Читати книгу - "Фундація та Земля"

За прямою лінією від дула бластера до пса химерно замерехтіла атмосфера — тьмяною іскрою, якої можна було б і не помітити, якби сонце досі сяяло без перешкод.

Собака, мабуть, відчув перший приплив жару і трохи ворухнувся, ніби збираючись стрибати. А потім вибухнув, і частина його крові та клітин випарувалася.

Вибух вийшов до розчарування негучним, бо шкіра пса просто не була такою жорсткою, як оболонка манекенів, на яких вони вправлялися. Однак плоть, шкіру, кров і кістки розкидало, і Тревіз відчув тяжкість у шлунку.

Собаки відсахнулися, деяких накрило млосно теплими клаптями. Однак це було лише миттєве вагання. Вони негайно кинулися докупи, щоб з’їсти те, що їм дали. Тревіз відчув, що нудота посилюється. Він їх не відлякував; він їх годував. Так вони ніколи не підуть. Навпаки, запах свіжої крові та м’яса привабить ще більше собак і, можливо, ще й інших, менших хижаків.

— Тревізе, — гукнув голос, — що…

Тревіз зиркнув удалечінь. Із руїн вигулькнули Блісс та Пелорат. Блісс рвучко зупинилася і вчепилася в науковця, відтягуючи його назад.

Вона дивилася на собак. Ситуація була очевидна і зрозуміла. Їй не треба було запитувати.

— Я намагався відігнати їх, не вплутуючи вас із Яновом, — крикнув Тревіз. — Можете їх стримати?

— Навряд чи. — Блісс, говорила, а не кричала, тож Тревіз погано чув її навіть попри те, що гарчання собак стишилося, неначе на них накинули ковдру, яка поглинала звук. — Їх забагато, а я не знайома зі структурою їхньої нейронної активності. У нас на Геї немає таких диких створінь.

— На Термінусі теж, як і в будь-якому цивілізованому світі, — прокричав Тревіз. — Я застрелю стільки, скільки зможу, а ви спробуйте впоратися з рештою. Якщо їх буде менше, вам буде легше.

— Ні, Тревізе. Стріляючи по них, ви тільки привабите інших. Сховайся за мною, Пеле. Тобі мене ніяк не захистити. Тревізе, ваша інша зброя.

— Нейронний батіг?

— Так. Той, що завдає болю. Низьку потужність. Низьку потужність!

— Боїтеся зробити їм боляче? — розсердився Тревіз. — Хіба зараз час зважати на святість життя?

— Я зважаю на Пелове життя, і на своє. Робіть, як я кажу. Низьку потужність, і цільтеся в одного із собак. Я не зможу надовго їх стримати.

Собаки відбігли від дерева й оточили Блісс із Пелоратом, які стояли стінами до спорохнявілої стіни. Найближчі два пси робили нерішучі спроби наблизитися, а тоді скавучали, намагаючись збагнути, що саме їх не підпускає, якщо вони не можуть відчути нічого, на це здатного. Деякі марно намагалися видертися на стіну й напасти ззаду.

Тревізова рука тремтіла, поки він налаштовував нейронний батіг на низьку потужність. Батіг потребував значно менше енергії, ніж бластер, і єдиного зарядного блоку могло вистачити на сотні ударів, але, роздумуючи про це, Тревіз не міг згадати, коли востаннє заряджав і цю зброю.

З батогом було не так важливо цілитися. Оскільки зберігати енергію було не вкрай необхідно, він міг ляснути ним по собачому гурту.

То був традиційний спосіб контролювати натовп, який починав видаватися небезпечним.

Однак Тревіз пристав на пропозицію Блісс. Прицілився в одного пса й вистрілив. Пес упав, смикаючи ногами, з пронизливим високим скавучанням.

Інші собаки позадкували від ужаленого, притиснувши вуха до голів. Потім, і собі скавучачи, розвернулись і побігли геть, спершу повільно, тоді швидше й нарешті повним ходом. Пес, у якого поцілили, болісно звівся на ноги та покульгав, підвиваючи, останнім.

Їхні звуки зникли віддалік, і Блісс мовила:

— Ходімо до корабля. Вони повернуться. Або ж прийдуть інші.

