Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Свідок обвинувачення та інші історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свідок обвинувачення та інші історії" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 60
Перейти на сторінку:
нього й похитала головою.

– Ніхто з них цього не робив, сер. Я знаю, що ви думаєте, та це не так. Таких добропорядних молодих людей ще треба пошукати.

– Не сумніваюся в цьому. Та, розумієте, їхня добропорядність – це ще не доказ.

– Можливо, ні, сер. Закони – кумедна штука. Але докази, як ви це назвали, існують. Ніхто з них не зміг би зробити це так, щоб я не дізналася.

– Але ж…

– Я знаю, про що говорю, сер. О, дослухайтеся…

Над їхніми головами заскрипіла підлога.

– Сходи, сер. Щоразу, коли хтось піднімається чи спускається сходами, вони жахливо скриплять. Немає значення, наскільки тихо ви скрадаєтеся. Місіс Кребтрі лежала в ліжку, а містер Кребтрі бавився з тими своїми нещасними марками. Міс Магдален працювала нагорі за швейною машинкою. І якби хтось із тих трьох спустився сходами, я б про це дізналася. Та вони не спускалися!

Вона настільки переконано говорила, що вразила адвоката. Він подумав: «Хороший свідок. До неї б дослухалися».

– Можливо, ви не помітили?

– Ні. Скажімо, я завжди помічаю, навіть не завважуючи. Це як помічати, що двері відчиняються і хтось виходить.

Сер Едвард змінив тему.

– Ви розповіли про трьох, але ж був і четвертий. Містер Метью Вон також був нагорі?

– Ні, він був знизу. У сусідній кімнаті. І друкував. Звідси це чітко чути. Машинка не зупинялася ні на мить. Ні на мить, сер, присягаюся. Те бридке дратівливе клацання.

Сер Едвард затих на якусь мить.

– Її знайшли ви, так?

– Так, сер. Я. Бідака лежала із залитим кров’ю волоссям. І ніхто не чув ні звуку через те клацання друкарської машинки містера Метью.

– Наскільки я зрозумів, ви цілком переконані, що ніхто чужий у будинок не входив.

– Як це можливо, щоб я не помітила? Дзвінок лунає тут. І двері лише одні.

Він подивився їй просто в очі.

– Ви були прив’язані до міс Кребтрі?

Її обличчя засвітилося теплотою: справжньою, беззаперечною.

– Так, справді, сер. Міс Кребтрі… я розповім, тепер я можу це розповісти. Дівчиною я втрапила в неприємну ситуацію, і міс Кребтрі підтримала мене, а коли все закінчилося, знову взяла до себе на службу. Я б заради неї померла, справді.

Сер Едвард відчував, чи люди з ним щирі. Марта говорила щиро.

– То як ви гадаєте, ніхто не підходив до дверей?

– Ніхто не міг.

– Я сказав, «як ви гадаєте». А якщо міс Кребтрі когось чекала, якщо вона сама відчинила двері?

– Е… – Марта, здавалося, оторопіла.

– Гадаю, це можливо? – наполягав сер Едвард.

– Можливо, так, та не надто ймовірно. Тобто…

Її справді приголомшило це. Вона не могла заперечити, хоча й хотіла. Чому? Бо вона знала, що правда лежить деінде. Що то було? Четверо людей у будинку, і один з них винний? Марта хотіла приховати злочинця? Сходи скрипіли? Хтось скрадався, і Марта знала, хто саме?

Сама вона була чесною жінкою – у цьому сер Едвард твердо переконався.

Він продовжував тиснути, спостерігаючи за нею.

– Гадаю, міс Кребтрі могла зробити це. Вікна тієї кімнати виходять на вулицю. Вона могла побачити того, на кого чекала, через вікно й вийти, щоб відчинити йому. Можливо, вона навіть хотіла, щоб ніхто не бачив ту особу.

