Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Зейн мовчки стояв, перетравлюючи почуте. Кейла ... його подруга, його бойова товариш, людина, чиє минуле завжди було оповите завісою таємниці ... Виявляється, вона мала такі неймовірні здібності? Він не знав, що й думати. Але ще більше його вразило те, що Аон зберігав це в секреті досі.

— І якщо ми знайдемо автономну систему, — продовжив капітан, його погляд ставав все більш напруженим, — її знання знадобилися б нам. Ні, не просто стали в нагоді — вони можуть виявитися вирішальними. Вона єдина, хто може зрозуміти, що це за система та як її контролювати, якщо виникне така потреба. Тому що, по суті, Кейла і є нашим ключем до цього Кристала Життя.

Зейн перевів подих, відчуваючи, ніби світ навкруги став хиткім, нестійким. Все, що він знав, все, що вважав за реальне, тепер здавалося лише поверховою правдою. Кейла... Вона була така важлива? Така незвичайна? Але чому вона сама нічого йому не казала?

Він напружився, бажаючи поставити мільйон запитань, але натомість тихо промовив:

— Чому ти кажеш мені це зараз?

Аеон довго дивився на нього, його обличчя було задумливим і трохи стомленим.

— Бо… — Він зробив паузу, наче зважуючи кожне слово. — Я бачу, що вона для тебе означає. І ти маєш знати правду. - Аеон схилився ближче, майже торкаючись плечем Зейна. — Ти маєш бути готовий захистити її, хоч би що трапилося. Бо якщо ми знайдемо цю систему, то вона може не вийти звідти. Я не знаю, до чого це спричинить. Кейла – наш шанс. Але вона також і наш найбільший ризик.

Зейн застиг, відчуваючи, як ці слова, немов гострі уламки, впиваються в його свідомість. Він мовчки дивився на Аеона, відчуваючи, як у ньому починає закипати гнів, змішаний з безпорадністю.

- Вона знає? — ледве чутно видавив він. — Кейла знає, що ти вважаєш її... що готовий використовувати її як інструмент?

Аеон відвернувся, уникаючи прямого погляду.

— Вона знає лише те, що її здібності можуть допомогти нам. Я... я не хотів, щоб вона думала, що ми бачимо в ній лише засіб. - Він важко зітхнув. — Але тепер, коли все зайшло так далеко, ми не маємо іншого виходу. Ми повинні знайти цей Кристал. І ти... ти маєш допомогти їй, Зейне. Допомогти їй пройти через це та вижити.

Ці слова пролунали як вирок. Зейн мовчки стояв, дивлячись на спину Аеона. Його думки плуталися, серце стукало глухо і тяжко. Кейла... Тепер все залежало від неї. І від нього.

Зейн стояв мовчки, обмірковуючи кожне слово, яке щойно почув від Аеона. У його голові все змішалося: страх, розпач, гнів і, зрештою, усвідомлення того, наскільки все серйозно. Він щоразу прокручував сказане, не вірячи, що Кейла може бути настільки важливою для їхньої місії. Його пальці мимоволі стиснулися в кулаки, коли він, зібравшись з думками, повільно промовив:

— Аеоне... Ти розумієш, що зараз кажеш? — його голос звучав низько і напружено, начебто кожне слово давалося важко. — Вона зараз у анабіозній капсулі. Кейла буде у штучному сні щонайменше місяць. І навіть якщо ми знайдемо цю чортову систему, що зможемо зробити без неї?

Аеон трохи повернув голову у бік Зейна, уважно розглядаючи його обличчя, але потім лише важко зітхнув і, відвернувшись, спрямував погляд на мерехтливе зображення планети, що проектується на стіні їхнього імпровізованого штабу. Його риси загострилися, ніби він за лічені секунди постарів на кілька років.

— Я знаю, що вона проспить місяць, — рівним голосом відповів капітан. — Але ж у нас немає вибору. Ми не можемо чекати. — Він жестом вказав на карту, на якій було відзначено всі ключові точки — руїни, їхній табір, передбачувані маршрути руху. - У нас цей місяць, Зейне. Цей чортів місяць, щоб знайти автономну систему та зрозуміти, як її вимкнути чи обійти. Розумієш?

Він різко розвернувся до Зейна, і в його очах блиснув рішучий вогонь.

— Ми боремося не лише з бурями, Зейне. Не лише з цим ворожим середовищем чи з радіацією, яка нас послаблює з кожним днем. Ми боремося із самою планетою! Із системою захисту, яка продовжує функціонувати, навіть через тисячі років. І якщо ми не зупинимо її… — Аеон зробив паузу, стиснувши зуби. — То вона знищить нас. Усіх до одного.

Зейн дивився на нього, ніби не впізнаючи цієї людини перед собою. Раніше Аеон завжди здавався спокійним, врівноваженим, майже непроникним. А зараз він бачив у капітані не лише рішучість, а й прихований розпач.

- Сама планета? - Перепитав він, намагаючись осмислити почуте. — Ти хочеш сказати, що кожен порив вітру, кожна буря — це атака? На нас?

Аеон повільно кивнув, переводячи погляд на проекцію планети.

- Так. Система стародавніх створена для того, щоб оберігати це місце від непроханих гостей. Вся екосистема планети підпорядкована цьому захисту. Ті бурі, ті землетруси, які нищать нас, ламають наші прилади та заважають просуванню… Усе це частина цієї проклятої системи.

Зейн відчув, як по його спині пробіг холодок. Він розумів, що ситуація була критичною, але не думав, що вона настільки безвихідна. Тепер кожен їх крок буде відстежуватися цією системою, кожен їх вчинок може викликати реакцію у відповідь.

— І ти думаєш, що ми зможемо її перемогти? — спитав він, не вірячи, що сам вимовляє ці слова. - Силою? Ти ж сам кажеш, що це щось більше, ніж просто механізми та енергія. Це... це штучний розум, який захищає свою територію.

Аеон кивнув, його губи стиснулися в тонку лінію.

- Правильно. Ми не зможемо перемогти її грубою силою. Але ми можемо спробувати оминути її алгоритми, порушити її. А для цього нам потрібно дістатися автономної системи, в ядро ​​цієї планети, де зберігається Кристал Життя. Тільки так ми зможемо з'ясувати, як вимкнути ці бурові фронти та активувати сигнали порятунку.

Зейн глибоко зітхнув, відчуваючи, як на плечі лягає неймовірний тягар відповідальності. Він намагався осмислити всю складність майбутнього завдання. Проникнути в серце планети, минаючи активні системи захисту, боротися з самою природою, з її люттю і гнівом ... Це була місія на межі безумства.