Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Доба. Сповідь молодого «бандерівця» 📚 - Українською

Читати книгу - "Доба. Сповідь молодого «бандерівця»"

305
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доба. Сповідь молодого «бандерівця»" автора Антон Дмитрович Мухарський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 63
Перейти на сторінку:
Українські солдати розбрелися по рідних селах і хуторах, а надалі воліли поповнювати ряди повстанців, аніж регулярного війська. Знову розквітла уся ця анархічна вольниця — козаччина і гайдамаччина. Яскравий приклад тому діяльність новітнього українського Івана Сірка — Нестора Махна чи Холодноярської республіки. Тому й не дивно, що коли до Києва підступали кількісно невеликі банди Муравйова, шлях їм перепинило 300 безвусих юнаків, 300 молоденьких аристократів. А коли діти полягли, ви, хохли-гречкосії, проголосили їх героями й кинулися оспівувати. Аристократів ви любите й шануєте, але вже тоді, коли вони мертві! От і тепер кричите, що москаль вас у двадцяті роки поневолив замість того, щоб визнати, що самі українці виявилися народом, в якому анархізм і бездержав'я сидить у крові. Винити треба не москалів, а хохлів! Самих себе винити треба!

— Миколо, не ображай мій народ! — обурено форкаю я.

— Ні, хлопче, я тебе не ображаю! Ти мене правильно зрозумій, я навпаки хочу, щоб українці піднялися по-справжньому, не з піснями й вишиванками, а під проводом якогось суворого національного лідера. Звичайно, що Москва цього так просто не допустить, але ж ви мусите пробувати. Ви повинні зрозуміти, що мужик з його мужицькими ідеалами не здатний створити державу й утримати її в своїх руках. І не дай, Боже, той лідер виявиться таким же ж кволим і нерішучим інтелігентом, як той же ж Винниченко, чи збирачем козацької старовини, як Грушевський. Адже і тепер, будуючи нову державу, ви наступаєте на ті самі граблі. Замість мостити її на підвалини могутнього Руського королівства, ви мостите її на хиткі колоди козацького свавілля. А ще є у вас, хохлів, величезна проблема, яка зветься «московское православіє».

— Ну це я знаю, і з цим не сперечаюся!

— Ані ляхи, ані навіть турки не зробили з вами того, що вчинила ця єдиноутробна потвора, котру ви своєю кровію і живили. З-під Туреччини виборсалася навіть Албанія, і то при тім, що турки там сиділи, як в себе вдома. Якби Богдан уклав Переяславську угоду з Туреччиною, то це б не загрожувало вам ані мечетями в Бердичеві, ані гаремами в Києві. Саме православна віра вчинила з вас московських рабів. Була б моя воля, я зробив би греко-католицтво пріоритетною державною релігією. Скажеш фантастика? Аніскільки — елементарний цивілізаційний вибір між Європою та Азійщиною. Унікальний, суто український феномен примирення двох найбільших гілок християнства під одним куполом! От якщо ти спробуєш назвати мені прізвища хоча б кількох попів, які писали б ще й світські твори, тобі буде це дуже важко зробити. Ба й навіть тепер піди в греко-католицькі монастирі, і тебе вразить, що монахи й монашки там — освічена талановита молодь, котра займається не лише ортодоксальною релігією, але й глибокими історичними та мистецькими студіями. Натомість у Почаївській та Києво-Печерській лаврах не побачиш нікого, окрім перестарілих зрусифікованих штурпаків з немитими бородами, які відверто можуть послати тебе на три веселі букви разом з вашою «нєзалєжнай нєнькай». Ну, от ми, здається, і прийшли.

А й справді, за цими розмовами ми якось непомітно дісталися до «Пушки» і, привітавшись із кількома знайомими, що з цигарками в руках стояли на вулиці, цілячи з порцелянових потрісканих філіжанок свою каву, зайшли до середини й зайняли чергу.

Микола на якусь хвильку відійшов до туалету, а я серйозно замислився над його словами: «Це ж треба, щоб кацап з якоюсь краплиною української крові, так серйозно переймався українськими проблемами й так фахово оперував історичними фактами?».

Думки Миколи дуже хитромудро перепліталися з моїми власними думками і з приводу питання, що поставало переді мною: «Мовчати. Чи не мовчати? Розповісти Марченкові про увесь той підступ, який готувався за його спиною і учасником якого я теж став. Чи знов промовчати, множачи в такий спосіб брехню й облуду?». Поки що відповіді на ці питання я знайти не міг.

— До речі, не треба боятися того, що ваш національний рух очолить росіянин, німець, англієць чи жид, — Микола повернувся з туалету, витираючи мокрі руки власним носовичком, і знову продовжив свою патріотично-виховну бесіду. — Є у вас така тупа звичка, особливо у галичан, все міряти вмістом української крові. Українське надзавдання — повалити Московську імперію, створивши поруч з нею європейську державу, і не важливо, якою мовою промовлятиме до нації її лідер, тим більше, що, за моїми підрахунками, кількість російськомовних мешканців України більша за українськомовних. Треба дати людям ідею, міф і не абстрактний, а конкретний — молода, активна нація, що розбудовує красиву, модерну державу!

— А куди ж подіти отой совок, що навколо? — зітхнув я із глибоким сумом.

— Ех, — Микола знизав плечима і теж важко зітхнув. — Отож! Ми взяли по каві, я ще узяв п'ятдесят грамів п'ятизіркового коньяку за сто п'ятдесят карбованців (шалені гроші!) і, оскільки на вулиці було досить тепло, вибралися у скверик неподалік, продовживши наші історичні та геополітичні екскурси на лаві, яку хтось завбачливо вже протер своїми сідницями від листопадової мряки.

— А як щодо жидівського питання? — запитав я Миколу, хильнувши одним махом коньяк і згадуючи конкретних євреїв Мутного й Зарізовича, які на моїх очах вступили в злочинну змову проти України.

— А що жидівське питання? — відказав той, знизавши плечима. — Нема у світі більш схожих націй аніж жиди й хохли — це для мене аксіома! Я взагалі дивуюся тій настирливості, з якою ви хизуєтеся своїми болями та приниженнями. Страждання, шморгання носом, посипання голови попелом і постійне скигління одних перед Стіною Плачу, а інших перед Руїною — зробилося для вас якоюсь сталою життєвою необхідністю. Лише жиди й українці кожну свою національну трагедію вміють перетворити в карнавальне свято, на якому можна відкрито, бажано перед телекамерами, вмитися слізьми. Лише жидам і українцям дав Господь пережити Голокост. І для тих, і для інших кожен, хто висловить сумнів у великій кількості жертв, стане віровідступником, національним зрадником і платним агентом неонацистів, москалів або комуністів. Недаремно Захер-Мазох писав, що він чується русином, себто українцем. Ще б пак! Ким же іншим міг бути основоположник мазохізму? Тільки одним з вас. Бо тільки вам подобається бути народом-мучеником, народом-страдником. А ще холопами, рабами та одвічними селюками, які нічого окрім шароварних танцювально-хореографічних ансамблів зробити не в змозі. Якийсь цивілізованіший народ міг би збирати кошти на культурне відродження, але ви збираєте гроші на пам'ятники. І дарма, коли замість нового бовдура Леніна ставлять нічим не ліпший бовдур Шевченка, а місце кам'яних солдатів у касках займають кам'яні вояки в мазепинках. Одне, що їх ріднить, — це однаково тупий вираз обличчя.

1 ... 45 46 47 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба. Сповідь молодого «бандерівця»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доба. Сповідь молодого «бандерівця»"