Марта здавалася стурбованою. Нарешті вона неохоче сказала:

– Так, сер, можливо, ви кажете правду. Я про таке й не думала. Вона могла очікувати джентльмена. Так, це можливо.

Схоже, жінка почала розуміти переваги цієї теорії.

– Ви остання бачили її живою, правда ж?

– Так, сер. Прибравшись після чаю, я принесла їй книжки з квитанціями та решту грошей.

– Вона видавала вам гроші п’ятифунтовими банкнотами?

– П’ятифунтові банкноти? – шоковано запитала Марта. – Таких великих рахунків ніколи не було. Я дуже ощадлива.

– Де вона зберігала гроші?

– Точно не знаю, сер. Можу сказати, що вона носила їх із собою, у чорній оксамитовій сумочці. Але, звісно, могла зберігати їх в одній із шухляд своєї спальні, які замикала на ключ. Вона дуже любила все замикати, але часто губила ключі.

Сер Едвард кивнув.

– Отже, ви не знаєте, скільки грошей вона мала… у п’ятифунтових банкнотах?

– Ні, сер, точну суму я вам не назву.

– А вона не казала нічого такого, що змусило б вас гадати, що міс чекає когось?

– Ні, сер.

– Ви впевнені? Що саме вона говорила?

– Ну, – задумалася Марта. – Вона казала, що м’ясник – шахрай і аферист, що запас чаю в нас на чверть фунта більший, ніж необхідно, сказала, що місіс Кребтрі не вистачає клепки, бо та не любить маргарин, і їй не сподобалася одна з шестипенсових монеток, які я принесла, – та новенька, з дубовими листками. Вирішила, що то фальшивка, і мені було важко переконати її. Ще казала, що продавець риби прислав пікшу замість мерланів, і спитала, чи я йому нагадала про це, а я відповіла, що «так». Гадаю, це все, сер.

Промова Марти допомогла адвокатові так чітко уявити померлу, як не зміг би зробити найдетальніший опис. Він буденно сказав:

– Вашій господині було непросто догодити.

– Трохи вибаглива, та вона, бідачина, нечасто виходила, а, сидячи в чотирьох стінах, мусила чимось розважити себе. Вона була в’їдлива, але добродушна: ніколи жебраки не відходили від дверей з пустими руками. Може, і була вона вибаглива, та справді милосердна леді.

– Я радий, Марто, що хоча б одна людина шкодує за нею.

Стара служниця затамувала подих.

– Ви натякаєте… Але ж вони всі любили її, справді, у глибині душі. Усі вони час від часу з нею сварилися, але то нічого не означало.

Сер Едвард підняв голову. Над ними заскрипіло.

– То спускається міс Магдален.

– Як ви знаєте? – їдко запитав він.

Стара зашарілася.

– Я знаю її кроки, – пробурмотіла вона.

Сер Едвард швидко вилетів з кухні. Марта казала правду. Магдален саме зійшла на нижню сходинку. Вона з надією глянула на нього.

– Поки що далеко не просунувся, – сказав чоловік, відповідаючи на її погляд, і додав: – Ви, часом, не знаєте, які листи отримала ваша тітонька в день смерті?

– Вони всі зібрані разом. Звісно, їх проглядала поліція.

Магдален провела його у велику вітальню і, відімкнувши шухляду, витягла велику чорну оксамитову сумку зі старомодною срібною застібкою.

– Це тітчина сумка. У ній усе так, як у день смерті. Я зберегла все саме так.

Сер Едвард подякував їй і почав витягати вміст сумки на стіл. Як він і уявляв, то був типовий зразок сумочки ексцентричної старшої жіночки.

Там було кілька срібних монеток, два імбирних горішки, три газетні вирізки про скриньку Іоанни Сауткотт[25], вірш про безробітних, надрукований на дешевому папері, випуск «Альманаху

1 ... 45 46 47 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свідок обвинувачення та інші історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свідок обвинувачення та інші історії"