Читати книгу - "Duty free"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Duty free" автора Оксана Форостіна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46
Перейти на сторінку:
дорослі рано клали спати, а самі продовжували забаву. Ми, звичайно, обурювалися, але таки засинали під їхні стишені голоси, під телевізор, а потім прокидалися — чи від того, що вони з гостями сміялися й шуміли, чи від того ж телевізора, чи ще від чогось, не пам’ятаю. Ми виходили до них у піжамах, ще сонні, і це було неймовірно радісно, ми сміялися разом з ними. Ну, тобто навряд чи ми розуміли їхні жарти чи фільми, які вони дивилися, але це так, ніби ти отримуєш в житті ще один день, ніби таке маленьке диво — тебе раптом допустили до світу дорослих.

— Ага, це так, ніби не було якихось планів на вечір, але потім хтось дзвонить, хтось приїжджає, витягує з ліжка — і гуляєш мало до ранку!

— Щось такого. Або коли ввечері, особливо влітку чи навесні, забігаєш додому помитися-перевдягнутися і ще десь ідеш. Або коли одразу після роботи кудись ідеш. Найважливіше, що не мусиш повертатися додому у присмерки, тобто коли ще світло або навіть ще сонце, а ти йдеш додому.

— Ну, це не трагедія.

— Це страшенно сумно — повертатися додому, коли сонце сідає, вечір, ластівки кричать, люди сидять у вуличних кафе… А ти йдеш додому, як дурак, і розумієш, що цей вечір для тебе втрачений назавжди. Їх же насправді не так багато, таких вечорів, тому образливо — ніби півжиття втрачаєш. Це ж ніби смерть!

— Про смерть — це ти перебільшуєш. Хоча… — Фея оперлася спиною на балкон і замислилася. — Я думаю, що тоді ти маєш слово, яке тобі потрібно: воскресіння. Якщо ти раптом отримуєш шанс прожити цей свій вечір, у сенсі не проїбати, а саме прожити, то це воскресіння. Так само, коли ви з сестрою прокидалися вночі і йшли до дорослих — теж ніби отримували на шару кавалок життя, який би інакше просто проспали.

— Амінь.

* * *

Елайджа засинав. Навпроти тьмяно світилися вікна міжповерхових готельних сходів — дорогий готель був майже порожній. Небо підсвічував центр Києва. У сусідній кімнаті тихенько похропувала Фея. Десь у своєму помешканні над Дніпром спала Ванда.

Він був щасливий. Її не було поруч, але Елайджа відчував, що вони з нею розчинені у великій хмарі, чомусь такому, що тримає й завжди тримало вкупі всі ці вечори по чужих гостинних помешканнях, з їхніми кухнями, повними сигаретного диму й сміху, старими кахлями у лазничках, з прохолодними ліжками і тихими коридорами. У таких помешканнях ночі короткі, за кілька годин сну вони перетворюються на сірі вологі ранки й кожного разу все щасливіші дні. Вони всі були пов’язані між собою, і, засинаючи, Елайджа подумав, що якби поєднати їх докупи, якби можна було переходити з дверей одного в інші, долаючи роки та сотні кілометрів, це й було б тим, що він міг би назвати своїм домом.

Якщо рай існує, то я би воліла, щоб він був схожий на великий аеропорт, де би ми всі зустрілися. Щоб у барі були Guiness і Kilkenny, пролобійовані добрими ірландськими католиками, і завжди хороша музика. У раю завжди хороша музика: якщо ми маємо її так багато тут, не може ж бути у раю гірше? Бажано, щоб не було митниці.

Рай має бути великим примиренням з усіма нашими пройобами, з тим, що хтось із нас народився зарано або запізно, опинився не в той час і не в тому місці, не дозрів до викликів, рай мав би бути спресованим варіантом нашого земного життя. Бо з відстані гівняні дні — сповнені непотрібної метушні, ілюзій, поганої погоди, поганої їжі, безгрошів’я, спілкування із психами — спресовуються у пахучий шлейф пригод, прекрасну епоху. Кілька цих драйвових, справді драйвових, днів — годин, секунд — здатні осяяти решту, мов атомний вибух.

Я хочу, щоби ми всі колись, здавши багаж, сиділи за пластиковими столиками у теплому світлі цього вибуху — ті, хто пішов раніше, і ті, хто пішов пізніше, ті, хто так і не дав собі ради зі своїми гризотами — щоби ми курили (в раю куріння не шкодить нашому здоров’ю) і пили закарпатський коньяк (який теж не шкодитиме нашому здоров’ю), і сміялися з того, як дотепно були сплетені наші долі, і раділи нашому щасливому дорослішанню, і спостерігали за рухом барвистого людського натовпу у нашому duty free.

Щоби ми сиділи так вічно, сповнені передчуття польоту та вдячності за це чудове справедливе життя.

2011

Примітки

1

назву «Клуб галогенів» у романі використано з люб’язного дозволу Любка Дереша

1 ... 45 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Duty free», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Duty free"