Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

— Климе, планетарні річки течуть до морів і часто несуть з собою цікаві речі. А твоя річка принесла що-небудь варте уваги?

— Не сумнівайся. Ми колекціонуємо цікаві знахідки. Зазвичай це об’єкти природні, від пилу до зірок. Але є й інші.

— Покажеш?

— Ти цікавий, як, втім, і вся твоя раса. Я подумаю, що можна показати, не порушуючи мого Регламенту. Але не цього разу, не ображайся. До того ж не всі знахідки зберігаються тут.

— Чому? У тебе досить багато місця, зважаючи на розміри Бази.

— Подумай сам. Ти вже зрозумів, що База стоїть тут досить давно і знахідок має накопичитися багато. Деякі експонати цього музею завеликі.

Є один екземпляр, імовірно, штучного походження довжиною 21000 кілометрів. Звідки прийшов, невідомо, значна нейтронна деградація, вік більш 1,5 мільярда років.

— Добре, Климе. Тоді ще одне питання. Ти спостерігав за моїм катером давно. А коли ти вперше нас візуалізував? 17 днів тому?

— Джо, тепер ти мене дивуєш. Звідки знаєш?

— Климе, я всього лише людина. Представник дуже молодо! раси, яка мало знає, мало може і дуже багато хоче. Ми суспільний вид, вміємо відчувати настрій собі подібних, деякі з нас навіть телепати. Я до них не належу, і в цілому не дуже емоційний. Але навіть я відчув тоді чиюсь самотність, безмежну тугу й безнадію. Мозок знайшов асоціацію цьому настрою в древніх віршах. Климе, я думаю, що відчув саме твій настрій у той момент. Це означає, що ти не зовсім штучний розум, і що ти давно не приймав гостей, ні своїх, ні чужих. І що ми нагодились вчасно.

— Здаюсь, Джо. Так і є.

Ми замовкли. Підплив невеликий двомісний глайдер.

— Сідай, Джо. Хочу дещо тобі показати. Екскурсія в минуле Землі.

Глайдер помчав кудись всередину Бази і влетів у неосяжне приміщення, заставлене стелажами з прозорими контейнерами. На вигляд таке ж сховище зразків, як і в моєму катері. Однак висота стелажів вимірюється кілометрами, і контейнери розраховані на реальні життєві форми: від зовсім маленьких для комах до велетенських для китоподібних і ящерів.

— Тут ваша еволюція, Джо. Від початку до війн кроманьйонця. Немає даних тільки за останні двадцять тисяч років.

— Рай для палеонтолога, Климе. Та й для антрополога теж.

Я помовчав.

— Климе, а технічний зал у тебе є?

— Є, але там тільки камінь і перша бронза.

— Тоді маю що тобі подарувати. Поки що тільки в записах. Приймеш?

— Із задоволенням.

Три години пролетіли швидко.

— Джо, за вашим звичаєм треба б тебе пригостити. Але я просто проґавив цей момент і не встиг підготуватися. Так що вибач.

Я відчув, що справді зголоднів.

— Це не проблема, Климе. Можемо пообідати у мене на катері. Запрошую.

— Не будемо перевантажувати першу зустріч. Не востаннє бачимося.

— Тоді дозволь мені попрощатися.

— Джо, повертайся звичайним курсом. Можеш не вибирати маскуючого курсу, розташування ваших світів мені відомо. Можу показати.

— Покажи.

Виникла голограма з повною картою Федерації.

— Переконав. Представити тебе членам екіпажу?

— А чому б ні?

Я залишив Камінь і повернувся в катер. Візуалізована Грейс привіталася з Климом як ні в чому не бувало, начебто бачилися тільки вчора.

Семмі теж доброзичливо рикнув і простягнув лапу. А Клим подивився йому в очі й сказав:

— Здрастуй, симуре.

І додав, дивлячись на мене:

— Я цю расу вже бачив. Правда, давно.

А я зловив себе на думці, що вже починаю звикати до неможливого. Спочатку Семмі, потім гріни, Кет, Лео, тепер Клим.

Помовчавши, Клим несподівано сказав:

— Розкажи про свою цивілізацію в рамках, що допускає твій регламент.

Я машинально відкинувся в кріслі, збираючись з думками. Маю право, чи не маю?

— Хороше питання, Климе. Відразу й не відповіси. Те, що я розповім, є тільки моєю особистою точкою зору як типового представника нашої частини раси. Почну з того, що маємо сьогодні. Ти вже знаєш, що наша Федерація Світів займає в просторі деяку зону. Ця частина простору обмежена однією зовнішньою та низкою внутрішніх поверхонь складної форми. Зовнішня поверхня постійно розширюється в міру вивчення. Внутрішні кордони, що обмежують деякі зони, незмінні, як правило. Ми практично ніколи не перетинаємо цих кордонів і вивчаємо те, що відбувається в цих зонах, дистанційно. Перша така зона виникла на зорі нашої космічної історії. Це наш біль і найчорніша пляма раси. Вона ізолює нашу колиску — Сонячну Систему й улюблену Землю від решти Галактики. Населена зона теж людьми. Ця частина раси складається з двох фактично різнорідних цивілізацій. Внутрішня частина, що займає Землю і Місяць, називає себе Союзом П’яти Імперій. Ми маємо з ними стосунки, які в давнину називалися дипломатичними. Всю іншу частину Сонячної системи займає Асоціація спейсерів, що жорстко ізолює Союз П’яти Імперій, але одночасно веде з ним активну торгівлю. Між нами і спейсерами теж нормальні дипломатичні стосунки. Решта зон була обмежена нами, виходячи з головного принципу Федерації Світів: Розум у Всесвіті понад усе. Якщо наші розвідники виявляють будь-які прояви розумного або такого, що йде до розумного життя, відразу ж доступ у ці світи припиняється. Створюються науково-дослідницькі групи, які тільки спостерігають за розвитком розуму і не втручаються. Звичайно, з цього правила є винятки. Ми запобігаємо випадковим катастрофам на кшталт падіння астероїдів-убивць й іноді надаємо допомогу окремим представникам розумної раси. Але кожен такий випадок обговорюється в Комітеті.

— Якщо він отримує розголос?

— Климе, з тобою приємно мати справу. Таких зон, названих зонами контролю, зараз 22. Цілих 22, всього лише 22 зі 100 000 досліджених зоряних систем. Вибирай, Климе, що тобі ближче. Є ще одна дивна зона, ближча до центру нашої галактики. 300 років тому наші розвідники, виконуючи рутинну роботу, наштовхнулись на певний бар’єр, що фактично перешкоджав їхньому просуванню. Перешкоджав вороже, з нашої точки зору. Зважаючи на те, що загинули або зникли люди, ми відправили туди збройну, але все ж мирну експедицію. Але й друга експедиція не змогла встановити розумного контакту і знову заплатила людськими життями, не рахуючи техніки. Фізично це абсолютно інертний бар’єр, який поглинає все матеріальне. Ці події отримали в нашій історії назву Дивна війна, бо ми жодного разу не побачили супротивника або його техніку. Ми жодного