Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

Пенсі з видихом поправляє переплутані аркуші. Книга кулінарних рецептів — старовинна, важка, з пожовклими сторінками — займає почесне місце посеред великого кухонного столу. Вона настільки монументальна, що попередні її власники, та й Пенсі теж, ставляться до неї з величезною повагою. Інша справа — вітер! Він без найменшого коливання ворушить сторінки. Втомившись боротися з протягом, Пенсі з силою зачиняє вузьку кватирку. 

На вулиці — там, за вікном — колишуться важкі гілки поки що зелених дерев. Лише подекуди видніються перші жовті плями — ознака похолодання. У прозоре сіре небо в'ються серпанки; помаранчеве сонце заливає околицю яскравим, але не особливо теплим світлом. Пенсі на мить завмирає: притуплене за літо мисливське чуття розриває її внутрішній спокій, ніби попереджає про щось іще невідоме. Але через секунду все втихомирюється. Напевно, всього лише скривджений вітер намагався щось прокричати в димохід, і саме це легке коливання повітря Пенсі сприймає за майбутнє занепокоєння.

Осінь цього року здається несподівано м'якою і теплою. Дуже непомітно закінчується літо, і приходить пора врожаю. Ринок у Тамарі заповнюється натовпами торговців, гримить ярмарок, ллється домашнє вино в чарки й повз — на темне полотно небілених сорочок і широкі спідниці. Пенсі сміється з-поміж інших, хвацько виграє у змаганні на влучність і, схопивши головний приз — величезний довгий гарбуз — в оберемок, кружляє разом з рештою в простому, але веселому хороводі.

Наступної зими після полювання в Маріуських горах і славної здобичі, яка їй дісталася від Ланатейтіс, Пенсі вперше не бачить сенсу йти кудись взимку і залишається в Тамарі. Їй добре, спокійно і без проблем живеться з найму дивності — тих загадкових жар-каменів. Мисливці розбирають їх з дивовижною швидкістю, а союз за невеличку плату виступає гарантом повернення дивності назад. Так, не поспішаючи, проходить повз неї черговий мисливський сезон, а за ним і ще один. Несподівано, але на серці все спокійно, і Чорний ліс не кличе її в дорогу. Зустрічаючи чергову осінь, Пенсі радше думає про те, чи не приготувати варення за рецептом із старовинної кулінарної книжки, аніж цікавиться міграцією дивностей і новими матеріалами для екіпірування.

Тепер колись занедбаний порожній будинок гріє чудодійний камін, складений з того самого неймовірного, дивовижного каміння. У кімнатах завжди тепло прохолодними вечорами і зимовими днями. Медове дерево стін прикрашають гобелени, а під стелею горять світильники. На гладкій підлозі розстелені візерунчасті доріжки. Комори повні овочів і фруктів у вигляді компотів, варення і сушки. У кімнаті поруч із кухнею є місце і для в'яленого м'яса, і для жовтих невеликих головок сиру. У великій скрині зі сніголюбами лежать продукти, що швидко псуються. Будинок Пенсі поступово просочується яскравими запахами — квітковими, солодким і солоним — ароматами їжі, чистоти й добробуту.

Пенсі із задоволенням і таємною гордістю дивиться на повні полиці у коморах. Родичі, що приїздять до неї в гості, сміються, жартують над цією несподіваною стороною її характеру. Але Пенсі відчуває, що жодного знущання в їхніх словах немає. Теплий доглянутий дім, повні полиці та м'які іграшки на підлозі — усе це має свою причину. Можливо, колись її знову покличе Чорний ліс і вона вийде на полювання... І тоді вона хоче бути впевненою, що дім і ті, хто залишаються тут, витримають розставання.

Утім, коли ще прийде той час... Пенсі перекидає через плече відрослу косу, заплетену на класичний тамарійський манер. У руках у неї майже готове тісто для пирога за рецептом зі старовинної кулінарної книги, і вона старанно розминає суміш, доводячи її до ідеалу. Стіл весь усипаний зайвим борошном, чубчик і коса припорошені білим, але Пенсі подобається її заняття. У готуванні потрібно чимало вправності та фантазії, ось вона і старається з усіх сил. Буденне життя варте того, щоб заради нього постаратися.

— Мамо, гості прийшли! — відволікає її від тіста дитячий голос. Слідом за донькою, яка увірвалася до кухні, входить пані Каліс. Варто було Пенсі повернутися з того пам'ятного полювання, як старенька помічниця-сусідка постукала в двері вже сама, та так і залишилася, допомогаючи у справах, пов'язаних з домом і продовжуючи тішити всіх — і мешканців, і гостей — смачними оладками.

— Ходімо, крихітко, у твоєї мами намічається серйозна розмова, — старенька пані міцно бере Кейру за руку і підштовхує сісти на лавку.

— А серйозна — це як? Це як дядечко бився з іншим дядечком? Але мама обіцяла пиріг!

— Ні, Кейро, сподіваюся, до такого не дійде, — Пенсі нашвидкуруч чиститься від борошна й підморгує доньці. — Я поговорю з гостями, а потім разом приготуємо той самий пиріг. Ми ж не дарма купили такі великі й смачні сливи?

— Сливи! Великоливи! Смачноливи!

— Саме так, — сміється Пенсі. Та й як їй не розсміятися?

Кейрі майже чотири роки. Вона допитлива, балакуча й непосидюча дитина, жадібна до історій і казок. Коли Кейра посміхається, ніби маленькі зірочки спалахують у її очах, і неможливо не посміхнутися їй у відповідь. Пенсі торкається короткого волосся доньки, темно-вишневого, шовковистого на дотик. Кейра одразу відгукується на ласку, притискається до її стегна, утикається носом у долоню. Смішно сопе і лукаво поглядає з-під густого чубчика. Не дитина, а хитре звірятко. Думає, що Пенсі забуде про гостей. Вона б і рада, та тільки ті, хто прийшов, не прості перехожі, щоб відмовити їм у зустрічі.

Не кожному мисливцю випадає ця честь — бачити на своєму порозі старійшин союзу мисливців. Найчастіше трапляється навпаки. Ходити чи ні на полювання — це особиста справа кожного, а ось порушення кодексу або правил союзу мисливців тими, хто не покинув його лави, може призвести до покарання. Щонайменше ліцензію відкличуть або в контрактах обмежать. Тож не прийняти цих гостей Пенсі не може. Задарма звання Щасливиці не дають.

До неї у гості або скоріше у справах прийшли четверо з тринадцяти старійшин. Пенсі морщиться: це значить, що розмова серйозна і, найімовірніше, про щось небезпечне. Вони прийшли особисто, знаючи, що будь-хто може кинути переданного листа у вогонь або залишити кур'єра без відповіді. Особиста зустріч показує повагу, так, а ще робить відмову складнішою, що б вони їй не запропонували. Звісно погодитися чи ні — її право, цього ніхто в неї не відбере. Але завжди є ймовірність, що старійшини будуть тиснути авторітетом. Пенсі ще раз струшує долоні від борошна, робить глибокий вдих і виходить у вітальню.