Читати книгу - "Мій фантастичний хлопець, Інна Романова"

- Привіт, Аню, що привело тебе сюди? Заходь, сідай, - він швидко встав і запропонував мені місце на дивані.

- Аделіно, вибач, змушений перерватися ненадовго, продовжимо трохи пізніше, добре? - він повернувся до дівчини і майже вибачаючись, сказав цю фразу.

Я дивувалася все сильніше і сильніше. Може у мене розігралася уява, але чому він вибачається перед нею? Вона ж його підлегла, і взагалі, це ж Алекс! Він завжди байдужий і незворушний!

- Це твоя підлегла? - запитала я, коли дівчина, виляючи п'ятою точкою, пішла.

- Так, наш офіс-менеджер. Аню, я радий тебе бачити, підемо все покажу і розкажу. Тільки у мене зовсім мало часу.

- Я на хвилинку заскочила, просто побачитися і все. Покажеш іншим разом, я і сама поспішаю, - скоромовкою промовила і взяла рюкзак. - Ну, побачимося вдома, довго не сиди, - поцілувала його і пішла.

Іра та Ігор трохи здивовано на мене дивилися.

- Ти йдеш? - запитала подругу

- Ні ...

- Тоді до зустрічі, - вимовила я. - Всім гарного дня і до зустрічі, - трохи голосніше сказала і стрімко увійшла в ліфт.

Мені було неприємно і якось саднило на душі.

Увечері Алекс прийшов дуже пізно і трохи напідпитку.

- Нічого собі, рідко тебе можна побачити в нетверезому стані, - я роздягла хлопця, поклала на ліжко і вкрила ковдрою.

- Аню, ти куди? Хочу тебе дуже-дуже! - виповз з-під ковдри цей п'яний чоловік. - Йди сюди! Я так сумував!

- Спи, розпусник і п'яниця! - я ляснув його по руці, так як вона вже повзла по моєму коліні.- Поговоримо завтра.

Я не встигла вийти з кімнати, як почула сопіння. Спокусник знайшовся, сміючись, подумала і закрила двері. Нехай спить.

Вранці Алекс був похмурим і мовчазним.

- Я зараз помру, Аню, а я ще такий молодий, мені тільки 24 роки… - він поклав голову мені на руки і закрив очі. - У нас є щось від похмілля?

- Конкретно від похмілля немає, зараз знайду знеболююче, - я різко схопилася і хлопець скрикнув і зойкнув одночасно, - Ой, вибач, більше ніяких різких рухів.

Ближче до 9 ранку він трохи ожив, навіть колір обличчя став цілком нормальним. 

- Дякую, рідна, що привела мене до тями, я побіг в офіс. А ти чому ще вдома, до речі?

- Тебе ж лікувала, зараз теж в універ піду, - ми попрощалися і розійшлися кожен по своїй локації.

Думка про цю Аделіну мені не давала спокою. Щось, крім її зовнішнього вигляду, я тоді в ній помітила.

А може це моє жіноче чуття в мені говорило, або банальні ревнощі - але відчувала,  що будуть з нею ще неприємності.

Мені подзвонила ближче до вечора Іра.

- Аню, ти ж знаєш, я зовсім не пліткарка і взагалі рідко що помічаю ... Коротше, сьогодні я знову була в офісі і бачила як ця їхня офіс-менеджер виляє хвостом перед твоїм Алексом. І, Аню, він знову був з нею в кабінеті, вони сміялися і видно було, що розмова не по робочих питаннях, - це був дуже великий монолог для нашої Ірки.

Я навіть не знала, що сказати ... Я довіряла Алексу, була впевнена в собі і в наших почуттях. Не міг же він мене проміняти на третій розмір грудей?

- Дякую, Іро, я придивлюся. Швидше за все це вона на нього вішається, а він же знаєш який, як всі ми, айтішники, не бачить далі свого монітора, - не знаю кого більше заспокоювала себе, чи подругу. Але не могла я затаврувати наші відносини необгрунтованою недовірою.

- Ну дивись, Аню. Бувай, подружко!

- Бувай, Іро. Завтра побачимось на парах.

Я поклала слухавку і зрозуміла, що настрій на нулі. До того ж 20:30 на годиннику, а мого коханого немає.

Він прийшов, коли я вже спала, обняв мене, притиснувся міцно і заснув. А я ще довго не змогла заснути ...

- А коли ти повернувся? - запитала зранку.

- Ой, щось близько півночі, зовсім відлік часу втратив, сидів за новим замовленням, дуже велике, і багато грошей обіцяють, ось я і хочу до кінця вересня закінчити.

- Так зараз липень, ти плануєш не спати все літо? 

- Така ціна, - спокійно сказав він і почав далі збиратися.

Але ж ми хотіли з'їздити до моїх батьків на тиждень, коли у мене закінчиться практика і будуть канікули ... І на море хотіли ... І на природу вибратися на кілька днів з друзями ...

Я промовчала, бо робота є робота. Ми молоді, амбітні, хочемо досягти успіху, а для цього треба багато і старанно працювати.

Але прикро ... Адже життя проходить, ці миті вже не повернути.

І почалася звичайна рутина. 
Робота-сон-робота. 

Раніше ми вечори намагалися проводити разом, а зараз я засинаю без нього, прокидаючись, швидко збираємося і у справах.

- Алексе, ти не хочеш трохи відпочити? Подивитися фільм разом? - запитала я в один з вечорів, коли кожен сидів за своїм ноутом і працював.

- Аню, ти ж бачиш, я зайнятий, - він навіть не відірвався від монітора, клацаючи мишкою і бігаючи пальцями по клавіатурі.