Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Листи з того світу 📚 - Українською

Читати книгу - "Листи з того світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Листи з того світу" автора Сергій Бут. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 67
Перейти на сторінку:
Андрійку?

Відповісти завадив дзвоник, що загримів просто над головою. Тієї ж миті з аудиторій вихлюпнулися студенти і, мов вода, стрімко розтеклися коридором.

— Що з мамою? Із нею все гаразд? Які результати обстеження? — кричав я, проштовхуючись крізь натовп назад. На щастя, більшість одногрупників уже покинула приміщення і я врешті почув тітку.

— Дякувати Богу, усе добре. Нове серце прижилося, — відповіла вона. — Але ви зводите її з розуму!

Мабуть, настав час сказати правду. Бавитися з мамою у хованки ставало небезпечно.

— Тітко, тата вже давно немає. Він помер.

— Що-що? — перепитала жінка, але наступної ж миті цілком усвідомила зміст моїх слів: — Господи Ісусе! Як то?! Що ж тепер буде?

— Не переживайте, гроші в мене ще є, — поквапився я заспокоїти родичку.

— А як же про це матері сказати? — не вгамовувалася вона.

— Я сам скажу, коли буде слушний момент.

— А як то сталося?

— Нещасний випадок.

— І давно?

— Більше року.

— Більше року? І ти мовчав? — перепитала приголомшена тітка.

— Я мусив. Заради мами.

Жінка все усвідомила й урешті-решт розплакалася. Я не хотів слухати її плач, на серці й без того було тоскно — попереду чекала непроста розмова з матір’ю.

— Мушу йти. До зустрічі.

Я обірвав зв’язок і розвернувся. Переді мною стояв Петро.

— Ти не говорив, що твій батько помер, — зніяковіло мовив він.

Я не мав наміру дожидатися розпитувань свого друга, тож узяв у нього наплічник і рушив геть.

Результати обстежень маминого серця виявилися позитивними, тож незабаром відбудеться вирішальна розмова, коли я озвучу мамі частину правди. Решта її якийсь час не цікавитиме, бо вона впаде у відчай. Із часом усе забудеться, і наша таємниця залишиться нерозгаданою.

Мати не змусила себе довго чекати. Її дзвінок застав мене дорогою додому пізнього, осіннього вечора.

— Що? Що з ним сталося? — схлипуючи, запитала вона. — Кажи, як є, я маю право знати!

Я зціпив зуби — чути мамин плач було вкрай важко.

Від хвилювання язик став неконтрольованим. Через це я говорив, мов беззубий старець, тож мати, певно, розуміла мене через слово. Тітка бовкнула зайве, а вона відчула біду. Але це вже не мало значення. Настав момент істини. Я набрав повні груди повітря, щоб урешті-решт сказати твердим, мужнім голосом, як учив мене батько:

— Нашого тата більше немає з нами. Немає давно. Вибач, що обманював, але я не міг ризикувати твоїм здоров’ям.

Ну от і все. Велетенська брила впала з пліч і розлетілася на друзки. Ярмо брехні скинуто, кайдани гіркої правди розірвано, усе закінчилося.

Мама плакала. Плакала за минулим, за своїм єдиним чоловіком. Плакала над наругою долі, що взяла її в полон хвороби. Здавалося, не буде тим сльозам ні кінця ні краю, але я слухав, боячись зрушити мамину журбу.

— Де він похований? — нарешті спитала вона.

За звичкою я озирнувся, аби переконатися, що ніхто мене не підслуховує, але то було зайве:

— На острові-цвинтарі Сан-Мікеле, що у Венеції. Коли ти одужаєш, ми обов’язково туди поїдемо.

Більше того вечора говорити було нічого. Залишалося сподіватися на Господа, який уберіг би її здоров’я від страшної новини. Ми розпрощалися.

Вечори стали зовсім холодними, про що свідчила невелика кількість людей на площі перед будинком. Прискоривши крок, я перетнув вулицю та забіг в арку. Нікого з сусідів на балконах не було. Крізь зачинені вікна у дворик не проникали звуки телевізорів і кухонних бесід. Шлях до під’їзду проминув у суцільній тиші. Сходи, як завжди, порипували під ногами, але дуже швидко я усвідомив, що не тільки під моїми. Між другим і третім поверхами я зустрів чоловіка, що квапився донизу, — ми розминулися. Відповівши на його коротке «добрий вечір», я спокійно рушив до дверей, не звернувши увагу на його персону. І лишень у коридорі власної квартири мене наздогнала цікавість: «Хто б то міг бути?»

Чоловік спускався з четвертого поверху.

Отже, або гість баби Наталки, або…

І тут під курткою прошмигнув протяг, змусивши мене пересмикнутися від неприємного холоду.

Я кинувся до спальні Ельзи Олександрівни і, не вмикаючи світла, підбіг до вікна, але у дворику нікого не було. Тоді я блискавкою помчав до вікна у своїй кімнаті, а потім на кухні, але чоловіка так і не побачив.

У цю ніч я засинав важко.

4

Листопад обтрусив листя з дерев, і тепер вони стояли голі й одинокі, мов манекени в покинутому магазині. Осінь увійшла в завершальну фазу та зіштовхнулася віч-на-віч зі своєю наступницею. Небо щедро сипало пухнастим снігом і першими морозами сповіщало про наближення зими. Монастир Бернардинів замаскувався під білим простирадлом, і його вікна виглядали, мов латки на обшарпаних вітрилах. Про те, що він функціонує, свідчила тільки стежка, витоптана ногами прочан. До речі, пересуватися містом можна було лише такими шляхами, бо надмірна кількість опадів застала комунальні служби зненацька і снігопад на кілька днів спаралізував рух транспорту. Такі погодні умови всім дошкуляли, однак обличчя городян сяяли радістю: наближалися свята.

Через сімейну трагедію я не зносив періоду від католицького Різдва до православного Водохреща. Коли в тисячах домівок возз’єднувалися родини, я вовком вив, зустрічаючи свята наодинці. Готуючись до цього періоду, я навмисне збільшив кількість робочих днів і тепер, окрім вихідних, працював ще й щочетверга та щоп’ятниці. Однак я сподівався, що цього року самотності прийде край: з’явилася дівчина та й мама одужувала. Я був ладен на все, лиш би ненька була здорова, благо, вона поправлялася. Втрата чоловіка, звісно, залишила слід, але не зламала її. Потрібен був час, щоб рана загоїлася. Головне, що мені більше не доводилось її обманювати і наші розмови стали значно теплішими.

Попри це, моя напруга нікуди не зникала. Відчуття небезпеки продовжувало дихати в потилицю, але визначити, звідки воно приходить, — ніяк не вдавалося. Щоночі перед сном я перевіряв двері та накидав новий запобіжний ланцюжок, потім підходив до вікон і придивлявся, чи не ховаються у затінках будинків чи церкви якісь незнайомці, проте жодного разу нікого підозрілого не виявив.

Я активно цікавився перебігом розслідування, паралельно обмізковуючи власні версії злочину, що трапився в сусідній кімнаті. Я не знав: вірити чи ні в існування потойбічного світу, однак був абсолютно переконаний, що загроза крилася у квартирі номер вісім. Такий висновок виплодив новий план, тож я насилу дочекався ранку, щоб звірити його капітанові. Але негода, що спричинила транспортний колапс, внесла свої корективи. Вирушати до відділку пішки, потім повертатися в університет, а звідти чалапати на роботу — означало довести організм до виснаження. Місити ногами кілограми снігу на таких відстанях

1 ... 45 46 47 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листи з того світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Листи з того світу"