Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

 - Ну що ж, тоді час здійснити те, до чого ми весь цей час прагнули, - і Ларіон посміхнувся. А ось я трохи напружилася, але все ж вирішила йому довіритися.

 - Що ти задумав? - було трохи страшно, тому що я усвідомлювала його силу і владу.

 - Нічого такого, через що тобі доведеться хвилюватися, - змахнув рукою, створив темно-синій портал і посміхнувшись, подивився на мене. - Батька потрібно приборкати і показати, де його місце. Я зробив свій вибір вже давно. І або він прийме його, або ж розмовляти ми будемо зовсім по-іншому, - потім заправив мені за вухо пасмо і знову посміхнувся, коли помітив мій переляк.

 - Ти... ти хочеш... - я так і не змогла договорити до кінця.

 - Послухай, Венді, я ніколи не бажав тобі зла, і тим більше вибрав тебе не через магію. Повір, навіть без твоїх здібностей я можу багато чого досягти. І будь-яка з дівчат була б тільки рада стати моєю парою. Але я вибрав ту, яку вибрало серце. І якщо ти помітила, досі ні на кому не одружився. Весь цей час шукав тільки тебе. І щоб довести тобі свої наміри і почуття, зроблю те, що вже давно потрібно було зробити, - і зробив крок у бік порталу. Але я на мить зупинилася. Ми знову зустрілися поглядами.

 - Скажи, мої спогади рано чи пізно відновляться повністю і без прогалин? - мені і справді хотілося згадати абсолютно все.

 - Якщо чесно, то я не знаю. Але якщо ти вийдеш за мене, і наша магія переплететься в один потік, то ти можеш все згадати. Але я тут на сто відсотків не впевнений. Ти побачила найголовніші моменти свого життя. І якщо про щось захочеш дізнатися, я обов'язково все розповім. Або ж спробую знайти спосіб, щоб ти згадала абсолютно все. Повір мені, - і так чарівно посміхнувся, що всі проблеми і страхи як вітром здуло.

 - Я вірю тобі, Ларіон, завжди вірила і завжди буду вірити, - чесно зізналася я і зробила крок разом з ним у мерехтливий портал.

   Навколо була темрява, але вона переломлювалася яскравими нитками. Десь щось спалахувало, десь мерехтіло блискавками. Ми немов їхали в прозорій кабінці метро крізь всесвіт, що зароджувався. Це було прекрасно і не передається словами. А вже через мить опинилися в тому самому кабінеті, де я вже встигла побувати в своїх спогадах, що поверталися.

   Хлопець відпустив мене, підійшов до вікна, виглянув назовні. Про щось думав кілька хвилин, потім доторкнувся до стіни, прикрив очі, і повітря всього на мить пронизала холодна хвиля. Навіть мурашки по спині пробігли.

 - Як я і припускав, батько в замку. Так що пора вирішити найголовніше питання. Все повернути на свої місця і жити далі, насолоджуючись цим самим життям, - промовив Ларіон і, подивившись на мене, посміхнувся.

 - Якщо чесно, я трохи не розумію, до чого ти хилиш, і що хочеш зробити, - чесно зізналася я, трохи розгублено дивлячись на нього.

 - По-перше, я хочу одружитися з тобою, якщо ти не передумала ставати моєю супутницею на все життя, - почав хлопець, торкаючись мого обличчя і ледь помітно посміхаючись. - По-друге, поставити батька перед фактом і перекрити йому всі шляхи до виконання його мерзенного плану.

 - Але так чи інакше, а він, як і всі ваші кровні родичі, отримають частину моєї магії...

 - Ні, Венді, магія буде доступна тільки нам і нашим майбутнім дітям, - тут же перебив мене Ларіон і торкнувся моїх губ ледь відчутним поцілунком. - Я знайшов особливий ритуал, що дозволяє передавати нову магію тільки майбутньому поколінню. Ніхто інший не зможе отримати те, що отримаємо ми. Я, звичайно, здогадувався, що мій батько може щось подібне виношувати в таємниці. Але ніяк не думав, що його плани виявляться такими мерзенними, навіть незважаючи на те, що він є справжнім злом. Тож ти поки що побудь тут, кабінет захищений потужними заклинаннями, і ти тут у повній безпеці. А я поки що відлучуся на деякий час.

 - Мені страшно залишатися тут самій. Особливо, якщо в стінах цього замку ще й твій батько знаходиться, - я навіть почала тремтіти, уявляючи, що цей чоловік може зробити зі мною. Хоча, швидше за все, я йому потрібна жива, для ритуалу. А ось що мене чекає потім, під великим питанням.

 - Тобі нема чого боятися, я тут, з тобою. І контролюю все, що відбувається в моєму домі, - знову поцілував в губи і притиснувши до грудей, пішов, пообіцявши скоро повернутися.

   Не знаю, скільки часу минуло, поки я бродила по кабінету повільним кроком і обдумувала те, що відбувається. Але я встигла прочитати майже всі корінці старих книг, що стояли на двох стелажах. І між ними тепер не було тієї картини, яку я бачила раніше.

   Кілька разів визирала у вікно, але нічого дивного не помітила. Пара садівників чимось займалися біля великих клумб з криваво-червоними трояндами. Кілька разів з'явилися служниці, кудись поспішаючи і щось несучи в руках. Можливо, білизну в пральню, або навпаки, з пральні?

   Двічі за дверима чулися чиїсь кроки. І спочатку я подумала, що це повертається Ларіон, навіть попрямувала йому назустріч. Але ніхто не входив. Можливо, це були вартові? Можливо, хтось із прислуги? Або це вже параноя малювала страшні картини в моїй свідомості?

   Зараз я точно була впевнена тільки в декількох речах. Перше, це те, що Ларіон насправді кохає мене і хоче бути зі мною. А ще, що він ніколи не залишить мене одну або в небезпеці.

   Друге, його батько готовий пожертвувати навіть власним сином, щоб стати ще могутнішим і підкорити собі цілий світ.

   Третє, Міланія мені не ворог, і, можливо, ніколи ним не була. Тож, якщо з'явиться можливість, я обов'язково постараюся повернути її у світ, де її дім.

   Четверте, потрібно якомога швидше пройти шлюбну церемонію і закріпити цей союз. Щоб і татуся Ларіона поставити на місце, і дати шанс унікальним магам на існування. Невідомо, скільки до мене було таких студентів, з якими ось так просто розправлялися.

   І п'яте, я люблю цього хлопця до божевілля, і з кожною хвилиною ці почуття стають тільки сильнішими. Пам'ять повільно, але все ж відновлюється. Я навіть згадала про те, як ми вперше зустрілися. Як познайомилися і як зізналися один одному в симпатії. Як Ларіон врятував мене від нападу якоїсь дивної істоти, при цьому сам трохи постраждавши.