Читати книгу - "Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко"

- Під наглядом Соні. Не думай про худобу, - наказав Єгор. – Твоє головне завдання – одужувати.

Свекруха перевела погляд на мене. На якусь мить в її очах промайнув вогник азарту.

- Дітки, а хто ж за будинком пригляне? Тихонович, якщо дізнається, що там ніхто не живе, все моє майно на горілку проміняє. Знаю його, скотиняку...

- Ми поживемо, - заспокоїла стареньку я. – Не хвилюйтесь.

Тамара Петрівна відкинулась на подушку.

- Ну добре...

Ще з годину ми провели в лікарні. Отримали список необхідних медикаментів, домовились з медсестрами про цілодобовий нагляд і під вечір поїхали в Куманівці. Дорогою мовчали, не наважуючись заговорити. Добре, що в автобусі було багато людей, а тому ніяковість не давила на мозок. Багато людей... Я обвела поглядом усіх присутніх. При такій кількості свідків мене точно не приб’ють – ідеальна локація, щоб зізнатися у своїй дурості.

- Єгоре, - я підсунулась до нього, щоб про мій сором чули якомога менше людей. – Пам’ятаєш ми обговорювали перспективи мого власного бізнесу?

- Господи, Таню, ти зовсім схибилась на тому салоні? Я тут про маму постійно думаю, а тобі аби вії дівкам ліпити...

- Ні-ні... Просто я намагаюсь сказати тобі... – витерла спітнілі від страху долоні об джинси. - Поки ми були у сварці, я зробила дещо важливе... І дурне.

- Не зрозумів.

- Вирішила орендувати приміщення для салону.

- Добре. – коханий помітно напружився. - Вляпалась у кредит?

- Ні... – стиснула зуби, намагаюсь вгамувати хвилювання. – Гірше.

- Що?

- Ти мене ще кохаєш?

- Звісно кохаю! – вигукнув Єгор, через що кілька жіночок повернули голови у наш бік. – Сильно кохаю. Ти ж моя дружина...

- І я тебе... Тому я, наприклад, вже пробачила тобі здачу нашої квартири.

- Дякую.

- А ти маєш пробачити мені продаж нашої машини.

- Ти продала Меган?! – у нього аж голос сів.

- А в неї було ім’я?..

- Було.

- Тоді так. Я продала Меган.

Єгор зробив глибокий вдих і видих.

- Гаразд... Докладемо грошей, і купимо ще кращу машину, - видушив він з себе.

- Доведеться докласти дуже багато. Бо половину я віддала шахраям.

- Що?

- Ну так вийшло... Пробач! – я коротко переповіла свої пригоди у кримінальному світі. Скорчила невинне личко і склала руки на грудях, у молитвеному жесті. – Таку дурну дружину ти собі обрав.

- Ти не дурна, - буркнув Єгор у відповідь. – Це я дурний.

- Бо оженився на мені?

- Бо кинув завод, і тепер у нас немає а ні роботи, а ні машини, а ні грошей.

Моє серце зробило кульбіт і забілося десь у горлянці. Не може бути! Та я скоріше повірю, що Ілон Маск оселився у Куманівцях, аніж у звільнення Єгора. Він все своє свідоме життя пропрацював на цю компанію. Мріяв про кар’єру, будував плани... І все кинув?

- Не зрозуміла.

- А що тут розуміти? Цей клятий завод ледь не зруйнував нашу сім’ю! Я там психую, потім приношу ці нерви додому й виплескую на тебе. Ти постійно сидиш, наче ув’язнена, бо через мене змушена кинути все, до чого звикла... Це зависока ціна. Я збирався повертатись у Вінницю, на колінах просити пробачення, але ж тут мама...

- Ти зробив це заради мене... – повторила я.

- Заради нас обох.

На очах виступили сльози. Я шмигнула носом, і перед обличчям відразу з’явилась хустинка. Виявляється якась тітонька уважно слухала нашу розмову та настільки розчулилась, що й сама заридала.

- Які ж ви милі... – прошепотіла вона. – Поцілуйтесь вже, бо мені на наступній зупинці виходити.

Єгор притягнув мене до себе.

- Сонечко, давай усе забудемо. Як тільки мама стане на ноги, поїдемо додому й почнемо все спочатку.

- Давай, - кивнула я.

А потім він таки поцілував мене. І знаєш, що найцікавіше? Я нарешті знову відчула тих метеликів у животі, які на думку Поліни подохли ще на весіллі. Ні... У нас ще все попереду. Якщо Єгор пробачив мені таку дурість, якщо готовий шукати нову роботу, якщо він все ще кохає мене, то нам нічого не страшно.

Хепі енд. Кінець.

Та ні, жартую! Я ще не все розповіла.