Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

— Цими заходами ви збільшите у політичних в’язнів любов до радянської влади, — кинув уїдливо.

— Про яку любов ви говорите? Влада тримається на примусі!

— Та що ви говорите — це ж зовсім суперечить партійному поясненню суті совітської влади!

— Я не теоретик, я практично здійснюю політику влади. І на ваші розумування ми найдемо управу!

— Посадите на голодну порцію?

— Посадимо. О, голод — велика сила!

— Що ви мене лякаєте! Хіба на Львівщині на волі не те саме: весь районний центр уставлений великими дощатими агітаційними щитами із зображенням свині та корови — м’ясо, масло й молоко, а в магазині нічого немає. Гроші в кишені, а купити поїсти нічого. Ваша система неспроможна ні нагодувати людей, ні одягнути. Розплодили величезну машину державної бюрократії і держите народ у страху.

— Комуністична партія створила струнку систему державного управління суспільством.

— Вона ж паралізує всяку ініціятиву.

— Вона паралізує антирадянську діяльність таких, як ви.

— Ви, напевно, любите Леніна. Так ось він сказав: “Якщо радянська влада коли-небудь і загине, то загине від бюрократизму”. У цьому напрямку ваша влада і йде.

— Не дочекаєтеся! — з люттю просичав Литвин.

— Дочекаюся!

— Уже 44 роки вороги радянської влади пророкують нам загибель, а ми щодень розвиваємося і зміцнюємося.

— Усяке явище гине тільки тоді, коли завершить цикл свого розвитку: ідея соціялізму була посіяна на одній шостій частині земного суходолу, зійшла, розвинулася і дала плід. І весь світ бачить цей плід: цілковите рабство, тотальна русифікація, феодальне сільське господарство і страшенно відстала промисловість — усе це жахає вільний світ. І він на нашому боці, а не на вашому.

— О, бач, ви признаєтеся, що пішли в антирадянський табір світової буржуазії.

— Що за нісенітниця?! Причому тут буржуазія? Я кажу про вільний, тобто демократичний світ, а не про буржуазію!

— А він — вільний світ і є буржуазний.

— Ви погано вивчали марксизм-ленінізм: буржуазія — це реакційна частина (причому зовсім незначна) вільного західного світу.

— То ви погано вивчили марксизм-ленінізм і не знаєте, що у нас демократія і свобода, а на заході немає ніякої свободи, а є диктатура буржуазії.

— У західних державах є по кілька політичних партій, є газети різних політичних напрямків, не глушать радіо і мене за мої політичні думки там ніхто не посадив би за колючий дріт.

— Чого вас не розстріляли? Львівські чекісти зробили велику помилку, що вас залишили живим.

— Ну, мене залишили не львівські чекісти, а Верховний Суд України. Коли б залежало від львівських чекістів, вони б зробили так, як ви хочете.

— І чого ви не організували бандитську повстанську чоту? Ви ж могли організувати чоловік двадцять — тридцять молодих бандитів, могли ще знайти у старих схронах два десятки іржавих карабінів. Озброїли б їх і напали б на якусь районну міліцію. Ми б спрямували проти вашої чоти роту наших солдат. Ви б перебили половину. Рота вас би перестріляла.

— І вам не жаль було б молодих солдат?

— Що значить, жаль? Ясна річ, що не жаль. Солдат багато і вони ж призначені воювати. Для чого ж ми їх кормимо, як не для війни?! А вас не шкода, бо ж ви — вороги.

— Цілком ймовірно, що не тільки з нашого, але й з вашого боку були б українці. Шкода ж убивати своїх.

— А які ви свої, коли боретеся проти радянської влади?

— Ви ділите людей за ідеологією “свій — не свій”, але є щось глибинніше від ідеології — спільність походження, антропологічна спорідненість, спільність крові, спільність національної долі, спільна любов до пісні, вишиваної сорочки, борщу й галушок, білої хати з вишневим садком. Це — вічне. А радянська влада — тимчасове явище: сорок років тому її не було. Потім з’явилася. Мине якийсь час і її не стане, а оте все національне залишиться.

— Радянська влада — не тимчасове явище, а ось національність — тимчасове. Нації сформувалися із зародженням буржуазного суспільства і в ході витіснення його комуністичною формацією, зникатиме й поділ людства на нації.

— Ви справжній інтернаціоналіст або, якщо підходити з загальнолюдських понять і здорового глузду, перевертень і яничар!

— Як ти смієш мене ображати, ти, вражина?!! — побагровів Литвин і схопився з крісла.

Я не відповів. Коли б це сталося років п’ять тому, Литвин би викликав пару ментів і разом вибили б такої бубни, що пам’ятав би до нових віників. А тепер за хвильку остиг і не вигнав мене, а сів знову в крісло і каже:

— Що ви думаєте робити? Стежка, на яку ви стали, важка і довга-довга. Ви думаєте йти по ній? У вас же 15 років! Як ви думаєте жити?

— Буду жити, як усі люди живуть.

— Хіба вони живуть? Вони переводять хліб у г… — і в цьому весь сенс їхнього існування.

— А на волі?

— Те саме й на волі. Лук’яненко, ви ж розумна людина. Не вдавайте, що ви не розумієте поділу людей на тих, хто живе сам, і тих, хто сам не живе, а існує для створення умов для життя інших. За рівнем вашого інтелекту ви належите до першої категорії. Невже ж ви хочете змарнувати кращі роки вашого життя у цих кошарах для двоногої худоби?

— Поясніть мені це докладніше.

— Та оті трудящі, вони зеленого поняття не мають, яку величезну насолоду дає усвідомлення права розпоряджатися іншими людьми, їхнім майном, ними самими.

— Чого ж не мають поняття? Вони ж вивчають у школі біологію, а вона вчить, що у світі існує боротьба за виживання. Кожна травинка хоче жити й тягнеться до сонця, при цьому закриває собою сонце для іншої травинки і гальмує її ріст.

У вовчій зграї вовчиця спарюється з тим вовком, який у погоні за нею випередить інших. Слабший відстає і не залишає за собою нащадків. Перемагає сильніший. І так покращується рід!