Читати книгу - "Дочка Медічі"

Генрієтта повертається до кімнати.

— Мені набагато краще,— каже вона.— Судячи з усього, вам теж. Проте час вертатися до зали, доки відсутність її високості не помітили.

Герцог киває і простягає мені руку.

— Ваша милосте, ви з паном Амбуазом повертайтесь звичайним шляхом. Ми з її високістю вийдемо звідси, як і зайшли. Якщо на її відсутність звернули увагу, ніхто й нічого не запідозрить, коли ми потрапимо до зали з різних боків.

Коли я підходжу до потаємних дверей, Генрієтта зупиняє мене, поклавши руку на плече.

— Ну? — запитує вона; її очі яскраво виблискують.

— Я отримала свій поцілунок.

— Я ж обіцяла вам, що це можна владнати,— поблажливо посміхається вона.

— О, Генрієтто, мені здається, я закохалася.

— Кожна дівчина думає, що закохалася в чоловіка, з яким поцілувалася вперше. Це минеться,— вона зводить очі вгору.— Не дивіться так похмуро й ображено. Закоханість справді минає. Якщо не контролювати почуття, вони можуть бути не лише дивовижними, а й руйнівними. Насолоджуйтесь почуттями тут і зараз — поринайте у них — і, зрештою, опануйте. Що швидше ви навчитеся контролювати ваші емоції та потреби, то швидше зможете отримувати задоволення, не наражаючись на небезпеку.

Я не насмілююсь сказати їй, але мені подобаються неконтрольовані почуття. Це дуже схоже на кружляння в повітрі під час вольти.

У кімнаті нас зустрічає Шарлотта. Вона з полегшенням зітхає.

— Якісь проблеми? — запитує Генрієтта.

— Баронеса де Рец шукала Маргариту. Я сказала їй, що бачила, як її високість виходить із герцогом Анжуйським.

— Анжу пішов?

— Утік із красунею Руе. Уявляєте?

Я уявляю, але ця думка не запалює жодної іскри ревнощів. Що б там не відбувалося між ними, це не може бути кращим за поцілунок герцога де Гіза.

— Вона могла би бути його матір’ю! — веде далі Шарлотта.

— Хай розважається,— відповідає Генрієтта.— Я щойно відкрила для себе поцілунки Бюссі Д’Амбуаза. Я вважаю їх достатньо збуджуючими, аби запросити його до мого маленького будиночка сьогодні ввечері. Там я насолоджуватимусь кожним сантиметром його тіла, і я щиро вдячна долі за те, що йому лише дев’ятнадцять років. Я палка прихильниця давнього прислів’я: «Молода плоть живить кохання».

Шарлотта сміється.

— Ходімо, треба показатися баронесі.

Упродовж двох наступних танців я стою біля моєї гувернантки, яка веде розмови на звичні теми. Я не чую ані слова. Я спостерігаю за Гізом через усю залу. Невдовзі мій герцог підходить і знову запрошує мене на танець. Нещодавно наші язики немовби запліталися під час бесіди, але, здається, поцілунок їх розв’язав, і тепер ми обоє жваво розмовляємо. Він нахвалює моє вміння танцювати, мою зовнішність, мій голос. Ми говоримо про війну, і я висловлюю впевненість, що він буде найвизначнішим воєначальником. Ми фліртуємо за всіма світськими правилами, але я почуваюсь дуже дивно, тому що кожен жарт і кожен погляд приховують потяг, який надає близькості наших тіл особливої пікантності. Ми незчулися, як протанцювали три танці поспіль, аж поки нас не атакувала Шарлотта:

— Ваша милосте, ви не танцювали зі мною, і я дуже ображена. Я впевнена, її високість відпустить вас, тим паче, що її гувернантка вже деякий час пильно дивиться на вас обох.

Баронеса де Рец мовчить, і я майже переконала себе, що вона нічого не скаже. Потім, коли я готуюсь лягти в ліжко, вона мовить:

— Мадемуазель Гойон, я закінчу за вас.

Відкинувши мої ковдри, вона веде далі:

— Ваша високість багато танцювала з герцогом де Гізом.

Усівшись на краєчку ліжка, я відволікаюсь, знімаючи взуття.

— Його милість добре танцює.

— Гадаю, так. Питання в тому, чи він лише партнер у танцях чи дещо більше.

— Він воєначальник армії його величності, кузен за шлюбом і друг моїх братів. Ви це маєте на увазі?

— Ні, я маю на увазі, чи викликає він у вас особливу зацікавленість.

Забравшись під ковдри, я гніваюсь на себе за те, що не можу приховати рум’янець, що спалахує на моїх щоках.

— А якщо так?

Баронеса сідає на край мого ліжка і серйозно дивиться на мене.

— Ваша високосте, ви неправильно мене розумієте. Я не засуджую вас. Я просто бажаю знати, як ви почуваєтесь. Закохуватися — привілей молодих, оскільки таке кохання чисте і при цьому поведінка бездоганна. Мій обов’язок — упевнитися, що ваша поведінка саме така. Танцюйте з герцогом. Гуляйте з ним. Обговорюйте музику, мистецтво і навіть політику — це нормально. Я буду задоволена.

Я почуваюсь винною за те, що грубіянила баронесі. Потім вона знову звертається до мене:

— Прошу вас бути обережною з тими, хто дає вам поради, інакше невинний флірт може перейти в щось непристойне, що заслуговує на осуд. Пам’ятайте: я — гувернантка, обрана для вас її величністю.

— Пані, я завжди відкрита для ваших указівок. Що ж стосується людей, які дають недоречні поради, навіть не знаю, кого ви маєте на увазі.

Якщо баронеса зводить наклеп на моїх подруг, хай буде відвертою.

Підтикаючи ковдри, вона каже:

— Ми не обговорюватимемо цю тему... принаймні зараз.

Чудово. Краще я подумаю про приємніші речі, скажімо, про смак і дотик губ герцога де Гіза. Я майже загасила свічки