Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

У нас уже бували внутрішні дискусії щодо таких дилем: вони допомагають окреслити етичні межі підходу Bellingcat. Ми переконані, що всі наші розслідування мають спиратися на інформацію з відкритих джерел. Але в окремих ситуаціях, ретельно зваживши, ми можемо залучати додаткові джерела. Для нас завжди була вкрай важливою співпраця — від часів, коли наша онлайн-спільнота починала формуватись у твітері, і до нинішніх найскладніших спільних розслідувань. Наші партнери — правозахисники, незалежні дослідники, інформагенції — застосовують традиційніші методи, зокрема джерела, які з міркувань безпеки лишаються анонімними. Ми не відкидаємо інформації з таких закритих джерел. Але коли ми виходимо за межі відкритих джерел, то ніколи не пристаємо на думку, ніби закриті дані достовірніші тільки тому, що секретні. Навпаки, ми дуже скептичні до таких матеріалів, які потребують додаткового підтвердження.

У випадку зі списком пасажирів рейсу «Москва — Лондон» ми знайшли в мережі особу з доступом до системи бронювання російських авіакомпаній і заплатили за файл близько двохсот євро. Так ми отримали важливу інформацію: імовірні дати народження та номери закордонних паспортів підозрюваних. Щодо паспортів, то їхні номери підозріло відрізнялися лише останньою цифрою 318. Тепер потрібно було звірити ці дані з ідентифікаційними документами, які в Росії заводять на кожного громадянина. Коли ми шукали Оріона, то натрапили в інтернеті на особу, яка хвалилася доступом до таких досьє через особисті зв’язки в держустановах. Поміж собою ми жартували, що «особистими зв’язками» того онлайн-хвалька, мабуть, була його бабуся, яка працювала в похмурому міністерському кабінеті й після роботи нишпорила в шафах із документами. Так з’явилося прізвисько для цього джерела — «Бабушка». Але Бабушка не хотів допомагати задарма. За одне досьє він хотів сто євро.

Перш ніж платити, слід було пересвідчитися, чи в Бабушки взагалі є те, що нам треба. Проте прізвище Боширов таке незвичне для російської мови, що запит на його дані одразу викликав би підозру. Бабушка міг поритися в інтернеті й зрозуміти, що ми шукаємо небезпечні матеріали. Натомість ім’я другого підозрюваного, Алєксандр Пєтров, цілком поширене. Завдяки списку пасажирів «Аерофлоту» ми знали його дату народження. Тож ми спитали в Бабушки, чи є в державній системі дані про особу з таким іменем і датою народження. Знайшлося чотири збіги. Щоб переглянути самі досьє, довелося б знову платити, що Арік назвав «крайнім кроком». Ми вагалися. Однак дезінформаційна машина Кремля підштовхнула нас до дій: RT випустили інтерв’ю з двома нібито продавцями спортивного харчування, які доволі впевнено стверджували, що відвідували Солсбері, щоб помилуватися шпилем собору.

Хрісто замовив чотири досьє і чекав їх, крадькома перевіряючи телефон під столом на діловій зустрічі. Бабушка, мабуть, теж був на роботі, бо файли надійшли дуже швидко. Хрісто відкрив перше досьє російського громадянина на ім’я Алєксандр Пєтров із відповідною датою народження. Він переглянув дані, шукаючи фото. Ні, це був не наш Пєтров. Хрісто відкрив друге досьє, переглянув. А тоді нашвидкуруч набрав у робочому чаті: «Знайшов», — і кинув фото зі справи. Без сумніву, це був він. «У його справі є дві нетипові речі», — написав Хрісто і показав нам офіційний штамп із досьє Пєтрова: «Відомостей не надавати». Крім того, сторінка з біографічними даними була порожньою, з припискою від руки: «Есть письмо. С. С.». Останні літери — абревіатура «совершенно секретно», тобто «цілком таємно».

«Усе просто волає: шпигун, — написав нам Хрісто. — Існування цієї особи почалося 2009-го. Це несправжнє ім’я... Схоже, нам є що розповісти».

Згідно з досьє, цей чоловік під сорок на ім’я Алєксандр Євґєньєвіч Пєтров з’явився в офіційних базах лише 2009 року. Установа, що оформила документи, — не котрийсь замшілий паспортний стіл, а спеціальний московський відділ, який опікується кремлівськими службовцями й агентами розвідки.

Путін сказав про підозрюваних: «Це звичайні цивільні. Нічого там особливого і кримінального немає. Подивимося найближчим часом» 319. Він брехав, і ми могли це довести.

Часто розслідування Bellingcat тривають місяцями. Але цього разу минули якісь хвилини після виходу інтерв’ю RT в ефірі 13 вересня 2018 року. «Думаю, варто починати писати про це зараз, — сказав я. — І швидко».

У Вашингтоні був ранок. Наша нова колега, редакторка Наталія Антонова, сонно гортала твітер. Донедавна в Bellingcat було лише з пів десятка працівників, яким допомагала армія волонтерів. Однак назріла потреба серйозно розширюватися — переходити від сирої концепції до стадії повноцінного розслідувального центру. За рік штат потроївся, і я зміг розвантажитися від розмаїття ролей (головний розслідувач, головний речник, головний редактор, головний адміністратор, головний фандрейзер).

Того ранку Наталія побачила, що всі гудуть про інтерв’ю з підозрюваними на RT. Їй випадало знатися з людьми на кшталт цих російських військових. Вона майже все життя прожила в Північній Кароліні, однак народилася в Києві, її дід був радянським генералом. Наталія одразу зрозуміла, що «Пєтров» і «Боширов» аж ніяк не хотіли виступати на телебаченні. Коли ведуча RT запропонувала невинне пояснення їхньої подорожі — можливо, вони просто були гей-парою у відпустці? — «Пєтров» і «Боширов» ледь стримали обурення. Наталії довелося поставити відео на паузу, так вона сміялася.

Безсоромна фальш цього інтерв’ю RT нагадала пресконференцію російських генералів після падіння MH17. Мало що так мотивує онлайн-розслідувачів, як відверта брехня. Цього разу інтервйовані казали, буцім давно планували подорож до Солсбері. Проте список пасажирів «Аерофлоту» свідчив, що вони придбали квитки і зареєструвалися на рейс о десятій вечора за московським часом напередодні ночі вильоту.

У досьє Пєтрова були й інші підозрілі моменти. Три з-поміж чотирьох справ російських громадян із однаковими іменами і датами народження містили всі дані, які й мають бути в такому файлі: повну історію виданих та прострочених документів, зокрема паспортів, а також попередні адреси прописки. Цього не було у справі «Алєксандра Пєтрова», який виник нізвідки в листопаді 2009 року. І якщо він не мав закордонного паспорта, то чому в списку пасажирів «Аерофлоту» номер його паспорта було зазначено? 320

Наша перша стаття про підозрюваних у справі Скрипалів привернула увагу інформагенцій у всьому світі та здійняла нову хвилю занепокоєння незаконними діями Москви за кордоном. На наш сайт ринув потік читачів. Ми очікували, що російські медіа відмовчуватимуться, однак помилилися.