Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

такого гузна, як Міхаель, що давно спустив з очей самого себе, але не свою мету. Може, через лінь, але йому ніколи не випадала жінка, якої б він забажав, ні, йому хочеться мати пристойнішу квартиру, добре б на двох рівнях, де він нарешті зможе розкинутися на просторі, щоб угамувати пристрасть до престижних меблів і всіляких мальвін. Зрозуміло, тут, навколо Ґерті, утворюється невеликий вир, який переплітається з коріннями сосни. Такий-от туго закручений яблучний рулет поруч із маленьким струмком, у сніговій пастці якого робітників, службовців і просто учасників лижної вилазки якоїсь фірми складають докупи цілком по-новому, після того як їх загнали туди із крутого схилу, а потім у разі потреби ввігнали спиці в їхні стегнові кістки. Інакше чого б вони стверджували потім, що заново народилися після одноденних занять спортом і кількох днів тяжкої праці?

Так, ми всі широко крокуємо вперед, або відразу ж їдемо, якщо нам дозволяють. Дивно, що жінка поклала своє око саме на Міхаеля, під тягарем якого мріє розцвісти пишним кольором і з яким хоче кілька разів з’явитися на людях. Утім, вона ще радніше залишилася б із ним удома. Її чоловік повністю присвячує себе своїй справі. Він міг би без усяких дротиків засадити у свій мішок Міхаеля, його друзів і половину всього соціального продукту цієї місцевості разом із печенею, яку має сьогодні на обід, якби мішок і так уже не був повний. Жили лижників теж незабаром зможуть розслабитися, а туга зникне, хвильку терпіння — лижники ось-ось доберуться до заїзду.

Молоді спортсмени радісним гроном — і-го-го! — навалюються на п’яну Ґерті. Вони теж встигли зробити по кілька великих ковтків із власної бочки. Їх укривають гори, охороняючи від очей інших людей. А ще там височіє величезна сосна. Заради них ні на чому не заощаджували. Як доказ вони демонструють свої спаржеві прутики, які витягли з-під лижного одягу, незле, якщо порівняти їх з блідими пагінцями людей, що присіли рядком навпочіпки, ходять по великому і завдають прикрості землі. Молоді люди аж лягають покотом зо сміху. Вони розмахують лижними палицями. Їх багато, вони — опора індустрії спортивного інвентарю (економічний чинник), вони переживають найвищу втіху: вони хочуть розважатися, поки торують життєву путь і поки спливає час. Поки летять із гірського стадіону до своєї мети. Вони тиснуть один на одного своєю вагою, їхні обличчя звернені одне до одного, у кожного з них великий член, над яким підіймається пара від їхнього дихання. Якби ми трималися разом, як тримаються вони, то офіціанти в кафе й охоронці при вході на дискотеку ніколи не змогли б нас розлучити! Вони знають, у якій юрбі можуть сховати своє щастя, захищаючи його від нашого проникнення. Наше багатство принесло нас сюди. Ми широко розлилися на природі, а вона приходить до нас іззовні. На жаль, ми не діти примар, нас сортують за нашим пір’ям, і ми змушені залишатися зовні. І земля обгризає наші напівживі-напівмертві стопи, яким доводиться неспинно тупотіти.

13

Вони втілюють собою швидкоплинне життя, і їхні дівчата теж, недарма ж вони — друзі, які вимажуть одне одного брудом, коли після захисту дисертацій битимуться за тепленькі місця. А життя жалюгідне, життя худих дітлахів із зіпсованими зубами, хребтами й хребетними тваринами, яких вони вирощують, щоб потім убивати, стоїть на місці, дивиться на лижників, які з’їжджають з гори і заглиблюються в мрії про олімпійське золото. Австрія — головна стаття експорту, їй потрібно відправити на експорт саму себе, цілком відправити в спорт! У «Кроненцайтунґ» нас повідомляють про стан снігового покриву й про те, коли ми зможемо ще разок з’їхати з гори повз ці жалюгідні фігури. Не журіться, ви можете це собі дозволити! Село простирається на лузі не для того, щоб ви вступили в купу.

Міхаель сміється голосніше за всіх, у нього найдалекоглядніші наміри. Жінку, що стоїть тут на схилі днів своїх, він, можливо, пригріє й удруге, а може, й ні. Верещачи від цікавості, як дитина, він витягає свій шворінь. Чи, може, він у нього випадково вивалився? Дівчата, які скидаються на таких пустушок у журналах, що роблять із них чарівну картинку, стають у коло й свої пласкими лобиками закривають від інших дивну парочку, що займається в снігу незрозумілою справою. Він і вона сміються, п’ють і сплітаються в клубок. Просто зі снігу стирчить дволітрова пляшка вина й пляшка коньяку. Однаково, чим вони зайняті, вони вчепилися за гірський схил і перебувають там наодинці одне з одним, поки їх не наздожене лавина. Їхня власна шкіра не сповзе з них. У їхніх статевих органах ще не відбувається шумування, їх можна пити, як тепле молоко. Вони нічого не зауважують навколо. Під вереск своїх внутрішніх голосів Ґерті й Міхаель скочуються в підлісок, який оточує сосну. Стає тихіше. У гаї вони створюють свій острівець, зараз усе почнеться. Міхаель демонструє, як слабко збуджений його член, а піхва Ґерті виділяється під шовком дуже чітко, начебто вона сподівається куди-небудь доплисти в цьому дірявому човні. Хай йому грець, там, на схилі, шумлять люди, вони наче перетворилися на один голосний крик. Нам ніяк не розчути, які дурні витівки влаштовує клітор, що його Ґерті з таким задоволенням підставила б під пальці Міхаеля. Усю цю зграю на гірському схилі мати-природа саме вилущила з оболонки, немов сосиски! Міхаель демонструє Ґерті орган, який діє для всіх, їй із силою відводять убік руки, якими вона намагається закрити обличчя й пах. Якщо зір мене не підводить, і те й інше до межі заповнено грізними мелодіями. Хлопці тримають її неспокійні руки над головою. У цьому положенні не помахаєш своїй родині з екрана телевізора. Жінка витягається в бік Міхаеля. Обличчя її стягується в зморшки, як сповіщають про це тим, хто стоїть навколо. І все-таки воно говорить про любов. Із усіх пісень найважливіша та, що дає нам можливість тріумфувати й збільшувати нашу ціну. Шовкову сукню задирають до талії, а трусики, які їй так подобалися, стягають униз. А тепер полоскочемо пітьму, поки вона із шумом не накрила нас. Із цією метою в наш будинок з’явилися друзі, щоб ширше розтягти соромітні губи, які жінка завжди носить із собою: а тепер уперед, пірнай у глибину, розворуши мурашник. Там все кишить, як у привокзальній убиральні вночі, де тхне вином, якого, пускаючи струмінь, позбуваються відвідувачі, що набралися під зав’язку. А тепер усі ці ганчірочки й матер’яні бганки розтягують на всі боки так, що Ґерті виє від болю.