Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Ось і мій номер, — сказала я пропускаючи Розі вперед, та вмикаючи світло в коридорі. Вона залишила валізу біля входу, починаючи оглядати територію, повільно обходячи кожну кімнату.

— Доволі гарно, думаю ти була щаслива бути тут протягом цього часу, а не в своїй квартирі розміром з коробку. Взагалі як ти там весь цей час поміщалась?

— Більшість часу я проводила на роботі, тож для мене це не було проблемою. — Відповіла я, але вона навіть не звернула на це увагу вже відчиняючи двері та виходячи на балкон. Я послідувала за нею, холодне повітря миттєво обдало шкіру, а волосся прилипло до обличчя. Я швидко поправила зачіску.

— Справді гарний вигляд, але думаю насолоджуватимусь ним вже завтра, відчуваю себе до біса втомленою. Не підкажеш де душ? — Повернулась вона до мене.

— Прямо, останні двері праворуч. — Відповіла я і вона рушила до вбиральні, більш нічого не кажучи.

 Залишивши двері відчиненими, щоб впустити свіже вечірнє повітря, я зайняла зручне місце на кінці ліжка, і вирішила написати в сімейний чат радісну новину. Мама була дещо здивована, але не менш щаслива, що я матиму поряд когось з ким добре знайома. Минуло пів години поки Розі знову повернулась до мене.

— В душовій кабінці якісь проблеми, я так і не змогла зачинити дверцята, тож там зараз трішки мокро.

— Я також мала проблеми з нею в першу ніч, але тепер знаю, що треба трішки підняти дверці, щоб зачинити їх. Не хвилюйся з часом звикаєш, —  сказала я помітивши, що її обличчя набуло роздратованого виразу.

— Гаразд, тоді я спати, — сказала вона піднімаючи один бік ковдри та залізаючи на ліжко, — Можеш будь ласка посунутись? — Звернулась вона до мене і я встала з ліжка, даючи їй можливість забрати ковдру повністю, — Дякую.

— Я думала що ти мені розповіси про свою подорож, це спонтанне рішення приїхати сюди. — Мовила я дещо засмучено.

— Воно було не настільки спонтанним як твоє. І давай вже завтра, обіцяю розповісти тобі все в найбільших деталях, але коли відпочину. Гаразд?

— Так звісно. Тоді гарних снів тобі.

— Так, на добраніч, — відповіла вона. Я вимкнула світло в кімнаті і також рушила до ванної. Якщо сьогодні ми не плануємо говорити до пів ночі, тож мабуть мені також варто лягти раніше.

***

— Ей, вставай, ти бачила годину, ми так спізнимось на сніданок, — почула я голос біля вуха, після чого мене почали трясти намагаючись розбудити. Я повільно відкрила очі, наді мною нависала Розі, штурхаючи мене.

— Все, припиняй, я прокинулась. До речі скільки часу, що ти вже змушуєш мене прокидатися? — Зайняла я сидяче положення.

— Пів на сьому ранку.

— Що?! — Сказала я здивована, та трішки роздратована. — Сніданок тільки на восьму, — сказала я накидаючи голову на бортик ліжка. — Я могла ще спати.

— Ой, тоді вибачаюся. Ти мені не говорила на скільки сніданок, а в більшості готелів він на сьому, тож я й подумала.

— Так, я не мала часу тобі сказати, бо ти майже відразу заснула.

— Ну так, було таке. Гаразд, тоді завтра дам тобі шанс поспати трішки довше, всетаки я вже знаю на скільки сніданок, — сказала вона встаючи з ліжка.

— В тебе не багато варіантів, якщо ти знову розбудиш мене в таку саму годину завтра, я виставлю тебе за двері з речами.

— Добре, я все зрозуміла. Обіцяю більше не повториться, — сказала вона підходячи до мого боку ліжка і протягуючи мізинець. Ми завжди так мирилися, скріплюючи пальчики разом. Я протягнула свою долоню до неї і ми потиснули мізинчики, відпускаючи всі образи.

 Я повільно встала з ліжка, пішла вмитися. І коли знову повернулася в кімнату Розі вже шукала одяг над відкритими валізами, а по підлозі навколо неї валялися сукні, футболку та джинси.

— І ти набила ці дві валізи своїм одягом?

— Не тільки своїм, — Сказала вона повертаючи погляд на мене, — Я взяла трішки твого також. Подумала можливо тобі вже набридло носити одне й те саме, тож взяла ті речі, що ти мене просила забрати з твоєї квартири. — Сказала вона на купу речей що лежали біля валізи, — Вибач що не склала їх на ліжко, намагалася дістатись до свого.

 Я підійшла ближче присідаючи біля неї та оглядаючи те, що вона прихопила для мене. Тут було декілька суконь, більшість з яких я одягала лише раз, і пообіцяла що ніколи більше, пара джинсів, декілька футболок і моя улюблена темно коричнева атласна сорочка, за яку я справді була їй дуже вдячна. Я вдягнула рожеву футболку з лінивим котом, зображеним на ній, та темно сині джинси з високою посадкою.

— Якщо ти готова, можемо вирушати. — На годиннику була майже восьма. Я оглянулася в бік ванної кімнати, звідки саме виходила Розі в яскраво червоній літній сукні. Її волосся хвилями спадало на плечі, я навіть трішки відкрила рота. Вона виглядала шикарно.

— Не занадто як для сніданку? — Запитала я.

— Аж ніскілечки. Це саме те, щоб звернути на себе увагу якогось гавайського красунчика.

— Розумію. Тож ти приїхала сюди не тому що сумувала за подругою? —  Запитала я дещо з награною образою.

— Це було також важливим пунктом, але ж ти знаєш мене, — відповіла вона. І справді за весь час якщо ми кудись ходили, чи було то кафе чи подорож, вона завжди заглядалася на чоловіків, але я не мала нічого проти, це завжди розважало нас.