Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Я відразу дізнаюся що за спиною стоїть Аріс. Його жадібні дотики, жалять шкіру. Проникають углиб, розливаючись у венах диким вогнем. Він поєднується з алкоголем, утворюючи божевільний коктейль із загострених почуттів.

Розгортаюся в кільці чоловічих рук та без уповільнення, накидаюсь на його губи. Розчиняюсь у вульгарному поцілунку, насолоджуючись від струму, яким починає пронизувати тіло. Напевно, збоку можна помітити маленькі іскорки, що розлітаються від нас.

Аріс швидко підхоплює мій настрій та накриває ще більшим натиском. Його долоні лягають на мої сідниці, боляче стискаючи їх через джинсову тканину. Втискає у своє тіло даючи відчути, наскільки він збуджений. Голодний… а можливо злий. Тому, що Аріс з такою шаленою жадібністю кусає губи, злизуючи мої рвані видихи, ніби ми не бачилися кілька років.

На жаль, наша пристрасть триває не довго. Хлопець хапає мене ззаду за шию та усувається:

— Ти мене виглядала? — гарчить мені в обличчя.

Різко розвертає до себе спиною та однією рукою схопивши за вилиці, спрямовує мою голову у бік компанії з п'яти осіб, де Валентин Леонідович, досі не зводить з нас очей.

— Чи його? — натякає на мого нового боса.

Друга рука знову повертається під тканину топа та пальці чіпають гостру вершину соска.

Журюсь. Вдаряюся потилицею об його груди.
Гостро. Заборонено. Пішло. На межі.

Дурний! Мені ніхто не потрібен крім тебе…

Мій п'яний розум борсається в заборонених відчуттях, ризикуючи втопитися в них. Захлинутися. Так не можна. Це не правильно.

Коли дотики починають доставляти відчутний біль, тільки тоді я розумію, що це все не прелюдія до шаленого сексу в брудній кабінці нічного клубу, а це справжнісіньке покарання. Вібрація його тіла — не збудження. Це справжнісінька агресія.

— Аріс! Мені боляче! Що ти робиш? — хапаюсь за його руки, намагаючись відчепити їх від себе. — Я нікого не шукала, заспокойся! — намагаюся перекричати музику, але це єдине, що в мене виходить. А от докричатися до хлопця зовсім не виходить.

— Арісе, мені боляче! — ледве викручуюсь із мертвої хватки. Повертаюсь обличчям до нього. — Та що з тобою діється? — штовхаю хлопця в груди, але чомусь хитаюсь я. Аріс нерухомий.

Він знову хапає мене за потилицю та притягує до себе. Другою рукою фіксує обидві мої руки, зчіплюючи пальці навколо кистей.

— Ти навіщо пішла від барної стійки?

І тут до мене доходить.

Два плюс два, чорт забирай.

Невже він так сильно ревнував? Подумав, що я пішла “крутити задом” перед новим керівництвом?

— Я прийшла сюди за Настею! Чи потрібно будо залишити її саму? — сіпаюся назад. З викликом дивлюся в чорні очі. Там відбивається образ самого диявола. Небезпека. Червоний. Але мені начхати. Здається, я люблю його. Люблю будь-ким. І саме тому він повинен почути мене. Повірити…

— Софа… — договорити не виходить. Аріс відриває від мене погляд та дивиться вперед. Мружиться.

— Відпусти дівчину! — позаду, крізь какофонію танцювальних звуків, лунає голос нового боса.

Аріс чіпляє мою талію та відсуває убік прибираючи зі шляху. Без зайвих розмов налітає на хлопця, впечатуючи кулак у неголену щоку. Наче тільки цього й чекав. 

Аріс валить двометрового брюнета з ніг та через ефект несподіванки, хлопцю вдається завдати кілька швидких ударів по обличчю.

— Карпо! Карпо! — мої крики безглуздо тонуть у гучній музиці.

Кинутися в гущу подій я не ризикую. Ці два бугаї затопчуть й не помітять.

Навколо тіл, що перекидаються на підлозі, утворилося коло з небайдужих. Вони з очима в яких палає вогонь, спостерігають як два хлопці, що зірвалися, б'ють один одного. Хтось плескає у долоні, хтось присвистую, хтось вже починає робити ставки.

— Аріс, облиш його! — кричу не своїм голосом. Крокую до них і відразу відступаю.
Валентин вибирається з-під брюнета та тепер він, не шкодуючи сили б'є мого хлопця.

— Що з вами таке? — ці крики вже були спрямовані до натовпу. — Хоч хтось, розніміть їх! Карпо! Покличте охорону!

Нарешті в натовпі видніється світла верхівка, і в центр кола пробирається Карпо.

— Твою матір, Аріс! — лається матом та намагається відтягнути Валентина від Аріса. У нього це виходить. Карпо блокує йому руки за спиною та відтягує від брата.

Відчувши свободу, Аріс підлітає з підлоги та знову налітає на Валентина. Вони гамузом, утрьох валяться в натовп, чіпляючи за собою кілька сторонніх роззяв. Такий гуркіт точно повинен привернути увагу охорони.

Аріса не зупинити. Він злетів з котушок та зганяє свою злість на обличчі Валентина. Мені здається в цій бійці навіть Карпу дісталося.

Валентин теж не проти розім'яти кулаки. Він влучно б'є по болючих точках, гідно даючи відсіч противнику.

Я не знаю скільки пройшло часу, поки їх не викинула охорона на паркування, заборонивши наближатися до клубу. Саме там й почалося все найстрашніше. Це паркування ще довго мені снитися в страшних снах.

Опинившись на вулиці Аріс не гаючи часу, пішов до машини за битою. Їм здалося мало того, що сталося на танцмайданчику. Хлопці вирішили продовжити з'ясувати у кого більші яйця, але вже на свіжому повітрі.

— Аріс! — біжу за брюнетом, але мене зупиняє чужа рука. 

— Не лізь! Іди в таксі до Насті! — гарчить Карпо. Пхає мене в бік таксі, а сам іде до автівки брата.

Аріс вихоплює із заднього сидіння биту та швидко повертається до Валентина. Але коли мій роботодавець грюкає дверима свого авто, Аріс сповільнює крок. Лише сліпий не побачить, що в руках у Валентина.

— Навіть не думай! — спокійно промовляє Валентин, націлюючись на Аріса пістолетом.

Я забуваю, як дихати. У горлі застряг німий крик, а твердий бетон під ногами починає пливти. Невже це відбувається насправді?

— Мені нічого не буде, — так само спокійно продовжує Валентин. — Дозвіл на зброю є, як і розряд зі стрільби. Звичайна самооборона, — криво посміхається, — нічого особистого.

— Гей, хлопче! Давай без різких рухів! — Карпо адресує ці слова Валентину, піднімаючи руки нагору. Демонструючи, що він без зброї, починає повільно наближатися до нього, непомітно собою закриваючи брата.