Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Пам'ятаєш... пам'ятаєш... – вона зупинилася... – Пам'ятаєш, як я зверталася до тебе? У цих твоїх... снах?

–Ти називала мене "звір". Але я людина, даю слово! Мама казала, що я пустун, як лисеня... але я справді людина... – бубонів хлопчик, киваючи.

Ельга тремтячою рукою торкнулася його плеча.

–Айріале?

–Точно! Ти кричала це ім'я, але я не відгукнувся... Ти була одна у великому крижаному замку. – він насупився, піднявши голову. – Тільки... не в цьому.

Ельга важко зітхнула і притиснула його до себе. Цього не може бути... Вона глянула на хлопчика.

–Ти... голодний?

Він знизав плечима.

–Змерз мабуть... заходь... – вона повела його до палацу.

У трапезній усі на неї втупилися.

–Ельго, хто твій кавалер? – криво усміхнувся Пітер, з вимазаним у торті носом. Він часто так робив, бо онуку це до божевілля смішило.

Кріс і Хайден присвиснули, від чого Анабелль і Дженніфер озлоблено зашипіли на них.

–Це... Стефано... – Ельга допомогла хлопчикові сісти й глянула на Старлу. –Можна тебе на кілька слів?

Дівчина, насупившись, встала з–за столу і пішла за Ельгою. Стефано проводив Старлу поглядом.

–Це Старла–Кассіопея? – запитав він у Кеса, який сидів поруч із ним. – Я пам'ятаю її в червоній сукні... – він насупився... – Тільки зараз, вона чомусь тільки в чорному.

–У неї помер чоловік.– пояснила Майя.– Носить траур.

–Не будемо про сумне.– хитнула головою Ебіґейл, Фару кивнув, погоджуючись.

–Як сам, Стефано? – запитав Ейдан, підчепивши хлопчика ліктем.

Він широко посміхнувся йому.

–А ми з тобою були в лісі. – сказав він, посміхаючись Верховному Королю.–Ти врятував мені життя.

–Серйозно? – Ейдан розреготався.

Еймарк не зводив очей із хлопчика і, переглянувшись із Галеоном, підняв брови.

–Хочеш салат? – запитала Калерія, взявши тарілку Стефано.

Хлопчик усміхнувся їй.

–Мені дуже шкода.– торкнувшись її руки, сказав він.

Калерія насупилася, глянувши на хлопчика.

–Шкода? – перепитала вона.

–Ти не пробачила мені, але ти мені вірила.– відповів Стефано, перехопивши тарілку з її рук.– Спасибі.

–Ти прийшов сюди зовсім один? – здивувався Едріан, намагаючись заповнити паузу, що повисла.

Стефано кивнув, кусаючи м'ясо індички.

–Мене б твою сміливість.– реготнув він.

–Так–так, ватажок великої вовчої зграї, насправді жахливий боягуз.– розреготалася Анабелль.

–Ей! – шикнула на неї Еванжеліста.

–У тебе цікава енергетика, – задумалася Аджаала. – Ти – сирена?

–Не знаю. Але я чую якийсь звук...–він опустив очі.–І від нього погано мамі з татом.

–Вони смертні? – запитала Джилана, торкнувшись руки хлопчика.

–Усі ми, в якомусь сенсі смертні.– знизав плечима хлопчик.

Анжела подавилася, відпивши свого напою. Ельгорт узяв дружину за руку.

–Ти в нормі? – шепнув він їй, та махнула рукою, прокашлявшись.

–Сильні промови для такого юного хлопця.– замислився Пітер, простягнувши хлопчикові руку.– Моя повага.

–А ти мене не любиш.– потиснувши руку Пітера, відповів Стефано.– Хотів, щоб Ельга мене вбила. Та я не сержусь, на все свої причини.

Стефано відпустив руку очманілого Пітера і продовжив їсти, Калерія і Найджел переглянулися, Нік і Еймарк примружилися, дивлячись на хлопчика.

–Ти часто бачиш сни, Стефано? – поцікавився Ейдан, посунувшись до нього.

–Так, досить часто. –зізнався хлопчик, швидко пережовуючи. – І я бачив вас усіх. –він зупинив погляд на маленькій Пайпер. –Ну, майже всіх.

–Ти хочеш переконати мене в тому, що той десятирічний хлопчик – Айріал? – роздратовано шипіла Старла, дивлячись на Ельгу.

–Він пам'ятає мене. – із запалом говорила Ельга, загадуючи в трапезну, яка розташовувалася трохи далі вітальні, де вони розмовляли. – Він не просто хлопчик. Це він, Айріал напевно перейшов в інший цикл після смерті...

–Він не міг перейти до іншого циклу! Він віддав своє бессмертя в обмін на повернення тих, кого вбив раніше!

–Знаю. Але це він! Він знає те, що знав тільки Айріал.

–Ельго.– Старла схопила її за плечі.– Я розумію, він був дорогий тобі не менше, ніж мені... Але, хіба можна вірити в першу–ліпшу нісенітницю!

–Просто... поговори з ним. – просила її Ельга.

–І ти його ще й додому привела?! – дивувалася Старла. – Ти з глузду з'їхала!

–Це всього лише дитина! – благала Ельга.– Його спогади просочуються, поклик Міста Сердець зводить з розуму його смертних батьків. Стефано не смертний, я чую енергетику. Він – сирена.