Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Осінній сезон смертей 📚 - Українською

Читати книгу - "Осінній сезон смертей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Осінній сезон смертей" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 49
Перейти на сторінку:
Спокійніше.

Думай, голово!

Учинок Ігоря лише демонструє, як принцип натикається на принцип. Стати мені на заваді за всяку ціну. Припустімо, він хотів попередити Макса й лише зірвати мої задуми, бо не тільки він – я сам не зовсім вірив у цю всю затію. Вийшло все навпаки. І хтозна: якби не Ігорева провокація, чи вийшло б у нас що-небудь?… Хоч як смішно, я маю бути вдячний цій бандитській сволоті. Спрацювало ж!..

Але я мав змогу переконатися: Макс хитрий і небезпечний супротивник. І не спіймали його досі тільки тому, що не хотіли ловити, що розумні супротивники не для наших героїв розшуку. Їм би алкаш, бабця-торговка з ковбасою й цигарками або пацан-бандит із явно тупим писком.

Сьогодні я мушу здогадатися, як і звідки нападатиме Макс.

А що, як попередити міліцію?

Ні, це неможливо.

Попередити всіх учасників операції? Її можна зірвати. А саме тепер, коли я допив горілку, на зміну паніці з’явився азарт. Я тебе переграю, мерзотнику! Ти в мене кров’ю вмиєшся!

Спокійніше, спокійніше…

Я викрив тебе, Максику. Добряче подумав і викрив. Знав, де шукати й кого шукати. Значить, я тебе знаю як облупленого. І зможу, коли натужуся, вгадати, як ти діятимеш і звідки нападатимеш.

Треба ще випити. Горілка тепер майже не п’янить. Коли людина знервована, завжди так.

Але думку про те, що все може зірватися, ніяк не вдавалося відігнати. Тільки вона й крутилася в голові.

2

Час пролетів швидко, і близько дев’ятої нарешті з’явилася Юлька з ескортом.

Обидвоє Аликів скидалися на королівських пажів. Уся трійця напружена – це помітно й у напівтемряві бару. Мисливці в джунглях, що кожної миті чекають нападу тигра, слухають джунглі і здригаються від найменшого шереху. Навіть коли вітер торкається верхівок пальм…

Ні, їм нічого не можна говорити. В усякому разі, Юльці. Вона й без того наче струна, хоч до вчорашнього дня ще бадьорилася. Дізнається про все – злякається остаточно. А гарячі кавказці теж можуть не витримати. Ні, я мовчатиму. Я здогадуюся, що може на нас чекати. Я вже спокійний. Усі на своїх місцях, і я готовий діяти. Зі мною, Максику, твій номер не пройде.

Пів на десяту.

З’явився всюдисущій Гоша і, не приховуючи стурбованості, крикнув мало не з порога: «Ну, як там?» Алик покрутив пальцем коло скроні. Юлька мерзлякувато пересмикнула плечима. Взагалі, ця вся компанія явною нервозністю привертала загальну увагу. Хоч усі вони сиділи в різних місцях, неважко було здогадатися, що затівається якась незрозуміла гра.

Гоша, з гуркотом відсунувши стільця, вмостився коло мене. З таємничим виразом на обличчі повідомив, що Алла сьогодні ночує в якоїсь подруги на квартирі. Заговорив ще про щось, наче набивався, щоб я попросив його показати, де він ховає газовий пістолет, якого йому хтось там привіз аж із Німеччини. Я порадив йому заткнутися. Він не образився й пішов по каву.

Десята.

Усі змовники майже синхронно глянули на годинники. Той, на кого ми чекали, не з’явився. Зрештою, цей варіант ми також передбачили, і, здається, Юльку б задовольнив саме він.

Минуло ще десять хвилин. Його немає…

Двадцять…

Двадцять п’ять…

Тридцять…

Я повернув голову до світла, щоб іще раз глипнути на годинника, а коли знову кинув оком на двері, то побачив, як Макс заходить до бару. Зупинився. Роззирнувся. Я стежив за його поглядом. На якусь мить наші погляди перетнулися, і тільки тепер у мене промайнула думка: а чи знає він мене на обличчя?

Макс неквапом наблизився до прилавка. Звичайний собі хлопець. І вдягнений звичайно, як сотні його ровесників. Сумка через плече. Він пройшов повз мій столик, і я відзначив – здоровий бугай. І не за спортивною міркою, а від природи. Є в ньому щось від стихійного лиха. Неприборкана тваринна сила.

Коло прилавка він довго не затримався. Запитав про щось бармена і ще раз роззирнувся. Юлька чекально витріщилася на нього, але Макс тільки зачепив її поглядом і посунув – не пішов, а саме незграбно посунув – до виходу.

Не стримавшись, я зірвався з місця й кинувся за ним, але на вулиці його не було. Він зник, немов розчинився у вогкому від дощу повітрі. Відразу ж за мною вибіг Гоша й закрутив головою на всі боки. Того, що Макс просто розвернеться й піде, ми не передбачили. Вкотре за сьогоднішній вечір мене пойняла розгуба.

Я, а слідом за мною й Гоша повернулися до прокуреного бару. Обидвоє Аликів саме прямували до виходу. Юлька йшла за ними, але, на відміну від усіх нас, не поспішала.

– Що? – виплюнув запитання Маленький Алик.

– Фігня якась! Наче крізь землю… – відказав я.

– Тут щось не так…

Я й без Алика знав це.

Знав і боявся, що Макс знову обдурив усіх, що розіграна щойно мізансцена – частина якогось хитромудрого плану. З жахом я помітив, що не контролюю свого тіла і його трусить дрібними ганебними дрижаками.

Нерви.

– Діймо так, наче він не з’явився. – Алик, щоб пом’якшити акцент, говорив повільно, і його настанови зовсім не були схожі на уривчасті загади командирів, та все ж таки те, що він казав, не підлягало обговоренню й мало категоричний характер. – Ходімо стежкою через сад і стадіон до його гуртяги. Там видно буде.

3

Ліхтарі не світилися, а туди, куди ми прямували, не доходило навіть світло з вікон будинків.

Стежка, якою ми йшли, перетинала студмістечко навскоси і неабияк скорочувала шлях, дарма що вела тепер через мокрі, а в суху погоду – через запорошені кущі бузку. Ми всі добре знали цю стежку й не збивалися з неї навіть у темряві.

Попереду ступали Гоша з Маленьким Аликом. Вогники їхніх цигарок були маяком для Юльки, яка йшла метрів за двісті від них, удаючи з себе самотню дівчину, що поспішає додому, а її білий плащ не давав мені з Аликом утратити її з поля зору. Ми трималися метрів за триста позад неї.

Удалині замаячів обгороджений двометровою сіткою футбольний майданчик, що його пишномовно називали стадіоном. Треба було обійти його, а там до потрібної нам гуртяги – палицею кинути.

У міру того як білий плащ наближався до стадіону,

1 ... 45 46 47 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінній сезон смертей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Осінній сезон смертей"