Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Дівчатка, давайте за стіл. Там і поговоримо. Я дуже зголоднів, — пропонує чоловік, одразу проводжаючи нас до столу.

Розмовляємо ми мало. Тато зі своєю коханою весь час переглядаються і перешіптуються, а ще вона не перестає хихикати, чим мене дратує. Але я не показую.

Доброзичливо усміхаюся і спостерігаю за тим, як поводиться з нею батько.

Ніколи не бачила, щоб він стільки сміявся. Так лагідно розмовляв.

— Ігор казав, ти вчишся в університеті? — дивиться на мене Христина.

— Так.

— І як навчання? Хіба не важко? Так багато пар, і все треба вивчити, — сумно зітхаючи, говорить дівчина.

— На початку завжди важко. Але потім звикаєш, — відповідаю, не занурюючись у цю тему.

— Так, напевно.

Увага дівчини знову повертається до тата. Вона нахиляється до нього і щось шепоче йому на вухо, від чого він стає схожим на кота, якому відрізали величезний шмат ковбаси.

Навіть смішно дивитися.

— А ти, Христино, також вчишся? Чи працюєш? — вирішую трохи краще пізнати нашу гостю.

— Ні, люба. Я шукаю себе, — з широкою усмішкою вимовляє вона.

“Шукаю себе”...  

Те саме, що “я живу коштом батьків… або ж чоловіків “. Таких, наприклад, як мій тато, який повівся на зовнішній вигляд.

Тепер мені ця дівчина здається ще більш фальшивою, ніж на початку.

— А твоя сім'я? Вони також живуть у місті? — ставлю ще одне питання.

— Вони живуть далеко звідси. І ми дуже рідко бачимося, на жаль.

Нашу розмову перериває дзвінок татового телефону, і, чоловік, перепросивши, йде в кабінет. А ми так і залишаємося сидіти навпроти одна одної.

Дивлюся на милу дівчину, яка хвилину назад тримала руку мого батька, і розумію, що погляд у неї геть не хорошої дівчинки. 

Отже, грає роль для мого татка.

— Послухай, Сашо, — з викликом починає Христина, і я навіть подаюсь вперед, щоб вловити кожне слово. — Я бачу, що не подобаюся тобі, але ми з твоїм татом кохаємо одне одного.

— Кохаєте? Чи він тебе кохає? — мружуся. 

Стає неприємно. Образливо за тата.

— Люба, у стосунках завжди один кохає, а інший дозволяє кохати, — вона усміхається, роздивляючись навколо.

— Мій тато не дурень, швидко зрозуміє твої наміри, і все закінчиться.

Вона голосно сміється. 

Невже тато не бачить, яка насправді ця дівка ? 

Він же розумний, дорослий чоловік. Бізнесмен.

— Бачу, моїм дівчаткам тут весело, — з усмішкою повертається до столу батько.

— Звісно, любий. У тебе чудова донька. Ми швидко знайдемо спільну мову, — дивлячись йому в очі, Христина верзе просто  нісенітницю.

А тато киває, задоволений, і сідає на своє місце.

— Мені вже час спати. Рано вставати в університет, — підіймаюся і виходжу з-за столу.

Неприємно знаходитися в одній кімнаті з цією...

— Добре, доню. Але є ще одна новина, яку я хотів тобі повідомити, — батько також підіймається.

— Так, тату. 

— Від сьогодні Христина буде жити у нашому домі.

І на додачу я бачу задоволену усмішку цієї дівки.

Не кажу нічого. 

Просто мовчки йду у свою кімнату.

Що говорити? Тато вже все вирішив. Але я доведу йому, з якою хвойдою він зв'язався.

Сідаю на ліжко і думаю, як краще вивести на чисту воду цю змію.

Що я казала?

Жодного спокійного дня — це про мене…