Читати книгу - "Флешка-2GB"

Свобода дада

Кієву, матері городов руських, посвящаєм

Свобода, да, да, шото я таке, рибочка, вже чюв і всьо на етом подлом язикє, іше там були какіє-то равен(ство) і брат(ство), но об цьому лучче не вспомінать.

А так вопше-то, мені про свободу навіть встидно балакать.

її ж бо в мене — скіки хо'ш.

Ото лиш', рибочка, ніяк не освобожусь от нєобходімості писать. І просять, і просять, напиши їм, і напиши, бо вони считають, шо я писатєль, а мені їх жалко розубєждать, і отсюда моя необходімость.

І наче й необходімость тая обсознана, а Ільїч казав, шо така необходімость, она оп'ять таки свобода і єсть{1}, а всьо равно якось воно не по собі.

А кроме того, свобода і необходімость, вони вродє как одна маєта.

От я, рибочка, читав одну умну кнігу, і там дядько такий, хвілософ по-ненашинському, сидів ото на березі річки, і так йому, видать, бридко було на душі, так мулко, шо він на тую річку глядів-глядів, а потім возьми, та й ляпни: «Матінко, — каже, — моя, диви, оно вода собі тече, не іначе, як желає, кудою схоче, тудою й потече, а так діствітєльно, куда ж вона, бідака, потече інак, як не по руслу, хотя вона теє русло сама й проложила»{2}. Сказав оце й заплакав, сіромаха. Бо то він так про свободу свою тяжко задумався, жонку свою, ма'ть згадав, яку він сам і вибирав, та вона його потому под каблук і узяла.

Тіко я так скажу, шо коли ти вже хвілософом назвався, то жонку свою неча й поминать, а прийди та глянь весною, як ріка береги розруша' і свободу свою доказує. Ілі греблю построй, шоби Дніпро зробить, і побачиш, шо тоди буде.

А другий мудрагель, так той вопше животних наблюдав, і такі вони йому совєршенні показалися, шо він рішив, шо не можуть животні бути свободні, коли вони такі совершенні, не іначє, як волю чиюсь ісполняють, а своєй волі у них катма{3}. А я так думаю, шо цей дядька просто сильно вєрующий був і всьо восхіщався совершенством світу, но нічо' дальше мухи не бачив, а якби він хотя би кози пас, то пойняв би, шо даже коза свою волю ма' і то ше й яку, такій свободі можна тіко позавидовать, а совершенства у кози нема, єсть тіко норов уредний, ше хуже, чєм у жони.

Ну, і ти понімаєш, рибочка, шо колі вначалі один на ріку глядів, а потом другий животними заінтересовався, то довжен був і третій буть, которий сам себе би начав ізнутрі ізучать. І появився такий, тіко він уже совсєм припадошний був і всьо тіко бігав із топором і питався: «Тварь лі я дрожащая, — питався, — ілі право імєю?»{4}. Забув, лишега, шо всьо позволено, но не всьо полєзно{5}. Ну, і добігався, понятно, до того, шо всяких прав його лишили і в дурку упекли, тіко історія болєзні його щас на кажном углу продаєцця і в інстітутах ізучаєцця.

І з того ізученія велика смута по всьому світу пішла, і начали хвілософи один поперед одного вискакувать і свою точку зренія на свободу висказувать. І всякі вони учьоні слова употрібляли і разні способи приміняли, тіко балакали об одном і том же, шо з одной сторони вони вроді би свободні, а з другої, шо несвободні, і шо з якої сторони не глядіть, всьо равно життя у них тяжоле, потому шо, поки жонка їм гайки не прикрутить, то вони роблять, шо хотять, а як тіко прикрутить, то вони про смисл жизні задумуюцця і грустять із большого ума.

І от ти, рибочка, глянь, яка катавасія получаєцця — виходить, раньше одні мужики тіко цьою совободою беспокоїлися, а сожитєльниці їхні пустяками не страдали і жили совершенно, як животниє, у согласії з природой і самими собой. Однако, сам понімаєш, всігда так продолжатись не могло, бо соблазни сії заразні і вредні, і як тіко баби навчилися до путя читать-писать, то вони тоже начали разні свиньства придумувать і под поїзди бросацця, і з трибун проповідовать, і в Ільїча стрілять. І щас онучки тих, шо под поїздами погиблі, гуторять, ніби бабі бабой щитацця вопше обідно, то єсть, когда хто оглянецця тобі услід і скаже: «О! Диви, яка тьолка!», то це вельми обідно, бо це огранічує їхню свободу, поскольку закріпляє за ними брем'я пола{6}, а поскольку, — подумай сам, рибочка, — любе существо можна щитать бабой тіко при условії, що существує ше і мужеський пол, то непонятно, шо у їх на мислі лежить. Короче, в знанії во многом, многія печалі, як казав один умний чоловік{7} по прошествії годов супружескої жизні.

І знаєш, шо мені у цій св'язі припомнилося? Припомнилося мені, дєточка, як один старий-старий развратник, покойний уже, дуже-дуже давно прорік: «Якшо свобода й существує, то тіко в слєдствії незнанія»{8}. То їсть, ти понімаєш, дєточка, пока він не соображав, шо він развратник, то був собі свободний і радосний, мальчиків ласкав і козам норов ісправляв, а як тіко сообразив, шо це нехорошо, і шо люди на нього криво смотрять, то счас зробився несвободний, потому шо, яка ж то, враг возьми, свобода, коли тіко й переживаєш, шо про тебе сусіди скажуть.

От я і думаю, а мо' уся біда от тих сусідів? Бо пока вони тобі у спальню не заглядають, то ти блажен тілом і духом убогий, а як тіко вони підсматрівать начнуть, у тебе сразу рост духовний получаєцця і много всяких огранічень тєлєсних проісходить.

Короче говоря, куда не глянь, усюди напоткнешся на обшественні вопроси. То баби, то сім'я, а то сусіди. Не зря кажуть умні люди, шо жити в обшестві і буть свободним од його заморочок не удаєцця нікому{9}. Ну, а з другої сторони, представ собі, шо плюнув ти на всьо, поплив на остров необітаємий, де з обшества одні попугаї та обізяни, ну, може, ше коза для разнообразія. Ну скажи, дєточка, будеш