Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 60
Перейти на сторінку:
На одного потенційного суперника менше. Вона спробувала дотягнутися й до Альтера, але він спритно уникнув атаки.

Наступне закляття розсипалось у Вартиних руках. Пута скували її незгірш від Златанових напередодні.

— Анна права, — похмуро відказав Еверест, акуратно креслячи крейдою посилення для пут. — З цією ми розберемося потім. Я в змозі втримати її від зайвих рухів. Але нам потрібна жертва. Якомога швидше. Хто його знає, коли пітьмаві сюди доберуться.

— Тоді вона на тобі, — неохоче цвиркнув крізь зуби Альтер і махнув рукою Гаррану. — Ми скоро пришлемо підтримку. Тільки що підозріле — телефонуй.

— Не дурний, — Еверест посміхнувся.

Коли світляки вийшли з двору, він присів біля Анни і похитав головою.

— А вона ж хотіла тебе виручити, темна. А ти її отак жорстоко.

— Нічого їй не буде, — фиркнула Варта. — Звільни мене.

— Щоби ти подзвонила своїм друзякам-темним і їх набігло сюди море? Ні, дякую, — Еверест обережно підняв Анну і переніс її на новеньку синю лавку біля дитячого майданчика. Цілителька застогнала і розклепила повіки. — Ходи сюди, Аґато.

Варта послухалась його і підійшла. Вона оцінювала силу пут і подумки вираховувала, за скільки часу вони ослабнуть настільки, щоби спробувати вирватись. Якби не поранена рука, то можна було б спробувати негайно. Утім, в будь-якому разі чекати на повернення світляків чаклунка не планувала. Тим більше якщо їх тут збереться ще більше.

— Я не жертва, — вона твердо подивилась на Евереста. — Суддя це наче чітко засвідчив. Звільни мене, і я піду геть.

— Мовчи й чекай, — відказав світляк. — Анно, а тепер таки вилікуй нашу невдалу жертву.

Дивно, проте світлячка також не стала сперечатися. Вона швидко сіла і тріпнула пальцями, як піаніст перед тим, як грати віртуозний концерт. За кілька секунд чаклунка відчула, як повільно, проте стійко її наповнює чужа пекуча сила. І все ж від потоку цієї сили порізи стали саднити менше.

— А ти вміла, — зауважила вона, коли на місці порізу від Альтерового леза рана затягувалася на очах.

— А ти брехунка. Підла, як і всі ваші, — пробурмотіла світла, проте зцілювати не перестала.

— Чого ж ти помагаєш мені, якщо я така-сяка? — хмикнула чародійка.

— Бо не хочу, щоби лилася зайва кров, — Анна здмухнула пишну світлу гривку з чола. — Ти не жертва, то нехай. Та я — цілителька і буду нею. Навіть у цій проклятій Грі.

— Коли ти зцілиш мене, я зможу розірвати пута Евереста і знищити вас обох, — зауважила Варта, гадаючи, на скільки ж вистачить світляного альтруїзму.

— Ти не зробиш цього, — обличчя Анни, стомлене і нещасне, освітила раптова усмішка. — А якщо й зробиш, то що ж, знищуй. Я хотіла бути цілителем, і я залишуся ним до самого кінця. А ти, Варто Тарновецька, ти хіба хотіла бути вбивцею?

— Звідки світлячці знати, що на душі в темної? — огризнулась та.

— А звідки темній знати, що на душі у світлячки? — Анна закінчила зі зціленням і обтріпала пальці.

І тут Варта відчула знайоме поколювання. Слабке сяйво, котре сьогодні вже оперізувало її руку — через зілля, горіло й на передпліччі Анни, проступаючи крізь тканину сірого светра.

Мітка. Справжня.

Отож, цілителька була жертвою світляків. І прийшла сюди в надії, що вдасться якомога швидше позначити точку та відвернути загрозу від себе. Але не вдалося... Ось чому вона так поспішала. Ось чому здавалась такою нещасною й напруженою.

— Ти можеш здатися сама, жертво, — відповіла Варта тихо і спокійно.

— Коли нас тут двоє, а ти одна, та ще й у путах? — усмішка Анни зблякла. — Люцем неодмінно розкусить мене. І Альтер. Коли повернеться. Самовільно я не піддамся.

— Не можу не погодитися, — кивнув Еверест. — Вибач, Аґато, але ти не отримаєш цю мітку.

Варта сіпнула пута. Вона знала, що з достатнім старанням зможе розсіяти їх. Їй не дуже хотілося нападати на Евереста. Але якщо сюди доберуться світляки, то для неї це погано закінчиться. А якщо темні... то це може погано закінчитися для Анни. І для триклятого співробітника, котрий надміру часто з’являється поруч. Тож краще розібратися із цим, поки тільки вони тут троє.

— У мене є зустрічна пропозиція, — голос пролунав так різко, що всі стрепенулись. — Тепер темна не одна.

— Ти! — обурення в голосі Анни змішувалося зі здивуванням.

Варта похолола. Чех прийшов! Аура Златана зникла — і темна, і світла. Але тут точка. Тут спостерігач з Угорщини. Якщо він побачить онука судді, то все полетить у пітьму...

— Моє шанування, пане Бертоку, — кинув Златан до вечірнього повітря, мовби прочитав думки Варти.

Він клацнув пальцями, і Анна негайно обм’якла та осіла на лавку. Еверест мовчки спостерігав, ніби зачарований.

Суддя знову з’явився з тіні будинку поруч — наче й не зникав. Цього разу його обличчя виглядало куди менш суворим та відстороненим, ніж раніше.

— Богумінеку, мушу зізнатися, давно я так не реготав, як сьогодні з пик тих світляків, коли вони побачили: вона не та, що треба! — кинув угорець.

— Варто, Евересте, — чех повернувся до них. — Знайомтеся. Це мій трирідний дядько Берток. Він же угорський суддя. І найактивніший борець за права темних, якого я знаю.

— Приємно, — кивнув світляк і негайно посміхнувся. — Еверест, Орест Гірняк.

— Це все чудово, — відповіла Варта, яку ситуація більше дратувала, ніж веселила. — Але скоро сюди прийде натовп світляків. Може, це не найкращий час для великого родинного возз’єднання, Богумінеку? — Їдко додала вона, дивлячись на Златана.

— Гостра на язик яка, — суддя осміхнувся. — Ну то вперед, темна. Чи я дарма напросився на цю точку, щоби дати вам розіграти тих виродків на повну?

— Я вас про це не просила, — огризнулась спантеличена чаклунка.

— Я просив, — уточнив Златан. — Дядько Берток любить розважатися, тому він підтримав мою ідею. Чудово ж вийшло, ні?

— Якщо про це дізнається хтось із суддів... — почала було чаклунка.

— Ніхто не дізнається, — відрізав угорець. — Златек трохи спостеріг, що світляне кодло любить гуртом на одного йти. Сутичка на шостій точці гарно проявила натуру тих їхніх головних. Отако нахабно кидатися смертельними атаками, коли побіля них жертва і член суду! То не гріх таким і карти

1 ... 44 45 46 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"