Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Цього не може бути, чуєш? – терла перенісся Старла. – Він би не покинув цикл...

–Твоя мати загинула за трагічних обставин і змінила цикл, переродившись з Арлани на Евріку–Аматею, – нагадала Ельга.

–Айріал не знав, як виконати перехід, він ніколи не робив цього.– склавши руки на грудях, сперечалася Старла.

–Арлана, думаєш знала? – обурювалася Ельга. – До того ж, він подорожував царством духів, щоб переконати душі тих, кого погубив, повернутися в цикли. Він знає, як виконати перехід. Просто поговори з ним.

Старла невпевнено глянула на подругу і, важко зітхнувши, розвернулася і пішла в трапезну. Вона обійшла стіл, сівши на своє місце. Стефано із задоволенням їв і, зловивши погляд Старли, підморгнув їй. Королева Сирен нервово ковтнула, притримуючи келих, який наповнила дівчинка з холодного народу.

–Спасибі, Джиллі. – здавленим голосом сказала вона.

Дівчинка чемно кивнула, віддаляючись. Старла відпила вина, уникаючи пильного погляду хлопчика. Щось у його очах не давало їй спокою і вона, вибачившись, вийшла з–за столу. Стефано промокнув повні губки серветкою і, подякувавши, вибачився. Він пішов у вітальню, сівши поруч зі Старлою.

–Що тобі треба? – запитала дівчина, відчуваючи, як пальці її тремтять.

–Я тебе знаю.– сказав хлопчик, поклавши руки на колінах.

–Ти бачив мене десять хвилин, який знаєш?! – вона закрила руками обличчя, відчуваючи, що пучки пальців холодні, як лід.

–Ні. Я точно пам'ятаю, ти – Старла–Кассіопея, тобі не подобалося твоє ім'я... Ще я пам'ятаю, що ти мене ненавиділа. І чомусь пам'ятаю якийсь басейн.

Старла повільно прибрала руки з обличчя й уважно глянула на хлопця.

–Це неможливо... – хитала головою вона.– Ти звідкись це вичитав. Хтось розповів тобі.

–Я народився в Ґотліні. Мій тато працює в банку, а мама секретар у мерії. Але їм зі мною було погано, я це бачив.

–Ти – не людина.– сказала вона, прислухавшись до чуття.– Ти – сирена.

–Напевно тому, я можу так.– він змахнув рукою і перемістився на інше крісло.

–Напівкровка.– зробила висновок вона.– Тобто, ти хочеш сказати, що змінив цикл?

–Я не знаю.– зізнався він.– Але я пам'ятаю тебе. І її.– він кивнув на Ельгу. що сиділа на високому стільці на чолі столу.– І всіх, хто сидить там, крім тієї дівчинки з бантиками.

–Я не вірю... – хитала головою Старла. – Ти справді...

–Айріал Брок? – запитав він. – Мені здається, що так. Хоча моє обличчя зараз виглядає не таким. Взагалі–то мені здається, у мене був ще один цикл, там було інше обличчя. Але той цикл неприємно згадувати.– поморщився Стефано.

–То був не цикл.– хитала головою вона.–Ти змінив вигляд.

–Я пробував відтворити.– замислився він.– Але, напевно тому, що я молодший, я виглядаю не так.

–Покажи.– тремтячим голосом попросила вона.

Стефано змахнув рукою, і перед Старлою з'явилося обличчя маленького Містифікатора, жорстокі сині очі та чорне волосся, що спадало на брови. Потім Стефано повторив рух і Старла затамувала подих. Перед нею сидів Айріал. Її Айріал, тільки зовсім малюк. Вона відчула, як горло стиснуло від сліз, що підступали. Старла присіла навпочіпки перед ним і тремтячими руками обійняла хлопчика.

Пітер, який спостерігав за метаморфозами хлопчика, хмикнув і рушив до виходу. Ельга помітила відсутність брата і зробила крок за ним. Він рухався до передпокою, щоб покинути палац. Ельга покликала його, Пітер обернувся, гнівно дивлячись на сестру.

–Чому Айріал повернувся, а Пайпер ні? – запитав він, розлючено.

–Пітере... – зітхнула Ельга.

–Ні. Чому?! – випитував він.

–Можливо... Вона теж повернеться до нас. – сказала Ельга. – Деметрія обіцяла допомогти. Пайпер сказала мені в царстві духів, що знайде шлях назад.

–Це маячня. –хмикнув він.– Це несправедливо. Чому в таких, як він, є другий шанс, а в таких, як Пайпер – ні?!

–Пітере, прошу заспокойся, – виставила руки в захисному жесті Ельга.

–Ні. – махнув рукою він.– Мені не потрібен цикл, у якому немає її.

–У тебе діти.– нагадала вона.

–Вони вже дорослі. У них велика сім'я.

–Пітере, ні! – вона випрямила руки, заморозивши вхідні двері замка.

Він повернувся, злобно глянувши на сестру.

–Хочеш пободатися? Ну, давай...– Пітер загорівся з ніг до голови.

Ельга змучено заплющила очі, відчуваючи, як відчай душить її. Минуло десять років, але вона жодного дня не припиняла бачити у снах обличчя тих, кого зустріла в Царстві Духів.

–За таким критерієм, ти не повинен був дарувати мені частинку сили для пробудження. – сказала вона, опустивши очі. – Адже якби всі поділилися своїми, щоб урятувати її...

–Ні–ні.– Пітер припинив горіти, його погляд змінився, і він зробив крок до сестри.– Не смій думати, що я не врятував би тебе. Своє б життя віддав тільки б ви обидві жили. Ми не воскрешали тебе, Ельго. Ми намагалися пробудити твою силу, яка застигла. Я люблю тебе, чуєш? – він поклав руки на її плечі, його очі горіли болем. – Просто Пайпер... Ми багато чого пройшли, і я не можу уявити своє життя без неї.