Тревіз подумав, що ще ніколи так швидко не вправлявся з пропускним механізмом корабля. І, напевно, ніколи вже так і не зможе.

4

Доки Тревіз повернув собі хоч трохи наближений до нормального стан, уже настала ніч. Маленька латка синтешкіри на руці вгамувала фізичний біль, однак поранену душу вгамувати було не так легко.

Річ була не лише в небезпечній пригоді. На це він міг відреагувати, як і будь-яка хоробра людина. Річ була в тім, що небезпека прийшла, звідки він не чекав. У відчутті сміховинності. Що подумали б люди, якби дізналися, що його гарчанням загнали на дерево собаки? Навіть якби його повернуло навтіки галасування розлючених канарок, це навряд було б гірше.

Він годинами вслуховувався, чекаючи нового нападу собак, виття, дряпання кігтів по обшивці. Пелорат же здавався доволі спокійним.

— Я навіть не сумнівався, старий друже, що Блісс усе владнає, але, мушу сказати, ви зробили чудовий постріл.

Тревіз знизав плечима. Він не мав настрою це обговорювати.

Пелорат тримав у руках свою бібліотеку — єдиний компакт-диск, на якому зберігалися дослідження міфів і легенд, праця всього його життя, — і з нею зник у своїй спальні, де мав апарат для читання.

Він здавався доволі задоволеним собою. Тревіз помітив це, але надалі не обдумував. Для цього ще матиме час пізніше, коли не буде так заклопотаний собаками.

Коли Тревіз із Блісс лишилися вдвох, дівчина обережно мовила:

— Я так розумію, вас заскочили зненацька.

— Так і є, — невесело озвався Тревіз. — Хто б міг подумати, що я кинуся тікати, побачивши собаку — собаку.

— Двадцять тисяч років без людей — і це вже буде не зовсім собака. Ці звірі тепер, мабуть, головні великі хижаки.

— Здогадався про це, поки сидів на гілці, ставши головною здобиччю, — кивнув Тревіз. — Ви точно мали рацію щодо неврівноваженої екології.

— Точно неврівноваженої з людського погляду, але зважаючи на те, наскільки успішно йдуть справи у собак, я думаю, чи не мав рацію Пел, коли припускав, що екологія може врівноважити себе сама — заповнюючи різноманітні ніші довкілля еволюціонованими різновидами доволі нечисленних видів, які колись було завезено до світу.

— Химерно, але те саме спало й мені на думку.

— Це, звісно, якщо брак рівноваги не такий критичний, щоб процес її усунення забирав надто багато часу. До цього планета могла б стати цілковито нежиттєздатною.

Тревіз гмикнув. Блісс замислено на нього глянула:

— Як ви здогадалися озброїтися?

— Це мені не надто допомогло. Це ваші здібності…

— Не лише. Мені потрібна була ваша зброя. За короткий термін, маючи лише гіперпросторовий зв’язок із рештою Геї та з такою кількістю окремих свідомостей настільки незнайомої природи, я нічого б не вдіяла без вашого нейронного батога.

— Бластер був марний. Я спробував.

— Від бластера, Тревізе, пес усього лише зникає. Решта може здивуватися, але не злякатися.

— Ще гірше. Вони з’їли рештки. Я неначе підкупив їх лишитися.

— Так, я передбачала такий результат. Нейронний батіг — інша річ. Він робить боляче, а пес, якому боляче, видає крики, які інші пси добре розуміють, а тоді й собі починають боятися. Коли собаки вже були готові відчути страх, я їх просто підштовхнула, і вони втекли.

— Так, але ви зрозуміли, що батіг у цій ситуації був дієвішим за бластер. А я ні.

— Я звикла мати справу зі свідомостями, а ви ні. Саме тому я наполягла, щоб ви обрали низьку потужність та цілилися в одного пса. Я не хотіла засильного болю, щоб він убив собаку й той замовк, і не хотіла розсередженого, щоб той просто заскавучав. Я хотіла сильного болю, зосередженого в одній точці.

— І ви цього добилися, Блісс. Спрацювало ідеально.