися помилки. Особливо коли ти «дивна Гестія Амалія».

Та сьогодні всі дивилися привітно, усміхалися та веселились разом із нею. Прийшла навіть Доанна, котра уникала товариства. І завдяки їй у Гессі був чудовий кавалер на урочистому виході. Для неї це важило не так багато, як, скажімо, для Генріки чи Кірли, а втім, вона була певна, що багато дівчаток заздро дивляться їй у спину, крадькома оглядаючи пана Поля. Адже коли твоя пара — старший брат чи друг дитинства, то це одне, а коли раптовий незнайомець, котрого приводить таємнича Доанна Масоллі, то це вже зовсім-зовсім інше.

Перший танець танцювали всі. Він був старовинний і, кажуть, придуманий спеціально для однієї принцеси, котра скаржилася, що танці в простого люду надто швидкі й вульгарні. Тому цей більше скидався на прогулянку парковою алеєю. Три кроки вперед, повернутись до сусідньої пари, уклонитись, нахиляючи голову, три кроки вперед, вклонитись до лівої пари. Пройти попід рукою кавалера, торкнутись зап’ястям до зап’ястя іншої дами. Пройти попід рукою кавалера. Крутнутися, щоб вишивка на сукні спалахнула у світлі ламп, а мереживо розлетілося хвилями. Уклонитись кавалерові. І знову три кроки вперед.

— Вельми розслабляє, правда? — Поль Масоллі крутнув Гессі на місці так, щоб у неї запаморочилось перед очима. Але вона швиденько зайняла потрібне місце.

— Так, це наче йдеш ранковим парком біля королівського палацу і зустрічаєш друзів. І з усіма треба привітатись.

— Я б сказав, що зустрічаєш не лише друзів, — хоча з усіма треба вітатись однаково привітно. Придворні інтриги, хіба ні?

— Схоже на акторську гру, — погодилась Гессі, після того як уклонилась до пари Коулі Рабени і незнайомого їй хлопця в сірому фраку.

— Любите акторів?

— Ні.

— Справді?

— Так. Надаю перевагу щирості. Довкола забагато акторів.

— А ви?

Гессі крутнулась цього разу повільно і зустрілась поглядами з Полем. Їй згадався вечір у театрі. «А ви, панянко, сьогодні яку роль граєте?»

— А як ви вважаєте? — Вона переадресувала запитання, бо не знала, що відповісти.

— Що це не важливо. Насправді, є дуже багато речей, котрі неважливі.

Уклін. Поворот.

— Наприклад? — Рука Гессі ковзнула повз зап’ястя Ульге Фаадрі.

Крок. Рука Поля міцна і сильна. Дівчина здалася самій собі геть невагомою, бо підкорилася його легкому дотику, і вже її сукня розлетілася від оберту, а кроки полетіли в правильному напрямку без найменшої затримки.

— Наприклад, те, що думають інші про кількість трояндочок у вашій зачісці, — Поль усміхнувся.

Крок. Два. Три.

— Перепрошую?

— Я тут чув розмову двох панночок. Краєм вуха. Одна бідкалась іншій, що всі помітять, як у неї випала трояндочка із зачіски. І що це здатне перетворити її вечір на суцільне нещастя, уявляєте?

— Ви недооцінюєте, наскільки цей вечір важливий для тих, хто на балу вперше. — Гессі вирішила захистити невідомих їй дівчаток, хоча була певна, що якби сама стала свідком такої розмови, то подумки сміялася б вельми щиро.

Поворот. Цього разу зап’ястя Генріки. Радісний погляд сестри і її розпашілі щоки, на диво гладенькі та сяйливі від материної пудри. Крок. Рука Поля природно перехопила її руку, і — поворот.

— Авжеж, недооцінюю. — Усмішка широка й ледь знічена. — Ви можете мені не вірити, та юнаки взагалі схильні недооцінювати важливість танців. Принаймні у вашому віці.

— Мій брат обожнював танцювати. Навіть у моєму віці.

Крок. Два. Три. Уклін.

— Він танцював ліпше за всіх, кого я знала. І зі мною теж.

— Я не сумніваюсь у цьому. Ваш брат — особлива людина.

Поль подивився на неї довгим-довгим поглядом. Наче знав Аїдена. Наче сумував за ним так, як вона. Наче… розумів.

Проте тут мелодія раптово урвалась і затихла. Треба було вклонитись. Треба було подякувати за танець. Треба було… Гессі бачила боковим зором, як праворуч і ліворуч від неї в реверансах присідають інші дами. Проте вона не могла поворухнутись, і лише, з силою стиснувши поділ сукні, виконала потрібні рухи.

— Вдячний вам. Це, безумовно, прекрасний початок вечора. — Поль Масоллі коротко кивнув і, здавалось, підійшов до наступної дами абсолютно наздогад.

Гессі на мить кольнула шпилька суму, що він не танцюватиме з нею далі, проте вона згадала, що етикет вимагає змінювати пари.

Коли зазвучали повільні звуки другого танцю, дівчина впізнала прегарний астірійський вальс, але залишилась без пари. Зрештою, танцювало вже менше народу. Багато дівчат поспішили до столиків, котрі стояли по периметру зали, поміж колонами, наче насправді це й була їхня мета. Направду, набагато легше вдавати, що тебе цікавить он те тістечко, аніж стражденно стояти поблизу танцюристів, коли тебе не запросили.

Гессі відійшла з центру, оминаючи пари, серед котрих красувалась Генріка, така яскрава у своєму зеленому платті.

— Гестіє Амаліє! — Матінка стояла неподалік із високим келихом у руці. Поруч неї не було батька — тільки пані Катаніка і Доанна.

Дівчина підійшла до них, відчуваючи, що її ноги легенькі-легенькі.

— Матінко! Пані Роу, — вона всміхнулась до них.

— Ми бачили тебе! — Пані Катаніка пригубила шампанського і тихенько гикнула. — Лаллі теж дуже просився піти. Я ледь його переконала, що таких маленьких хлопчиків не пускають на бали. Та я йому розповім, що його дорогенька Гестія була