Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

- А Кейла? - спитав він, різко піднявши голову. - Що з нею, Аеоне? Ти кажеш, що її знання можуть допомогти, але... як? Вона спатиме весь цей час. Якщо ми навіть дістанемося туди, як вона нам допоможе, якщо не зможе... — Він осікся, розуміючи, що знову повертається до тієї самої думки.

Аеон заплющив очі, ніби намагаючись зосередитись, потім повільно похитав головою.

— Як би це дивно не звучало, її вплив тягнеться далі, ніж ти можеш уявити. Навіть у анабіозі її свідомість то, можливо пов'язані з енергією древніх систем. Я це бачив ... на "Яскравій Зірці", коли вона практично в несвідомому стані допомогла мені утримати двері шлюзу відчиненими, щоб евакуювати людей. - Він зробив паузу, зітхнувши. — І якщо я правий, то навіть у стані анабіозу її розум зможе взаємодіяти з Кристалом Життя. Її можливості виходять межі розуміння, Зейн.

— Але якщо ми не встигнемо? - відчайдушно запитав Зейн. — Якщо мине місяць, а ми так і не знайдемо цю систему? Що ж тоді?

Аеон дивився на нього серйозно і твердо, ніби знав відповідь на це запитання.

— Тоді… ми загинемо тут. Все до одного. — Він повільно випростався, ніби знову знайшовши колишню твердість. — Але якщо ми маємо хоч найменший шанс, то ми повинні ризикнути. Ми маємо знайти цю систему, знайти Кристал і... — Він осікся, потім тихо додав: — Знайти спосіб розбудити її.

Слова повисли в повітрі, мов важкий, нестерпний тягар. Зейн завмер, уважно слухаючи кожне слово, ніби боявся прогаяти щось важливе. Його очі трохи розширилися від несподіванки, коли Аеон, повільно наблизившись, знизив голос до ледь чутного шепоту:

— Я скажу тобі більше, Зейне, — капітан схилився трохи ближче, щоб їхню розмову не почули навіть найчутніші чутки у приміщенні. — Усі ті істоти, що ховаються на орбіті, ті загадкові тіні, яких ми не могли засікти радаром… — Аеон зробив паузу, вивчаючи обличчя Зейна, щоб переконатися, що той цілком усвідомлює серйозність його слів. — Їх також створила система захисту планети.

Зейн відчув, як крижаний холод охопив його розум. Він згадав той момент, коли вони тільки наближалися до планети і зіткнулися з цими суті. Вони рухалися швидко, хаотично, залишалися невидимими для детекторів корабля. Він пам'ятав, як тоді здавалося, що вони ніби спостерігають за ними, оцінюють їх, неначе хижак, що вистежує видобуток.

— Ти хочеш сказати, що всі вони — машини? Чи щось подібне до цього? — у його голосі звучала недовіра, змішана з переляком. — Але ж це неможливо! Вони реагували на наші дії, на імпульси корабля, наче живі…

Аеон тихо кивнув, стомлено зітхнувши. Він виглядав так, ніби ніс на плечах важкий тягар, з яким не ділився ні з ким довгі роки.

— Система древніх, як я зрозумів, набагато складніша, ніж ми думали. Вона не просто механізм, не просто запрограмований захист. Вона здатна створювати нові форми життя, біомеханічні сутності, що діють за своїми власними алгоритмами. - Він знову схилився до Зейна, дивлячись йому прямо в очі. — Ці істоти, яких ти бачив на орбіті, і ті, що, можливо, ховаються в атмосфері… Їхня мета — захищати планету від загроз ззовні. І тепер ця загроза ми.

Зейн мовчки перетравлював інформацію. Те, що він зараз почув, перевертало все його розуміння про те, що відбувається. Він раптом усвідомив, що вони перебувають у пастці — не лише серед ворожої природи та радіаційних бур, а й оточені невидимими стражами, які охороняють планету від будь-яких вторгнень.

— Але... — почав він, намагаючись знайти хоч якусь шпарину в цьому нещадному колі. — Якщо вони також є частиною системи, чому вони не знищили нас відразу? Чому ми ще живі?

Аеон відвернувся, опустивши погляд на схему планети, накреслену на підлозі. Потім повільно видихнув і відповів:

— Тому що система вивчає нас. Вона оцінює наші дії, як це зробили б живі варти. Якоїсь миті я відчув, що її алгоритми змінилися, адаптувалися. І як тільки ми наблизилися до печери з руїнами, бурі та атаки цих істот стали сильнішими. Це означає, що система починає сприймати як реальну загрозу.

Зейн уважно спостерігав за Аеоном, намагаючись вловити в його словах хоч натяк на план дій. Але здавалося, що капітан лише констатує жахливу реальність, перед якою вони виявилися безпорадними.

- І що нам робити? — тихо спитав він, відчуваючи, як страх повільно підкрадається, стискаючи його серце крижаною хваткою. — Якщо ми не можемо боротися з цим, якщо система та її істоти — це одне ціле, тоді як нам дістатися Кристалу?

Аеон підняв голову, його обличчя знову набуло твердого виразу, який завжди вселяв команді впевненість і надію, навіть у темніші часи.

- Для цього нам і потрібна Кейла, - сказав він так само тихо, але впевнено. — Вона здатна поринути у системи древніх. Розумієш, Зейне? Чи не зламати їх, а взаємодіяти з ними, як це робили самі Алантари. Ми можемо не чекати її пробудження, а підключити її свідомість до цієї мережі вже зараз. Нехай її тіло спить, але її розум… — Він зробив паузу, потім продовжив, майже пошепки: — Її розум може допомогти нам зрозуміти, що треба зробити. Знайти вразливість. Переконати систему, що ми не вороги.

Зейн завмер, повільно усвідомлюючи, що Аеон говорить про дуже ризиковану процедуру. Підключення до давніх систем могло б нашкодити Кейле, порушити її зв'язок із реальністю чи навіть вбити її.

- Ти розумієш, що просиш? — різко спитав він, цього разу дивлячись Аеону прямо в очі. — Якщо щось піде не так, то вона може ніколи не вийти з анабіозу. Її розум може просто... — Він замовк, не в змозі вимовити слова, які крутилися в нього мовою.

Аеон опустив погляд і кивнув головою.

- Я знаю, Зейне. — Він знову глянув на нього, і в його очах було щось нове, якесь приховане почуття провини та відповідальності. - Але якщо ми не зробимо цього, те, що ми пережили, буде марним. Кейла не просто член нашої команди. Вона є ключем до всього цього. І... я знаю, що якби вона могла зараз говорити, то погодилася б. Вона розуміла ризики, вирушаючи з нами.