Читати книгу - "Пастка для бабія, Валентина Бродська"

А ще, сам Тарновський просив їсти, бо тут кормлять огидно.

Я все перечитала ще раз і промовила:

— Ключі від вашого кабінету у Інни Петрівни, ви писали, що про ваш будинок ніхто не знає, тож якщо вона запитає навіщо вони мені?

Тарновський знову взяв в мене телефон і набрав тітку. Вона відповіла.

— Це Денис, ключі від мого кабінету передайте Софії… Сергіївні, — млявим голосом промовив він. — Так, я подумав!

Генеральний відключився і втомлено поклав руку на ковдру, закривши очі. Мені стало його шкода, таким він був безпорадним. Я легенько висмикнула з його рук свій смартфон.

— Денисе Олеговичу, ви відпочивайте — я все зроблю! — в той момент я ладна була пообіцяти йому що завгодно.

Я вискочила з палати і побігла в ординаторську, щоб запитати у лікуючого лікаря, що можна їсти його пацієнту. В кабінеті сиділо декілька чоловіків. Я привіталася і розгубилася. Сивий лікар в окулярах доброзичливо запитав:

— Чим можу вам допомогти, шановна панянко?

— Я б хотіла запитати, що можна принести з їжі Тарновському Денису з четвертої палати?

— А що вже їсти попросив? — зацікавився лікар. — Це гарна тенденція! Взагалі-то, у нього дієта, але можна вже дати кефір нежирний, банани, легкі супи-пюре, курині котлети та овочі на пару, компот з суші — загалом все, що легко засвоюється. Багато їсти не можна! По декілька ложок. Ви ж розумієте — людина лежача, можуть виникнути проблеми з туалетом, а ваш чоловік і так впирається, коли йому медсестричка памперс міняє. Ви б з ним поговорили?!

Я опустила погляд на свої руки, де не було і сліду від обручки. Лікар прослідкував за мною.

— Ми не одружені, тобто він не мій чоловік, — зніяковіло пролепетала я.

— Тим більше похвально, що ви про нього турбуєтеся, бо зазвичай дівчина як дізнається, що її коханий став інвалідом, хутко зникає за горизонтом.

Якось після цих слів не хотілося розказувати цьому приємному лікарю, що мені за подібні доручення непогано платять. Я мило посміхнулася, подякувала за рекомендації з харчування і поспішила на вихід. В магазинчику поруч з інститутом купила невеличку пляшку кефіру, трубочку і занесла Тарновському. Йому саме ставили крапельницю.

— Лікар сказав, що вам можна їсти. Поки що почніть з кефіру. Пийте малими порціями. А там я щось привезу. Це займе деякий час.

Тарновський схвально махнув рукою і закрив очі. Цей зморений чоловік і близько не нагадував мого глузливого, пихатого генерального.