Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нехай квітне аспідистра 📚 - Українською

Читати книгу - "Нехай квітне аспідистра"

484
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нехай квітне аспідистра" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 66
Перейти на сторінку:
критикував знаних авторитетів: Шоу, Джойса, Єйтса, Гакслі, Льюїса, Гемінґвея. Кілька дошкульних фраз — і всі відправлялися на смітник. Як же хотілося, щоб ці веселощі не кінчалися! І зараз Гордону, звісно ж, здавалося, що все це триватиме вічно. Розмарі випила один келих «Асті», Ревелстон — два, а Гордон, допиваючи третій, помітив, що його роздивляється дівчина за сусіднім столиком. Струнка, елегантна, з порцеляновою шкірою і мигдалевидними очима — відразу видно, що багатійка. Гордон зацікавив дівчину, вона намагалася вгадати, хто він такий. А він продовжував жартувати, сипати гострими фразами. І тут без грошей не обійшлося! «Змащують і колеса, і мозок», — подумав Гордон. Але чомусь друга пляшка «Асті» такого захвату не викликала. Спочатку Гордонові було ніяково замовити ще одну.

— У вас знайдеться ще одна пляшка такого ж? — запитав він у офіціанта.

— О так, сер! Mais certainement, monsieur[7]! — з ентузіазмом відповів він.

— Гордоне, зупинися! Не треба, — спробувала напоумити його Розмарі.

— Що не треба?

— Замовляти ще одну пляшку. Годі вже.

— Дідько! Принесіть нам іще одну пляшку!

— Так, сер!

Втупивши погляд у свій келих, Ревелстон потер ніс і подивився на Гордона:

— Гордоне, дозвольте мені заплатити за цю пляшку. Мені буде приємно.

— Е, ні!

— У такому разі замов пів пляшки, — попросила Розмарі.

— Цілу пляшку, — повторив Гордон офіціантові.

Після цього запал згас. Вони так само продовжували розмовляти і жартувати, але дотепність Гордона якось потьмяніла, і дівчина за сусіднім столиком відвернулася. Друга пляшка — майже завжди помилка. Це те саме, що ще раз пірнути у воду перед тим, як поїхати додому: хай би яким теплим був день, хай би як тобі подобалося плавати, але останній заплив завжди залишає відчуття смутку. Вино більше не дарувало відчуття магії, здавалося, що й піниться воно вже не так, і бульбашок стало менше (вишуканий напій немов перетворився на звичайну брагу, яку п’ють тільки заради того, щоб якнайшвидше сп’яніти). Гордон відчув, що алкоголь вдарив йому в голову, а точніше сказати, відчув, що досяг балансу між станом тверезості і сп’яніння (коли здається, що тіло твоє розпухло і важко ворушити пальцями). Та попри це, твереза його частина чудово чула все, що відбувається навколо. Розмова більше не викликала такого захвату. Розмарі з Ревелстоном намагалися поводитися стримано — як пара, яка щойно посварилася. Говорили про Шекспіра. Почалося довге обговорення «Гамлета». Всім стало нудно. Розмарі мало не позіхала. Твереза половина Гордона робила якісь зауваження, а сп’яніла лише спостерігала за всім і переповнювалася гнівом. Зіпсували йому весь вечір, хай їм біс! Навіщо було починати цю суперечку через другу пляшку? Все, чого йому зараз хотілося, — це напитися і покінчити з цим усім. Гордон випив дві третини другої пляшки. Але ж хіба від цього ігристого сп’янієш як слід? Зараз би пива — і пінтами, квартами! Справжньої випивки! Але що вдієш. Пізніше замовить. В конверті ще є п’ятірка — може собі дозволити.

Майстерно замаскований серед інтер’єру годинник пробив десяту.

— Будемо рушати? — запитав Гордон.

Ревелстон дивився на свого товариша благальним поглядом: «Дозволь мені оплатити половину рахунку з тобою», — читалося в ньому. Але Гордон його ігнорував.

— Їдьмо в кафе «Імперіал»! — оголосив він.

Навіть рахунок не зупинив його (два фунти за їжу і ще півтора за випивку). Цієї суми він нікому, звісно ж, не показав, але Ревелстон і Розмарі бачили, як він платив. Кинувши офіціанту чотири фунти, Гордон зверхньо додав: «Решту можете залишити собі». Окрім грошей у конверті, у нього залишилося ще десять бобів. Ревелстон допомагав Розмарі одягнути пальто. Поведінка Гордона вивела його з рівноваги. Він і подумати не міг, що вечеря стане в таку суму. Йому боляче було бачити, як Гордон розкидається грошима. Гордона страшенно бісив похмурий вигляд товариша. Чому вони ніяк не заспокояться? У нього є ще цілих п’ять фунтів. І він мав намір спустити їх усі, до останнього пенні. Зовні Гордон виглядав і тримався доволі пристойно.

— До кафе, мабуть, поїдемо на таксі, — сказав Гордон.

— Краще прогулятися! — почала заперечувати Розмарі. — Тут недалеко.

— Ні, ми викличемо таксі.

Сівши у таксі поруч з Розмарі, Гордон, незважаючи на присутність Ревелстона, хотів було обійняти свою подругу, аж раптом з вікна прямісінько йому в чоло хлинув потік холодного повітря. Гордон умить прийшов до тями — йому здалося, що він прокинувся посеред ночі від кошмару з чітким усвідомленням того, що от-от помре і що все його життя — одна велика невдача. Десь хвилину він сидів непорушно. Він чудово розумів, яку дурість вчинив — узяв і викинув просто на вітер п’ять фунтів. На мить перед його очима промайнув образ Джулїї, її сивина, її потьмяніле обличчя. Стара добра Джулія! Присвятила йому все своє життя, а він тільки те й робить, що тягне з неї фунт за фунтом, а тепер навіть не має мужності зберегти цих п’ять фунтів, щоб надіслати їй! Сама лише думка про це вмить повернула тверезість. Скоріше б утекти від цих думок і випити, випити! Так кортіло повернути те відчуття радощів, яке захопило його, як тільки вони переступили поріг «Модільяні». За вікном промайнула яскрава вітрина: італійська бакалійна лавка ще працювала. Гордон постукав у скло до водія і, ледь таксі загальмувало, поліз через коліна Розмарі до виходу.

— Гордоне, ти куди?

— За захватом!

— Що?

— Краще запастися випивкою зараз, за півгодини паби зачиняються.

— Ні, Гордоне! Я не дозволю тобі знову пити. Сьогодні ти вже достатньо випив.

— Чекайте на мене.

Він вийшов з лавки, тримаючи в руці пляшку к’янті. Хазяїн крамнички люб’язно відкоркував її. Розмарі з Ревелстоном тільки зараз здогадалися, що Гордон, напевно, добряче хильнув ще до ресторану. Вони неабияк стривожилися. До кафе вони все ж таки зайшли, але думали тільки про те, як би відправити свого товариша додому. «Будь ласка, не дозволяйте йому більше пити», — шепотіла Ревелстону Розмарі за спиною Гордона. Той тільки похмуро кивав головою у відповідь. Гордон впевнено крокував попереду, не помічаючи нікого довкола. Вони сіли за столик і замовили каву, ледь відмовивши Гордона замовляти бренді. Всім трьом було якось не по собі в цій просторій, задушливій залі з химерним інтер’єром, серед шуму сотень голосів, дзвону посуду і гуркоту джаз-оркестру. Всім їм хотілося залишити це місце. Ревелстон продовжував нервувати через гроші, Розмарі через те, що

1 ... 44 45 46 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нехай квітне аспідистра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нехай квітне аспідистра"