Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

— Габріелю, це неправильно. Тут щось не так, — сказав він стривожено. — Її тінь... Подивися на її тінь.

Чоловік подивився вниз і побачив, що тінь Амелії повільно зміщується, ніби живе своїм життям. Вона простягалася в бік Габріеля, тягнучи до нього примарні руки.

Тінь на підлозі почала зростати, мовби вдихала повітря, оживала. Її примарні руки розтяглися вперед, а тонкі, довгі пальці тягнулися до Габріеля й Сапфіра. Тінь потемніла, згущуючись у людську подобу, але її обриси залишалися невиразними, наче вона складалася з густого диму.

Габріель відступив на крок, підсвідомо прикриваючи Сапфіра собою. Його серце калатало, але тепер не від паніки, а від напруги. Він знав цю тінь. Вона була тим, хто переслідував їх, лякав, позбавляв сил.

— Я не очікувала побачити вас тут, — промовила Тінь голосом, який здавався ледь більше шепотом, але водночас лунав гучно, мов грім. Її голос був густим, мов смола, і проникав прямо в голову. — Ви зайшли далі, ніж я думала.

Амелія, яка досі стояла біля фонтану, ніби застигла у часі. Вона більше не рухалася і не говорила. Її образ був ідеально статичним, наче маріонетка, чиї нитки обірвали.

— Чого тобі треба? — Габріель зробив крок уперед, намагаючись тримати голос рівним.

Тінь розсміялася, її сміх був глузливим і зловісним.

— Мені нічого не треба, — відповіла вона, злегка нахиляючи голову. — Це вам потрібне те, чого ви ніколи не отримаєте: правда. Ви шукаєте відповіді там, де їх немає.

— Ти не знаєш, що ми шукаємо! — вигукнув Сапфір, виходячи з-за спини Габріеля. Його голос був сміливим, але руки трохи тремтіли.

— А ось і маленький захисник, — промовила Тінь, нахиляючись до хлопчика. Її рухи були плавними і загрозливими, ніби у хижака, що готується до стрибка. — Ти все ще вважаєш, що зможеш захистити його? Захистити себе?

— Відповідай! — Габріель крикнув, стискаючи кулаки. Його голос був твердим, хоч у грудях палав страх. — Що ти зробила з Амелією? Це вона? Це спогад? Це правда?

Тінь застигла на мить, а потім випрямилася.

— Амелія... Вона була твоєю слабкістю, Габріелю. Ти сам створив цей спогад, щоб сховатися від правди. Чи не так?

Габріель зітхнув, ніби удар пробив його в груди. Слова Тіні пронизали його душу.

— Ти брешеш! — закричав він, але в його голосі була тінь сумніву.

— Брешу? — Тінь зробила крок уперед, її обриси ставали чіткішими, загрозливішими. — А якщо правда гірша за брехню? Що ти тоді зробиш? Залишишся в пастці своїх вигаданих спогадів чи підеш далі, на зустріч з тим, від чого втік?

Габріель на мить застиг. Сапфір стискав його руку, ніби намагався передати хоч краплю своєї сміливості.

— Ми дізнаємося правду, — сказав Габріель, піднімаючи голову. Його голос знову був твердим. — Я не дозволю тобі зламати нас.

— О, ти спробуєш, — промовила Тінь, усміхнувшись моторошною усмішкою. — Але чи витримаєш?

З цими словами Тінь різко відступила вбік, відкриваючи інші двері, які з'явилися в темряві. Вони були чорними, з важким замком і символом, який сяяв багряним світлом.

— Йдіть, якщо наважитеся, — промовила Тінь, і її образ почав розчинятися в повітрі. — Але пам'ятайте: чим ближче до правди, тим більше болю ви знайдете.

І з цими словами вона зникла, залишивши Габріеля та Сапфіра в похмурій тиші тунелю.