Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

- Мей здогадалася, хто ви і чому так охороняєте правду про себе. Ця таємниця, і справді, варта того, щоб настільки ретельно охороняли її. Тепер я знаю це, тому що в мене є Мей і наша донька. І я не хочу, щоб до них дістався Маркус.

- Цього не станеться. Він уже занадто багато знає.

 Я знову глянула на Віка. Його тон трохи змінився. Вік говорив немов про буденні прості речі. І тут він уже вирішив і не сумнівається в правильності свого рішення.

 Я розуміла чудово, що він хотів цим сказати. Але чи не занадто це небезпечно? Однак я забула, наскільки сильні вони. Багато вампірів Нью-Йорка схвильовані їхньою появою, а отже, для такого хвилювання є підстави.

 Але в той момент мені раптом стало байдуже: небезпечно це чи ні. Я відчула, що з моїх плечей немов звалився тягар нерозв’язної проблеми. Тепер я була не одна. Ейден знову зі мною, і в мене з’явилася численна родина. Навіть різкий холодний тон Віка здавався лише частиною його натури. Він захищатиме сім’ю, навіть якщо хтось йому не подобається. Зараз я можу не боятися за Мелані. Під таким захистом і заступництвом її ніхто не посміє зачепити, навіть якщо дізнаються про неї. Принаймні, нехай тільки спробують.

 Я зітхнула, відчуваючи, наскільки все-таки втомилася морально. Ці кілька днів були справжнім пеклом.

 Я обернулася, розуміючи, що в будинку з’явився дехто. Усередині щось здригнулося схвильовано. Звичайно ж, я впізнала вампіра, який підійшов до дверей вітальні. У порозі справді з’явився Єн.

 Ейден досить стримано відреагував на нього. Та й Єн особливих емоцій не показав. Але все ж таки зустріч двох у минулому «недругів» пройшла досить холодно. І байдужість Єна розтопила лише моя усмішка. Я хотіла підійти до нього і по-дружньому обійняти, адже він зовсім не чужий мені, але давати привід Ейдену для ревнощів не хотіла. А він як відчув – ще міцніше стиснув мою долоню у своїй.

 Єн усміхнувся мені у відповідь і сам підійшов до мене.

- Радий тебе бачити знову, - вимовив він своїм низьким злегка хриплуватим голосом. – Радий, що Маркус усе ж вирішив зберегти тобі життя.

- Усе завдяки тобі. Але...

- Злишся на мене?

- Не роби так більше.

- Я не буду вибачатися за те, що видав твій секрет.

- Ти не розумієш, що накоїв.

- Я врятував тобі життя.

- Але поставив під загрозу інше життя, яке для мене набагато цінніше за моє власне. Ти не повинен був... Краще б Маркус убив мене...

- Не кажи так, - перебив мене Єн.

 Він спрямував на мене пронизливий суворий погляд. Ейден поворухнувся, немов збирався щось сказати. Я побоювалася, що він втрутиться в нашу розмову, але Ейден промовчав.

- Тепер він розшукує мою доньку, - промовила я, відчуваючи, що увага всіх прикута до мене та Єна. – Тепер вона в ще більшій небезпеці.

- У той момент для мене було важливішим твоє життя. Думаєш, щось інше зупинило б Маркуса? З нас двох він спочатку вибрав мене. Повинна бути вагома причина, щоб змусити змінити його своє рішення. Я знаю це як ніхто інший. І він змінив його.

 Твою дочку є кому захистити. З нею буде все гаразд. До того ж Маркус оберігає твій секрет. Він не хоче, щоб про нього дізналися інші вампіри. Він обережний і жадібний.

- Я вважала, що ти зрадив мене.

- Дурна...

 Я мимоволі глянула на Віка, який весь цей час свердлив у мені дірку. Він злегка підняв брови, немов говорив: «Що? Не я один тебе вважаю дурепою».

 Ну, нарешті він хоч чимось задоволений.

 Я знову перевела погляд на Єна.

- Я ненавиділа тебе, - проговорила, - у той момент, поки не зрозуміла, що саме твої слова зупинили Маркуса, і він не відтяв мені голову. Згадала, як ти казав, що ти мій друг. Адже хотів, щоб я це пам’ятала завжди. Я ніколи не забуду цього. І я рада, що ти живий, що з тобою все гаразд.

 Єн дивився на мене, і його невдоволення змінювалося збентеженням.

- Дякую, що врятував мене. Врятував укотре. І спасибі, що залишився в живих. Усе ж мій секрет міг коштувати тобі життя. Маркус справді збирався вбити тебе. Він уже вважав тебе мертвим.

 Єн опустив погляд. Присутні явно були зайвими у вітальні.

- Спасибі й тобі, що мої зусилля не були марними, - вимовив він, знову глянувши на мене. – Те, що ти досі жива, найкращий прояв подяки.  І... – Єн перевів стриманий, але все ж до певної міри злий, погляд на Ейдена, - досить уже пронизувати мене поглядом.

 Ейден хотів щось сказати, але Єн перебив його.

- Нічого не говори. Не хочу нічого чути. Я терплю тебе тільки заради Мей. Тільки для неї.

- Яке... – почав було Ейден.

- Заткнися, - коротко і різко попередив його Єн.

 Він сів у крісло, не удостоївши нікого більше й поглядом.

 У сусідньому кріслі сидів Мін. Я помітила, що він дивився на мене, вивчаючи і про щось розмірковуючи.  Він з цікавістю кидав короткі погляди на Єна і на Ейдена, а потім знову уставився на мене. Я швидко відвела свій погляд убік, сівши на диван і потягнувши за собою Ейдена.