Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ті, що не мають коріння 📚 - Українською

Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

310
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ті, що не мають коріння" автора Наомі Новік. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 130
Перейти на сторінку:
повернула до згустка дивну безлику голову. Передніми лапками вона тримала пошарпаний жмут вирваних зелених сіянців і рослин, за якими тягнулося коріння — геть-чисто як садівник після полоття. Вона повернула голову з одного боку в інший, а тоді пішла далі між дерев і зникла.

— Нічого, — сказав Дракон. — Жодного збирання сили, жодних приготувань… — він хитнув головою. — Відступись, — кинув він мені через плече. Він випхав плавучий згусток назад у вікно, а потім узяв зі стіни те, що мені видавалося чаклунським жезлом, запалив його кінець у каміні й тицьнув ним згусток просто посередині. Усе його плавуче мерехтіння запалало за один раптовий синій спалах, згоріло та й зникло; крізь вікно долинув ледь помітний солодкий запах, схожий на зараження.

— Вони їх не бачать? — зачудовано спитала я.

— Дуже рідко якийсь не повертається — гадаю, їх іноді ловлять, — пояснив Дракон. — Але якщо вартового торкаються, він лише лускає, — він говорив неясно та супився.

— Я не розумію, — сказала я. — На що ви очікували? Хіба не добре, що Пуща не готує атаку?

— Скажи-но мені, — промовив він, — ти гадала, що вона виживе?

Звісно, що ні. Це здавалося дивом, і таким, якого я жадала надто сильно, щоб його вивчати. Я не дозволяла собі про це думати.

— Вона її відпустила? — прошепотіла я.

— Не зовсім так, — сказав він. — Вона не змогла її втримати: її виганяли «Виклик» і очищення. Та я певен, що Пуща могла би протриматися достатньо довго, щоб вона померла. А Пуща навряд чи схильна до великодушності в таких випадках, — він постукував пальцями по підвіконню в ритмі, який здавався дивовижно знайомим; я одночасно з ним упізнала в ньому ритм, у якому ми наспівували «Виклик». Він одразу зупинив руку. Напружено поцікавився: — Вона одужала?

— Їй краще, — відповіла я. — Сьогодні вранці вона пройшла всі сходинки. Я привела її до себе в кімнату…

Він зневажливо махнув рукою.

— Я гадав, що її одужання, можливо, мало відвертати увагу, — сказав він. — Якщо їй уже добре… — він хитнув головою.

За мить його плечі подалися назад і розправилися. Він опустив руку з підвіконня й повернувся до мене.

— Хоч що має на меті Пуща, ми втратили досить багато часу, — похмуро сказав він. — Бери свої книжки. Нам потрібно розпочати твої уроки знову.

Я витріщилася на нього.

— Перестань на мене витріщатися, — сказав він. — Ти взагалі розумієш, що ми наробили? — він жестом показав на вікно. — Це був аж ніяк не єдиний вартовий, якого я відправив. Інший із них знайшов серцедерево, яке тримало дівчину. Воно було дуже помітним, — сухо додав він, — тому що було мертвим. Випаливши зараження з тіла дівчини, ти спалила й саме дерево.

Навіть тоді я ще не розуміла його похмурості, а коли він повів далі, не зрозуміла тим більше.

— Ходаки вже повалили його та пересадили сіянець, але якби зараз була зима, а не весна, якби галявина була ближчою до країв Пущі — якби ми тільки були підготовлені, ми могли б увійти з гуртом лісорубів, щоб розчистити та випалити Пущу аж до тієї галявини.

— Ми можемо… — бовкнула я, вражена, і не змогла навіть змусити себе виразити думку словами.

— Зробити це ще раз? — перепитав він. — Так. Це означає, що Пуща має відповісти, і скоро.

Я нарешті почала розуміти, звідки в нього ця наполегливість. Раптово усвідомила, що це подібне до його тривоги через Росью: із Пущею ми також воювали, і наш ворог знав, що ми тепер маємо нову зброю, яку можемо обернути проти нього. Він очікував, що Пуща атакує не просто заради помсти, а заради самозахисту.

— Перш ніж можна буде сподіватися повторити зроблене, потрібно буде добряче попрацювати, — додав він і жестом показав на стіл, ще більше захаращений паперами. Я як слід подивилася на них і вперше усвідомила, що це були нотатки про діяння — про наше діяння. Там був ескіз схеми — ми удвох обернулись на безликі фігури біля найвіддаленіших кутів тому «Виклику», Кася навпроти нас перетворилася на коло та підписаний канал, а назад до охайно зробленого малюнка серцедерева тягнулася лінія. Він постукав по лінії.

— Із каналом буде найбільше труднощів. Ми не можемо сподіватися в кожному випадку легко одержувати жертву, вирвану просто із серцедерева. Однак замість неї може підійти захоплений ходак або навіть жертва меншого зараження…

— Єжи, — раптово сказала я. — Чи могли б ми спробувати це з Єжи?

Дракон зупинився та роздратовано стиснув губи.

— Можливо, — сказав він.

— Однак спершу, — додав Дракон, — ми маємо кодифікувати принципи заклинання, а тобі потрібно відпрацювати кожен окремий складник. Я вважаю, що воно належить до категорії діянь п’ятого порядку, де «Виклик» забезпечує кістяк, саме зараження забезпечує канал, а очищувальне заклинання забезпечує імпульс… Ти що, не пам’ятаєш геть нічого з того, чого я тебе навчив? — поцікавився він, побачивши, як я закушую губу.

Я й справді не завдавала собі клопоту запам’ятовувати багато з його нав’язаних уроків про порядки заклинань, які здебільшого мали на меті пояснити, чому певні заклинання складніші за інші. Наскільки я розуміла, усе зводилося до очевидного: якщо скласти докупи два діяння, щоб створити нове заклинання, воно зазвичай буде важчим за будь-яке з них саме по собі; але поза тим правила видалися мені не надто корисними. Якщо ж скласти докупи три діяння, то буде важче, ніж з будь-яким з них окремо, але це не означало, принаймні коли пробувала я, що буде важче, ніж із будь-якими двома: усе залежало від того, що намагатися зробити та в якому порядку. А його правила не мали жодного стосунку до того, що сталося там, у камері.

Я не хотіла про це говорити й знала, що він теж не хоче. Але я подумала про Касю, що насилу рухалася до мене, тим часом як її роздирала Пуща, а ще про Заточек на краю Пущі, який відділяла від поглинання одна атака. Я сказала:

— Ніщо з цього не має значення, і ви це знаєте.

Його рука міцніше взялася за папери, зминаючи аркуші, і якусь мить я думала, що він почне на мене кричати. Але він опустив на них очі та не сказав жодного слова. За мить я пішла по свою книгу заклинань і випорпала заклинання ілюзії, яке ми вимовили разом узимку, багато дов­гих місяців тому. До Касі.

Я відсунула стос паперів достатньо, щоб звільнити трохи місця перед нами, й поклала книгу перед собою. За мить, не сказавши жодного слова, він пішов і взяв із полиці ще

1 ... 45 46 47 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ті, що не мають коріння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ті, що не мають коріння"