Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

2 785
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Зелених Дахів" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 85
Перейти на сторінку:
потрібна викрійка, щоб сьогодні ж пошити тобі нового фартушка. Тому йди негайно й не барися.

— Ну, то доведеться йти кружною дорогою, — мовила Енн, знехотя беручи капелюшка.

— Іти кружною дорогою і змарнувати півгодини? Чого це?

— Я не можу зараз піти крізь Ліс Привидів, Марілло! — розпачливо скрикнула Енн.

— Ліс Привидів? Енн, чи ти здуріла? На Бога, поясни мені, що це за Ліс Привидів.

— Смерековий ліс за струмком, — прошепотіла Енн.

— Нісенітниця! Немає там ніяких привидів! Хто наплів тобі цієї маячні?

— Ніхто, — зізналася Енн. — Просто ми з Діаною уявили, що там є привиди. Бо тут усі місця такі… такі звичайні. Ми це просто собі вигадали для забави. Почали уявляти у квітні. Адже це так романтично — коли в лісі живуть привиди, Марілло. А той смерековий ліс ми вибрали, бо він дуже темний. О, ми вже собі уявили все найстрахітніше. Там є дама в білому, що саме о цій порі ходить уздовж струмка, заломлюючи руки, і моторошно, протяжно голосить. Вона з’являється тоді, коли в сім’ї хтось має померти. А привид замордованої дитини оселився в тому ж кутку, де стоїть наша Господа Бездіяльності; він стиха підкрадається ззаду й холодними пальцями торкається вашої руки — отак. О, Марілло, я вся тремчу, щойно лише подумаю про це! І чоловік без голови походжає стежкою, і скелети чатують на вас поміж гілля! О, Марілло, у Ліс Привидів я ввечері нізащо не піду! Бо там ці білі мари простягнуть руки з-за дерев і схоплять мене, я впевнена.

— Яке нечуване безглуздя! — обурилася приголомшена Марілла, яка досі й слова не могла вимовити від подиву. — Енн Ширлі, невже ти справді віриш у ці огидні витвори своєї уяви?

— Ні, я не зовсім вірю, — боязко пробурмотіла Енн, — принаймні не вірю вдень. Та коли сутеніє, це вже геть інше, Марілло. Тоді звідусіль вилазять привиди.

— Енн, привидів не існує.

— Ні, Марілло, вони існують, — затято відказала Енн. — Я знаю людей, котрі їх бачили. І це дуже поважні люди. Чарлі Слоун каже, що його бабуся якось увечері бачила його дідуся, він гнав корів з пасовища, а тоді вже рік минув, як його поховали. Ви ж знаєте, бабуся Чарлі Слоуна нічого вигадувати не буде. Вона страшенно богобоязлива. І за батьком пані Томас якось увечері аж до самісінького дому назирці йшов вогняний баранець з відрубаною головою, що висіла на клаптику шкіри. Він сказав, що то був дух його брата, і тепер батько пані Томас точно мусить померти впродовж дев’яти днів. Але помер тільки через два роки, та ви ж бачите, що це все правда? А Рубі Джилліс каже…

— Енн Ширлі, — рішучо урвала Марілла, — я більше ніколи не хочу слухати подібної бридні. У мене й дотепер були сумніви щодо твоєї уяви, а коли вже вона призводить до таких наслідків, я цього не терпітиму. Ти негайно підеш до пані Баррі, просто крізь смерековий ліс, і нехай це буде тобі научкою й пересторогою. І щоб ніяких фантазій про ліси із привидами я більше від тебе не чула!

Енн могла ридати й благати скільки заманеться — що й робила, бо її охопив непідробний жах. Вона опинилася в полоні власної уяви; смерековий ліс у вечірню пору вже здавався їй смертельно небезпечним.

Проте Марілла була непохитна. Разом з дівчинкою, що вся тремтіла в передчутті зустрічі з жорстокими привидами, вона дійшла до струмка й веліла рушати — через кладку, а тоді просто в похмуре лігво дам у білому й безголових примар.

— О, Марілло, як ви можете бути такою жорстокою? — схлипувала Енн. — Що ви відчуєте, коли білі мари схоплять мене й заберуть навіки?

— Я ризикну, — безжально відповіла Марілла. — Ти ж знаєш, я словами не розкидаюся. Більше ти на вигадування привидів у лісах не страждатимеш. Ну, йди.

Енн пішла, чи то радше, спотикаючись, протюпала кладкою і, тремтячи посунула тьмяною стежкою далі. Цю прогулянку вона запам’ятала довіку — так гірко довелося спокутувати наслідки своєї бурхливої уяви. Поторочі, що їх вона сама покликала до життя, чигали на неї під кожнісіньким кущиком, простягаючи холодні, мертві руки, ладні схопити маленьку перелякану дівчинку. Смужка білої березової кори, яка тріпотіла на зів’ялому торішньому листі, настрашила Енн так, аж серце їй похололо. Від протяжного рипіння двох старих гілок, що терлися одна об одну, чоло дівчинки зросив холодний піт. Кажани лопотіли в темряві й нагадували крила потойбічних істот. Щойно підійшовши до поля, котре належало панові Беллу, Енн рвонула вперед так стрімко, немов за нею гналася ціла армія привидів, тож до кухонних дверей пані Баррі вона добігла засапана й ледь спромоглася попросити викрійку. Діани не було, приводу залишитися в гостях — теж. Попереду маячіла страхітлива дорога додому. Енн долала її із заплющеними очима, уважаючи за краще розбити голову об дерева, ніж уздріти білу мару. Врешті-решт, коли й кладка лишилася позаду, вона глибоко зітхнула з полегкістю.

— То що? Ніхто тебе не схопив? — поцікавилася Марілла без найменшого співчуття.

— Ох, Ма… Марілло, — цокотіла зубами Енн, — те… те… тепер я з-зад-д-довольнятимуся з-з-звичайними місцями.

Розділ 21

НОВЕ СЛОВО В КУЛІНАРНОМУ МИСТЕЦТВІ

— Воістину, усе життя — то лише зустрічі й прощання, як каже пані Лінд, — меланхолійно завважила Енн останнього червневого дня, складаючи на кухонному столі грифельну дошку й книжки, і витираючи очі вже геть мокрим носовичком. — А правда ж, Марілло, це велика удача, що я прихопила із собою до школи другого носовичка? Я відчувала, що він мені знадобиться.

— Я й не знала, що ти так любиш пана Філіпса: аж двома носовичками мусиш утирати сльози тільки через те, що він іде зі школи, — мовила Марілла.

— Ні, я, мабуть, не тому плакала, що так страшенно його люблю, — замислилася Енн. — Я плакала тому, що всі інші плакали. Рубі Джилліс перша почала. Вона завжди казала, що ненавидить пана Філіпса, та коли він підвівся, щоб сказати свої прощальні слова, Рубі розплакалася. І тоді, одна по одній, усі дівчата теж заплакали. Я щосили трималася, Марілло. Згадувала, як пан Філіпс велів мені сісти з Гіл… із хлопцем, і як написав на дошці «наша Енні Ширлі», і як сказав, що я нічогісінько не тямлю в геометрії, і сміявся з моїх помилок у диктантах, і всі-всі рази, коли він був такий гидкий і ущипливий, але чомусь я не втрималася й теж мусила заплакати. Джейн Ендрюс цілий місяць торочила, яка вона рада, що пан Філіпс нарешті йде геть, і присягалася, що ні

1 ... 45 46 47 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"