Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

Чи хочу я? Звичайно ж так!

Серце радісно стискається, я знову почуваюся дитиною. Коли після тижневих загулів з чоловіками мама поверталася до мене, ми довго гуляли парком або магазинами. Я знову купалася в її увазі і вислуховувала які чоловіки все-таки козли. Слухала і кивала, хоч мало що в цьому розуміла.

- Із задоволенням, мамо. Зараз тільки дізнаюся у Ярослава, коли ми повернемося. Ми поки що не в місті.

- Ясно. Чекатиму твого дзвінка, Сонь!

Я встаю з ліжка і переодягаюся у повсякденний одяг. Настрій – краще не придумаєш!

Спустившись на перший поверх, я помічаю на кухні Раю. Вона готує. У леопардових легінсах і топі, що обтягують немаленьку фігуру.

На плиті всі конфорки зайняті, пахне дуже смачно!

- Доброго ранку, Раю! — вітаюсь із господинею.

- Доброго, Соня! Як спалося?

Тітка Ярослава привітно усміхається. Сподіваюся, вона не чула, як уночі скрипіло ліжко на другому поверсі.

- Спалося чудово, — запевняю її. — Раю, дві хвилини і я допоможу тобі з приготуванням. Ти не бачила Ярослава?

- Бачила. Він на задньому дворі.

Я підморгую жінці і виходжу надвір. Погода тепла, безвітряна. Якщо Яр вирішить залишитись у гостях до понеділка — нічого страшного. Я скасую зустріч із мамою. Не востаннє бачимося.

Помітивши Ярослава в альтанці, що сидить до мене спиною, я відчуваю, як пульс починає частішати. Вчора я торкалася його члена і водила по ньому рукою, а він цілував мої груди і кінчав мені на живіт. Ох, матінко. Чи зможу я спокійно дивитися йому в очі при цьому ніяк не видаючи, що пам'ятаю все в найдрібніших деталях? Його твердість, божевільний погляд. Хриплий стогін, що зірвався з губ.

Я не одразу розумію, що Яр зайнятий. Іду викладеною з каменю стежкою і тільки потім усвідомлюю, що він розмовляє з кимось по телефону. Голос сердитий і грізний. Тіло напружене. От би погладити його плечі. Як вчора.

- Не змушуй мене заносити твій номер до чорного списку, — каже Яр співрозмовнику або співрозмовниці. — Так, звичайно, я з нею. Вона моя дружина, не забувай.

Чудово знаю, що підслуховувати дуже і дуже недобре і мені б розвернутися і піти, але коли я розумію, що йдеться про мене, завмираю немов статуя.

- Ми це вже проходили, Радміло. Досить, — зітхає Жаров.

Серце робить різкий перекид і починає битися частіше. Тепер я точно розумію, що на іншому кінці дроту дівчина. І у Жарова з нею... були чи є стосунки. Я не знаю! По-хорошому мені піти поки що можна, але я з мазохістським поривом стою на місці, продовжуючи підслуховувати чужу розмову, переповнену емоціями.

- Якого біса тобі від мене треба? - Запитує трохи втомлено Ярослав. - У тебе своє життя, у мене своє. Відповідь це питання нічого не змінить. Окей, все ще кохаю. Ти це хотіла почути?

Я беззвучно хапаю ротом повітря, щоб не задихнутися від болю, що наповнює мене. Виявляється, Яр не байдужий робот і вміє любити. Тепер всі пазли складаються докупи. На жаль, до його світлих почуттів я не маю жодного стосунку, бо Ярослав любить не мене. Іншу.

Легені роздирає від нестачі кисню, перед очима пливе. Мобільний телефон, який я стискала у правій руці, з гуркотом падає на кам'яну доріжку.

Яр обертається і, помітивши мене, недобре примружується.