Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

— Ану, повтори! — наказав він злидню і показав стражі, щоб вона відступила.

— Ру…е… я! — судомно вигукнув злидень.

— Ще раз, не розумію! — підійшов ближче Добровін, відсуваючи в бік сулиці.

— РУТЕНІЯ! — немов долаючи внутрішній супротив, нарешті спромігся просто у вухо Добровіну вигукнути злидень.

— Де? Де вона? Звідки ти?.. — почав було Добровін, та озирнувшись, схопив злидня за шкірку і потягнув до своєї кімнати.

В’язничне подвір’я залило синім світлом. Охоронці вклякли на місці, так само завмерли й ув’язнені. Настала тиша. Рутенія почула, як калатає серце, і зрозуміла.

Охоронці ошелешено дивились угору. Рутенія й собі звела очі. Там синє світло почало збиратися в сліпучу сферу. Коли все світло втягнулось у неї, вона шалено закрутилась і понеслася донизу. Далі все відбувалося, мов уві сні:

Синя куля впала між Рутенією та охоронцями і вибухнула яскравим світлом. Хтось відвернувся, хтось затулив очі руками, хтось кинув зброю і побіг геть з двору, хтось скрикнув і впав на землю.

Із синього світла проступила людська постать. Висока, з довгими руками і ногами. Трішки незграбна. Чимось схожа на Віта. Із довгою палицею у правиці. Постать простягнула до Рутенії вільну руку і поманила до себе у світло. Рутенія взяла Віта за руку, той підхопив Золоту і пішов за нею.

Щойно вони увійшли у світло, як побачили: в’язничний двір почав віддалятися від них. «Ми летимо!» — здогадалась Рутенія, коли побачила під ногами свою темницю. І лише потім звернула увагу на того, хто стояв поруч. Довге сиве волосся водоспадом лилося донизу, довга борода сягала майже до пояса. Великий гачкуватий ніс нависав над бородою. Великі й усміхнені очі весело дивилися на них.

— Добровін! — здогадалась Рутенія. І знепритомніла. Тепер Віт тримав на руках і Золоту, і Рутенію.

До тями відьма прийшла непомітно, без звичного болю і нудоти. Просто відчула, що лежить на м’якому ліжку, вкрита ковдрою. Їй тепло і нічого не болить. І страшенно хочеться їсти. Десь неподалік почула голоси. Один вона знала, другий теж був ніби знайомий — густий, теплий, мов оксамитова тканина, і водночас владний.

— …Ваш друг злидень мало не на голову мені впав, волаючи, що Рутенія в місті і її треба рятувати. Вам із ним пощастило. Проскочив крізь усю охорону, пробив найсильніші мої охоронні закляття… — вів той голос, а Віт відповідав:

— То Рутенії заслуга. Це вона змогла достукатись до нього. Ми ж його спочатку силою схопили…

— А як ти нас знайшов? — озвалась Рутенія, зрозумівши, що поруч друзі.

— Сила Крові. Ваш зільник Золота використав Силу Крові, покликавши грозу. Чесно кажучи, я давно вже не бачив такого сильного поклику.

— Там… Золота? Як він? — стривожилась Рутенія.

— Гаразд. Він міцний. Витримав.

— А Бось? Він тут?

— Так, він чекає внизу. Будеш готова — тебе проведуть.

У Рутенії відлягло від серця.

Коли Віт з Добровіном вийшли, прийшли молоді служниці, а за ними — кілька дужих чолов’яг з дерев’яною балією. За кілька хвилин вони наповнили її гарячою водою і вийшли. А дівчата допомогли Рутенії дійти до води. Вони змивали з тіла піт, бруд, зливали на волосся, додавали у воду пахучі трави. Рутенію огорнуло відчуття спокою і щастя. Нарешті вона серед друзів, скоро все роз’ясниться і все буде гаразд…

Після купання дівчата допомогли витерти тіло, принесли одяг — чорні шкіряні штани, таку ж шкіряну куртку і білу сорочку. Вона одяглася, підійшла до дзеркала і жахнулась: обличчя хоч і чисте, та таке бліде, що якраз добре мерцем прикидатися. А ще — величезні синці під очима від недосипання й тривог. Довершувала картину зачіска у вигляді воронячого кубла. За допомогою гребеня з волоссям Рутенія впоралася, а на синці і блідість вирішила не зважати: інші теж, мабуть, зараз не красені.

Ті ж самі служниці провели її до зали, де мала бути вечеря.

Довгий дерев’яний стіл відразу впав у вічі. З одного боку він був порожнім, а з іншого — повний усіляких страв. Там сиділи друзі. Першим її побачив Бось, і замахав руками. Поруч зі столом горів камін, біля якого сидів у кріслі-гойдалці Добровін.

Друзі, привітавши Рутенію, посадили її до столу, їли, як не в себе. Такої смакоти Рутенія не пробувала дуже давно. Принаймні, не могла цього згадати. Та шлунки