Читати книгу - "П'ята Саллі"

«Я не можу свідомо прийняти об’єднання. Я ставила собі Гамлетівське питання раз за разом, але ця дилема була досить простою, порівняно з моєю. Тут питання не просто буття чи небуття. Тут питання між буттям кимось іншим, не собою, і небуттям, й, чесно кажучи, мене більше приваблює другий варіант. Знаю, це егоїстично. Проблема ускладнена цим новим знанням, що, забираючи власне життя, я також забираю життя інших. І що приснитись нам може у смертельнім сні… у тій незвіданій країні, звідки ще не вертався жоден подорожній? Так роздум робить боягузів із нас…»[83]

Поки Нола писала, в ній поєдналися два почуття — депресія і в той же час їй здавалося, що вона бачить себе та усвідомлює наскільки сентиментально та плаксиво поводиться. Це відчуття сильнішало, й на мить їй здалося, що вона вийшла з себе і побачила, як сидить за столом, а якась її частина ширяє зверху та спостерігає, як вона пише. Нола обернулася та побачила постать. Обличчя було розмите, тому вона не могла розрізнити, чоловік чи жінка — довге волосся до плечей, індіанська пов’язка на голові та схожий на покривало легкий білий одяг, обгорнутий навколо нього чи неї.

«Хто ти?» — спитала вона.

«Твій Помічник».

«Я тебе не пам’ятаю».

«Я існую не так давно».

«Чому ти зараз тут?»

«Щоб ти не заподіяла собі шкоди».

«Я маю право забрати власне життя».

«Але це не твоє власне життя. Ти це сама знаєш. Ти думала про свою відповідальність перед іншими».

«Що мені робити?»

«Послухай доктора Еша. Він хороша та мудра людина».

«Він хоче принизити мене, об’єднуючи мене з тими іншими безмозкими істотами, яких він називає моїми особистостями».

«Повір мені, те, про що він говорить, зовсім не приниження. Завдяки розуму твоє життя часом сягає небачених висот, але це все одно пустопорожнє та неповне життя. Єдина надія — що ти відмовишся від власної індивідуальності заради потреби більшості».

«Допоможи мені відмовитися».

«Воно все всередині тебе. Я можу лише провести тебе».

«Тоді покажи мені шлях. Я налякана».

Постать підійшла до неї. Нола побачила, як та світиться, а тоді проникає в неї, ніби подвійне зображення, що потрапило в фокус. Після того вона вже не бачила обрисів Помічника окремо, він став частиною її.

«Зовсім не боляче, правда, дитино моя?»

«Ні. І я все ще відчуваю себе собою. Так воно і буде?»

«Саме так».

Вона сиділа та думала над тим, що з нею відбувалося, а тоді згадала статтю психіатра з Каліфорнії, яку вона читала, що таке стається в більшості людей із множинною особистістю.

«Ти — Внутрішній Особистий Помічник? Те, що називають просто ВОсП».

«Я тут, щоб допомагати, коли моя допомога знадобиться».

«Ти — одна з наших особистостей?»

«Ні. Я не окрема персона, як ви всі. Я тільки ваш помічник та захисник. Живу всередині вас, але разом із тим я належу всесвіту взагалі. І я з’являюся лише тоді, коли треба».

«Ти потрібен мені. Скажи, що мені робити?»

«Доктор Еш каже, що рішення мусиш прийняти ти, і воно мусить бути добровільним. Я можу тільки допомогти, щоб тобі вистачило сил зробити правильний вибір».

«Ти моя хрещена фея!»

«Так мене також називали. А ще гуру, провідник, ВОсП, учитель, помічник. Це все одне й те саме».

«Я рада, що в нас є ВОсП. Це все спрощує».

«Час зробити вибір, дитино моя».

Нола ще довго сиділа, відчуваючи, як тепло огортає її тіло, а тоді взяла ручку та внизу своєї записки додала:

«Я ПРИЙМАЮ ЗЛИТТЯ…»

Тоді вона раптом відчула полегшення, ВОсП зник, вона залишилася сама в кімнаті, і їй було добре.

Я нічого не могла вдіяти. Я була настільки щасливою, що вискочила назовні, одразу ж вхопила телефон, доки вона не передумала, та все переповіла Роджерові.

* * *

У понеділок зранку в кабінеті Роджера Нола почала відступати.

— Я боюся, що втрачу те, що маю… те, що люблю. Я завжди відчувала тимчасове, але вартісне життя — обдумане життя — краще за посередність, але сім днів на тиждень.

Роджер раптом почав виглядати надзвичайно втомленим.

— Та разом із тим ти постійно намагалася вбити себе.

— Я легко впадаю в депресію.

— Ноло, немає підстав думати, що ти опустишся до спільного знаменника. Твій розум не розтовчеться до стану пюре. Варто це сприймати радше як психічний буябез[84], куди кожна з вас додає свої інгредієнти, але в той же час зберігає окремий особливий присмак.

Вона похитала головою.

— У тебе добре язик підвішений, Роджере. Але ти забуваєш, що abaisse в слові «буябез» походить від латинського abassare, що означає понижувати або принижувати.

— Згоден, не найкращий приклад.

— Думаю, він був якраз підходящий. Приниження — це частина буття більшості людей з множинною особистістю, правда ж? Знати, що тебе ніхто не хотів, що тебе принижували та кривдили в дитинстві та юності?

— Правда, але в тебе немає причин вважати себе приниженою через злиття. Тебе не відкидають, а беруть у коло.

Вона блимнула на нього очима.

— Ти все це говориш, але я все одно відчуваю себе небажаною. Відчуваю сором. Деградацію.

— Ми потурбуємося про тебе, Ноло. Ти нам потрібна. І, допомагаючи вилікувати Саллі, ти робиш внесок набагато більший, ніж зцілення однієї особи. Те, що ми дізнаємося з цієї процедури, може допомогти полегшити страждання тисяч інших людей, яким нещодавно діагностували множинну особистість, які живуть, сховавшись від усіх, у часовому хаосі, тому що бояться або соромляться вийти зі свого сховища.

— То я мушу пожертвувати собою заради латентних «множинників»?

— Не пожертвувати. Уяви собі це переходом від часткового я до цілісного. Ти багато разів хотіла накласти на себе руки. Замість того щоб облишити життя, застосуй своє існування з користю. Заради всього святого, Ноло. Віддай себе цілісності. Ти нам потрібна.

Якийсь час вона мовчала, не зводячи з нього очей. Нарешті промовила:

— Ми можемо змінити ім’я Саллі Портер на моє, Нола Браянт?

— Це непрактично, — сказав він. — У свідоцтві про народження вказане ім’я Саллі.