Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

— Не думаю, мадам, — відповів Елуан і, не втримавшись, розридався, незграбно намагаючись приховати сльози, жахаючись від думки про те, що хтось із однокласників побачить його в сльозах.

— Якщо ти не захочеш, я нічого не робитиму, але, гадаю, є способи, щоб прикрутити їм хвоста.

— Ага, ви їх не знаєте, мадам. Їм на все начхати. Вони навіть мріють, щоб їх викликали на педраду, уявляєте? Ніякі зауваження чи покарання їх не налякають. Навіть якби ви виключили одного, за його спиною стоять іще десять.

— Я знаю, Елуане, це я добре знаю, тому треба вдарити сильніше. Але вдарити повинен ти. У мене є ідея.

За тиждень учителька французької почала урок:

— Ми продовжуємо наші доповіді, й сьогодні Елуан виступить перед вами з доповіддю на тему, яка всіх вас, я знаю, цікавить: гомосексуальність.

Клас загудів і зашепотів паскудства.

Елуан швидко проминає визначення, цифри й історію теми. Після короткої паузи він оголошує:

— А зараз я хочу поговорити про доволі серйозну хворобу, яка називається гомофобія. Поміркуймо над її глибинними причинами.

Клас несподівано замовкає.

Юнак веде далі:

— Насамперед брак інтелекту. Дехто з гомофобів має такий маленький мозок, що думка про можливість існування людей з іншою сексуальністю просто не вміщується туди.

Елуан дивиться в очі Моктару й усміхається йому. Клас починає гиготіти, й Моктар стискає зуби.

Учителька втручається:

— Це правда. Коли ти сказав, я згадала, що купка гомофобів, яких я знала, потерпали від церебрального всихання. Але ж, бідолахи, це не їхня провина. (Вона дивиться просто на Моктара, який вовтузиться на стільці.) Чи можна вилікувати цю психічну хворобу, Елуане?

— На жаль, у деяких мозок залишається зменшеним на все життя. Але дехто змінюється. Найбільш товариські поміж них… Друга можлива причина, коли людина сама відчуває потяг до когось однієї з нею статі й панікує через те, що інші це помітять.

Елуан затримує погляд на Ділані й ледь помітно надсилає йому повітряний поцілунок. Ділан завмирає й опускає очі, всі на нього дивляться дещо розгублено, бо кожен запитує в себе, хто наступний у списку.

— Хтось хоче прокоментувати перші дві причини цієї хвороби? — запитує вчителька.

Мертва тиша в класі.

— Третя причина, яку називають науковці: величезна непевність у собі через комплекс. Гомофоб каже собі: треба відвернути увагу від мого комплексу й привернути її до когось іншого, хто не захищатиметься, й гомосексуали добре підходять для цього.

Елуан повертається до Осеани, яка совається під його поглядом, і каже:

— Нічого, якщо можна ще й розважитися…

Учителька підсумовує:

— Це було дуже цікаво, Елуане, дякую. Тепер ми краще розуміємо причини цієї хвороби, яка підточує клас.

Мислителі школи Пало-Альто (на доробок яких спиралися три наведені вище випадки) висунули й розвинули таку гіпотезу: часто саме те, з допомогою чого ми намагаємося розв’язати проблему, не тільки не розв’язує, а й поглиблює її. Звідки зробили висновок, що в такому випадку слід зробити точно протилежне тому, що вже безуспішно застосовано, і тоді проблема розв’язується й настає полегшення.

Ця гіпотеза прекрасно годиться для того, щоб угамувати козла: кожен з цих трьох юних сміливців зробив розворот на 180°, щоб вирватись із замкненого кола, відмовившись від зіщуленого мовчання у сподіванні, що це минеться. Вони дали відсіч, відповіли, показали себе, замість того щоб терпіти знущання, які змушували їх страждати.

Це й є найефективніший спосіб зупинити козла.

Дурість очима дітей

Зустріч з Елісон Ґопник, професоркою психології та філософії в Берклі

♦  Які найбільші дурниці в уявленнях дорослих, зокрема й психологів, про дітей?

Це трохи ніяково, але майже все, що дорослі, й особливо психологи, довгий час говорили про дітей, виявилося повною оманою! І дуже важко зрозуміти чому. Наприклад, ми завжди думали, що діти нераціональні, не здатні поставити себе на місце інших або не здатні до абстракцій узагалі, живуть тільки цією хвилиною, тут і зараз, а також аморальні, егоцентричні, на думку Зіґмунда Фройда і навіть Жана Піаже, засновника психології розвитку! Вільям Джеймс відзначав у них «розпливчастість, гомін, плутанину» (blooming, buzzing, confusion), а Джон Лок називав «чистою дошкою».

Ще й сьогодні є люди, переконані, що діти не бачать різниці між уявним і дійсністю. Звичайно, ми не можемо сказати, що відбувається в голові дитини, але цікаво зауважити, що психологи-науковці дозволяли собі проголошувати найжахливіші речі про дітей без жодного справжнього доказу. Вони ж могли сказати: «Ми не знаємо насправді, чи діти егоцентричні, чи ні, чи можуть вони робити узагальнення. Треба це вивчити». Але ні, дітей вважали недоробленими, поганими дорослими, яким бракує фундаментальних здатностей. Недавно один невролог знову прирівняв дітей до тварин чи пацієнтів з ушкодженим мозком. Проте, якщо подумати трохи довше, ніж дві хвилини, зрозумієш, що це не має сенсу й не підтверджене жодним вартісним аргументом. Але тридцятип’ятирічні європейські наукові мужі вважали себе вершиною людського інтелекту…

♦  Психологи наче забули, що й самі були дітьми?

Саме тому ми так довго залишались сліпими. Хоч там як, ми не можемо пам’ятати себе у віці молодше п’яти років. Немовлята не вміють розмовляти, а пізніше дітям потрібен певний час, щоб навчитися правильної вимови. Отож, якщо ви запитаєте в трирічної дитини, який вона хоче подарунок на день народження, її відповідь не конче буде зв’язною. Це одна з причин, через яку нам важко зрозуміти, що відбувається у них в голові. З іншого боку, не забуваймо, що дуже довгий час жінки, матері, були тими людьми, хто найліпше знав своїх дітей, вони доглядали їх день при дні. Вони звичайно ж припускали, інтуїтивно, що не варто покладатися на зовнішність, але їхню думку не брали до уваги, вважали її неважливою, нераціональною, надто емоційною. Автори праць з філософії та психології не ходили за своїми дітьми! Деякі поети, які пам’ятали себе у чотири чи п’ять років, мали ясніші погляди: Вудсворт, приміром, який до того ж у юності заробляв доглядом за чужими дітьми. І сам Дарвін, спостерігаючи за власними дітьми, формулював цікаві речі. Однак це тільки винятки.

♦  З немовлятами було ще гірше, їх великі психологи взагалі вважали просто травними трактами, і аж до кінця XX століття немовлят оперували без анестезії на тій підставі, що їм начебто не боляче…

Саме так. І я й сьогодні ще чую твердження деяких філософів, що в немовлят немає свідомості.