Читати книгу - "Літа зрілості короля Генріха IV"

— Дякую. Коли король на війні, мої листи передає йому пан де Варенн[35].

То був колишній кухар; тепер він возив любовні листи. Роні поблід; власне, фруктова рожевість не зійшла з його обличчя, тільки трохи потьмяніла. Габрієль, звісно, щось помітила, але не здогадалася ту ж мить перепросити його, і хоч згодом не раз пробувала це зробити, та все марно. Якби в ту хвилину при ній була її тітка де Сурді, вона б дала пораду Габрієлі, й та, може, якось би викрутилась і не нажила такого ворога на все життя. Натомість, помітивши свій промах, бідолашна затялась, подивилась на пана де Роні спогорда, аж камеристка покинула зачісувати її, й запала довга мовчанка.

Врешті пан де Роні став коліном на ослінчик і надів дамі черевичок, якого вона була роздратовано струснула в ноги. Габрієль дивилась на те нетерпляче й думала, що навіть це не поможе йому стати начальником артилерії: ним буде пан д'Естре. Ображений не дав узнаки нічого: він похвалив гарненьку ніжку й попрощався. Тільки-но він вийшов, у Габрієлі похололо серце: вона ж не поздоровила його, навіть не згадала про те, як він зі славою здобув місто Руан. А тепер він, мабуть, подався прямо до короля.

— Біжи! Поверни його! — наказала вона камеристці. Марно: Роні не повернувся. Він питав себе, чому ця вродлива жінка до глибини душі ненависна йому. Поки що він ще не збагнув справжньої причини: тому, що вони схожі одне на одного. Обоє з півночі, обоє біляві, світлолиці, холодно-розважливі. З королем, легким на сміх і на сльози, їх пов'язує розрахунок; та помалу в них обох наростає щось таке, чого їх не могли б навчити власна натура й досвід, — почуття, яке міг прищепити їм тільки цей південець. Незабаром кожне з них зажадає від короля більшого: не тільки королівської ласки, а ще й довіри та любові. Обоє вони ревнивці, обоє люблять того самого й прагнуть шкодити одне одному. І так до останку.

Король уже поїхав до Сен-Дені, де згодом мав зректися своєї віри. Щодо цього він іще сам не знав нічого певного і в глибині серця ще не наважився остаточно, хоча зробив уже стільки кроків, що цей останній міг відбутись ніби сам собою. А тим часом він радився з духівництвом, прислухався до того, що діялось на Генеральних штатах у Парижі, байдуже чекав якихось подій, що могли б повернути його долю в інший бік, сам зволікав чи, може, торгувався зі своїм богом. Серед своїх тривожних передчуттів він палкіш ніж будь-коли прагнув, щоб його краса кохана була з ним. Цього разу він покинув її в іншому місті, не маючи ще того досвіду, який мав прийти невдовзі, одначе й тепер відчував, що їм не слід розлучатись ніколи. На думку короля, безпечно привезти до нього кохану найкраще міг не хто, як його вірний Роні. Відданості справді щирого слуги не похитне ніяке розчарування. Вбачаючи свою провідну зірку в королі, той не може не любити Габрієлі. Так гадав Анрі.

Роні зразу почав готуватись до подорожі. Нащо йому зважувати, для кого все це робиться, хто буде осереддям усіх цих турбот? Дарма, що вони з пані д'Естре вороги: він безумовно вважав, що подорож має бути некваплива й урочиста. Попереду їхав верхи він сам і його почет; далі, за сто кроків, два мули з паланкіном, у якому спочивала кохана короля. Знову проміжок. Потім віз четвернею, в ньому служниці. А далеко позаду — дванадцятеро в'ючних мулів. Усе урочисто й вишукано, в усьому та ж доцільність і порядок, що й у всіх баронових діях. Так самісінько було б, якби осереддям поїзда була не Габрієль д'Естре, а цариця Семіраміда. На жаль, не всі такі ділові й сумлінні, як Роні. Саме на найкрутішому узвозі візничий, що правив четвернею, зліз із передка, не здогадавшись бодай тут стримати свою природну потребу. А якийсь норовистий мул, незважаючи на низьку ношу, пустився чвалом, підбіг до воза, задзеленчав дзвіночками й продемонстрував, як гучно вміє він ревти— нітрохи не гірше, ніж Сіленів[36] віслюк у Бафоській долині. Четверо коней схарапудились і понесли; вже здавалося, що важкий, віз ось-ось налетить на легкий паланкін, розтрощить його і скине в прірву — разом з найдорожчою перлиною королівства. «Держіть! Держіть!» — загукали всі, але ніхто не кинувся зупиняти коней, бо всіх скувало жахом. Та вломився дишель, віз зупинився, коні самі побігли далі, і десь попереду їх піймали люди пана де Роні.

Дама уникла такої жахливої небезпеки, що лицар кинувся до неї стрімголов. Переляк відібрав йому мову, він тільки жестами показував свою відданість та виражав радість хрипкими вигуками. Дама сердито надулась і густо почервоніла. Досі ніхто не бачив її інакшою, ніж у сяйві лілейності, що набагато переважала барву троянди. І лицар дивився на неї з таємним задоволенням, бо згадав кількох полюбовниць короля, котрих той покинув, бо не терпів у жінках схильності червоніти плямами. Правда, такій молодій жінці до цього було далеко, щонайменше років двадцять, та однаково Роні відчув надію і вже хотів рушати далі. Проте пані д'Естре думала не так; їй треба було на комусь зігнати оскому, і коли це не міг бути сам Роні, то він мусив хоч би власноручно відшмагати візничого за те, що тому так невчасно припекло. Видатний слуга короля так і зробив, а трохи згодом приставив прекрасну мандрівницю всю в сяйві лілей.

— Усі аж позеленіли з ляку, коли це сталося, — розповів він розгніваному коханцеві.— Тільки в пані де Ліанкур були ще принадніші рум'янці, ніж звичайно. Шкода, що вас там не було, величносте!

Нещасна Естер

Коханці не криючись оселилися разом у старому абатстві, і проповідник Буше репетував про це на весь Париж. Одначе вже не з таким успіхом, як давніше. Його слухачі вже не тислися так несамовито, і падучка не валила їх так часто — насамперед через те, що Генеральні штати нічого не вирішили. Люди нарешті побачили, що різні претенденти на французький трон усі не мають грунту під ногами, а перед брамою столиці чекає справжній король: йому досить тільки перемінити віру, і він може зразу ввійти до міста. Він доводив свою впевненість і тим, що більше не робив спроб удертись до столиці силою. Брами стояли відчинені, селяни привозили припаси, парижани важились виходити з міста. Вони вже від'їлись, а тому осміліли, і в них ожила цікавість, давно